Беззаперечною є істина: університетську історію творять її найголовніші суб’єкти — науково-педагогічні працівники.

Їхня вирішальна роль стає особливо виразною, коли до високої місії формування майбутніх фахівців додається ще й рутинна організаторська праця. Йдеться насамперед про очільників вишівських підрозділів — деканів і директорів навчально-наукових інститутів. У цій славній когорті довгі роки перебував і доцент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, колишній декан природничого факультету Сергій Іванович Дерій. Цьогоріч цей непересічний представник династії біологів відзначає свій 70-річний ювілей…

Рідними пенатами Сергія Дерія стало найбільше місто Київщини Біла Церква, що розкинулося на берегах овіяної легендами тихоплинної річечки Рось. Днем його приходу у цей світ стало 8 лютого 1952 року, а народжений майбутній біолог, мало чи не буквально, в тамтешньому дендропарку «Олександрія» (пологовий будинок примикав до цього знаменитого об’єкта природи). До речі, саме в цьому парку працював біологом-дослідником його батько Іван Григорович — колишній фронтовик, сержант, мужність якого була відзначена медаллю «За відвагу». Його кількарічна праця з вивчення результатів акліматизації паркових рослин згодом завершилася успішним захистом дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук. А Сергієва мама Клавдія Миколаївна працювала озеленювачем.

На Білу Церкву припали лише дитячі роки Сергія, адже через 10 років після його народження родина Деріїв перебралася до Дніпропетровська: Івана Григоровича, як уже знаного й до того ж «захищеного» біолога, запросили на викладацьку роботу в університет. А їхній первісток продовжив навчання в міській школі №16. Як послідовні максималісти, батьки вимагали від сина винятково відмінних результатів навчання, одначе спочатку той не дуже радував їх своїми успіхами, а час від часу у його щоденнику навіть з’являлися «трійки». Зате хлопець виявив неабиякі спортивні здібності, став класним футболістом в амплуа «стража воріт», успішно виступав на учнівських турнірах різних рівнів. Перспективний підліток був помічений у тренерських колах і його навіть запросили до складу юнацької збірної знаменитого «Південмашу». Батьки готові були дати відповідну згоду лише за умови, що Сергійко суттєво «підтягнеться» у навчанні. Виявивши неабияку наполегливість, хлопець невдовзі потрапив до числа кращих учнів, і при цьому особливо успішно опановував свої улюблені предмети: біологію, географію й хімію.

Закінчивши школу із «відмінними» та «добрими» оцінками, Сергій після деяких вагань у своєму професійному виборі таки вирішив продовжити батьківську справу і в 1969 році вступив на природничий факультет Черкаського педагогічного інституту. Тоді ж його батько, доцент Іван Григорович Дерій очолив у цьому інституті кафедру ботаніки, а Клавдія Миколаївна також стала співробітницею вишу.

Сергій був серед кращих студентів-природничників, брав участь у олімпіадах, спробував свої сили в дослідницькій роботі. А ще продовжив активно займатися спортом, зокрема футболом і волейболом, входив до складу інститутських збірних та ставав переможцем змагань. Улюбленими викладачами Сергія Дерія були професори Онуфрій Васильович Білий та Михайло Кононович Босий, доцентка Алла Антонівна Гичко та інші. Принагідно зазначимо, що невдовзі студенткою все того ж природничого факультету стала й молодша Сергієва сестра Зоя, отож з’явилася ще одна репрезентантка династії біологів.

Інститут Сергій закінчив у 1974 році з відзнакою, й за порадою ректора, Героя Радянського Союзу Олександра Васильовича Тканка обрав першим місцем своєї учительської праці далеку Львівську область. Там він викладав  біологію й хімію в Спасівській восьмирічці (Сокальський район). Через два роки, аби бути ближче до батьків, Сергій Дерій перебрався до села Вергуни на Черкащині, де став учителем місцевої середньої школи, а потім і заступником її директора, обладнав один із найкращих у районі кабінетів біології. Уроки молодого вчителя відразу полюбилися юним вергунівчанам, адже кожний із них — то справжній гімн природі та її найвищому витвору — людині, а також взірець екологічного виховання. Його учні неодноразово ставали переможцями й призерами районних і обласних олімпіад; успішно функціонували й шкільна кролеферма та теплиця. Разом зі своїм батьком та вихованцями Сергій Іванович заклав шкільний дендрарій із близько 100 видів рослин, а згодом у Вергунах клопотами невгамовних Деріїв забуяв і розкішний сільський парк. Досвід вергунівського біолога став предметом вивчення в Черкаському районі, а невдовзі його було нагороджено значком «Відмінник народної освіти» (такими відзнаками освітян тоді не часто «балували»).

Утім, учитель не обмежувався лишень навчально-виховною й організаторсько-методичною роботою. Попри неймовірну зайнятість освітянською буденщиною він активно займався дослідницькою роботою, готуючи до захисту кандидатську дисертацію. Вона була присвячена досить актуальній і водночас маловивченій темі впливу мутагенних факторів (зокрема радіації та хімічних речовин) на деякі інтродуковані (акліматизовані) деревні рослини. Його науковою керівницею стала відома російська селекціонерка, професорка Ірина Вікторівна Дрягіна, яка, до речі, в роки Другої світової була льотчицею нічної бомбардувальної авіації, а її мужність відзначена двома орденами. Сергій Іванович після виснажливого учительського дня з головою поринав у пошуково-експериментальну роботу, часом забувши про сон і спочинок. Необхідні для досліджень хімічні речовини (мутагении) надав пошукачеві відомий генетик, член-кореспондент Академії наук СРСР, Герой соціалістичної праці Йосип Абрамович Рапопорт (також фронтовик, лицар трьох бойових орденів; номінувався на Нобелівську премію).

Кількарічна дослідницька праця Сергія Дерія зрештою увінчалася отриманням диплома кандидата біологічних наук, і ця знакова в його житті подія сталася в 1982 році. А захист дисертації відбувся у спеціалізованій вченій раді найпрестижнішого в тогочасному Союзі вишу — Московського державного університету.

Утім, уже в новому статусі Сергій Іванович продовжував свою педагогічну діяльність як заступник директора Вергунівської школи. Підкреслимо, що серед учительства району він був єдиним кандидатом наук, отримуючи за здобутий ступінь щомісячну «вагому» доплату в розмірі аж … 15 карбованців. І лише в 1985 році вергунівського педагога запросили на викладацьку роботу в Черкаський педагогічний спочатку як сумісника, а через рік — на постійній основі.

35-річний викладач відразу привернув до себе увагу фаховістю, високим рівнем відповідальності за результати роботи, вражаючою комунікативністю та організаторськими здібностями. Тож ні для кого не стало несподіванкою карколомне сходження Сергія Івановича щаблями вишівської кар’єри. Спочатку його призначили завідувачем кафедри ботаніки (замінив на цьому посту свого батька Івана Григоровича), а вже наступного, 1986 року ректор Федір Федорович Боєчко запропонував Сергію Івановичу очолити факультет. Адже якраз тоді очільник підрозділу упродовж 40 років та його справжня легенда Олександр Микитович Дудник пішов на заслужений відпочинок, і в ранзі свого наступника побачив саме Сергія Дерія. Після певних вагань Сергій Іванович пристав на цю пропозицію, став третім деканом цього провідного факультету й звалив на свої плечі (як виявилося, на 18 років) тягар відповідальності за якісну підготовку майбутніх біологів та примноження багатющих наукових традицій.

За деканської каденції доцента Сергія Дерія природничий (згодом біологічний) факультет начебто отримав друге дихання. Помітно зросла навчально-матеріальна база, було обладнано сучасні навчальні та дослідницькі лабораторії, відкрито нову спеціальність «Екологія та охорона навколишнього середовища», започатковано проведення наукових форумів із екології, розпочато (з тяглістю до сьогодні) природоохоронну акцію «Першоцвіт» у Холодному Яру, оновлено експозицію «Зоологічного музею», капітально реконструйовано ботанічний сад тощо. Цікавий факт: саме в лоні очолюваного доцентом Сергієм Дерієм факультету й було започатковано університетську підготовку майбутніх психологів, а сам підрозділ упродовж 4 років (до виокремлення психології в самостійний факультет) іменувався біолого-психологічним. А загалом за результатами освітньо-наукової роботи біологічний факультет завжди позиціонувався як один із найуспішніших в університеті.

Виснажлива організаторська праця без спочину, психоемоційна напруга деканських буднів, стресові ситуації «лихих 90-х» спричинили серйозні ускладнення стану здоров’я Сергія Івановича. Тому в 2005 році він залишив посаду декана й зосередився винятково на освітньо-науковій діяльності на кафедрі біології, екології та агротехнологій. Упродовж багатьох років доцент Дерій залишається авторитетним монополістом у навчанні майбутніх біологів генетиці та методиці викладання біології. Окрім цього, викладав екологію, а також генетику і загальну біологію (на психологічному факультеті). Фанатично відданий справі, він уміє запалити у своїх вихованців іскру зацікавленості навчальними дисциплінами, є справжнім взірцем самоорганізованості та вражає фаховою ерудицією. А ще студенти відзначають доконечну щирість свого наставника, уміння почути кожного, постійну готовність до відвертого діалогу, послідовне сповідування ним ідей педагогіки співробітництва. І таке педагогічне кредо супроводжує Сергія Івановича все його освітянське життя, котре незабаром сягне пів віку.

Учитель щасливий успіхами своїх учнів, а таких у Сергія Дерія безліч. Назвемо бодай декілька його вихованців, котрими є всі підстави пишатися. Естафету очільника біологічного факультету він передав одному зі своїх найталановитіших учнів — доценту й відомому орнітологу Максиму Никандровичу Гаврилюку, який і зараз обіймає посаду директора ННІ природничих і аграрних наук. А кафедру, на якій працює ювіляр, очолює ще один вихованець Сергія Дерія, знаний дендролог, доцент Олександр Васильович Спрягайло. Відомим біологом, доктором наук став Руслан Саламатін, який нині працює у Варшавському медичному університеті. Якщо ж вдатися до узагальнюючої статистики, то лише в Черкаському національному працює понад 30 колишніх учнів Сергія Івановича Дерія з науковим ступенем і вченим званням (в т. ч. безпосередньо в ННІ природничих і аграрних наук — 22), а в інших вишах і академічних установах України таких набереться щонайменше 40!

Щодо наукової діяльності доцента-ювіляра, то тут відстежуються очевидні метаморфози в її перебігу. Рутина багаторічної організаторської праці на посту декана значною мірою унеможливила подальший розвиток теоретичних напрацювань у руслі дисертаційної теми, а тому вона висвітлювалася хіба що в десятку його наукових публікацій. Зате Сергій Іванович, спираючись на свій унікальний освітянський досвід, потужно реалізував себе в царині методики викладання біології. Зокрема, він став творцем одного з найперших в Україні підручника з екології для учнів загальноосвітніх шкіл з поглибленим вивченням цього предмета. Ще в 1996 році побачила світ навчальна книга для школярів «Основи екології тварин». Шість видань витримав і підготовлений ним у співавторстві з іншими вченими посібник «Біологія» (довідник і тестові завдання), адресований абітурієнтам закладів вищої освіти. А ще доволі популярним у середовищі тих, хто навчається й навчає, залишається укладений Сергієм Дерієм збірник задач із генетики. Поряд із зазначеним, він став організатором всеукраїнського проєкту «Молекулярна біологія в школі»; ця ідея виникла в нього після кількаденного тренінгу в Європейській молекулярно-біологічній лабораторії (2005 рік, ФРН, м. Гайдельберг). З огляду на вагомі заслуги перед шкільною освітою Сергій Іванович у числі небагатьох вишівських викладачів краю отримав звання «Учитель-методист».

Якщо ж говорити про загальний науково-методичний доробок доцента Дерія, то він становить близько 100 публікацій, в тому числі й 12 окремих видань та зо чотири десятки статей, які побачили світ у фахових часописах. Є в активі вченого й колективна монографія (цей тип видань справедливо називають «вищим пілотажем» наукової творчості), яка видана у співавторстві з академіком Михайлом Бащенком і присвячена аналізу екологічної мережі Центральної Наддніпрянщини.

Результатами своїх досліджень Сергій Іванович Дерій ділився на щонайменше 50 наукових конференціях різних рівнів (у тім числі й міжнародного). Частина із цих форумів були зініційовані деканом і проходили на базі природничого факультету університету. Довгі роки Сергій Іванович входив до складу редколегії наукового журналу «Вісник Черкаського університету» (серія «Біологічні науки»). Він є чільним членом Українського ботанічного товариства, Українського товариства біохіміків, фізіологів та біофізиків, Товариства генетиків і селекціонерів ім. М. Вавілова, а також обраний головою наукової ради Черкаського відділення Всеукраїнської екологічної ліги.

Доцент Сергій Дерій має великий авторитет серед освітянської спільноти краю. Уже багато років поспіль його запрошують до участі в журі конкурсу «Учитель року», а також всеукраїнських студентських та учнівських олімпіад і турнірів із біології й екології.

Сумлінна праця ювіляра поряд зі значком «Відмінник народної освіти» відзначена кількома почесними грамотами МОН України, Черкаської облдержадміністрації та університету.

Життєву снагу Сергій Іванович черпає з активного й здорового способу життя. Велике задоволення отримує від догляду за власним садом (у с. Криві Коліна на Тальнівщині — на малій батьківщині дружини), а ще любить у часи дозвілля посидіти з вудкою на березі річки чи ставу. Не полишає освітянський ветеран і занять фізичною культурою й спортом: кожний його ранок розпочинається з активної руханки, а ще він аж до 63 років виступав за ветеранську команду «Шанс» (м. Черкаси) із волейболу.

Ще одним потужним крилом життєвого лету ювіляра є його дружна родина. Вірною життєвою соратницею й сімейною берегинею ось уже упродовж кількох десятиліть є його дружина Надія Олександрівна, яка здобула як педагогічну, так і психологічну освіту й викладала на психологічному факультеті університету. Старший син Іван хоча й став дипломованим психологом, одначе віддав перевагу праці апаратником на підприємстві «Азот». Щодо молодшого, Сергія, то він зреалізував мрію батьківської юності і здобув фах хірурга. Нині він є інтерном 2-го року і працює хірургом інтервенційної кардіології в Черкаській міській лікарні №3.

Ювіляр сповнений життєвими планами й задумами. Залишається побажати йому їхнього здійснення, а, найголовніше — активного довголіття при доброму здоров’ї!

Колектив ННІ природничих та аграрних наук підготува ювілярові відеовітання: 

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича, доцент