21 травня науковці України відзначатимуть свій професійний день, а для українського народу це буде 87 день війни.
Сьогодні російські варвари руйнують людські життя, будинки, вулиці, парки, стадіони, історичні пам’ятки. Гинуть діти, гинуть вчителі, гинуть науковці, руйнуються університети й наукові лабораторії...
Ми запланували традиційний тиждень науки в університеті, дещо змінили формат заходів і запропонували нашим провідним науковцям звернутися до своїх колег у ці важкі для нас і для країни дні.
Бо війна — це не тільки гуркіт гармат. У 21 столітті це великою мірою протистояння інтелектів. Наука, як і армія, дипломатія, інформація – є однією з тих сил, що наближають нас до перемоги.
Ділимося їхніми думками.
Андрій Михайлович Гусак, доктор фізико-математичних наук, професор кафедри фізики, заслужений діяч науки і техніки України
Шановні колеги-науковці!
Наша наукова частина запропонувала бажаючим написати привітання до Дня науки. Спочатку я подумав, що начебто не на часі. Але потім змінив свою думку: кожному із українських науковців на третьому місяці війни за існування України непросто, виникає потреба переглянути ієрархію цілей і цінностей, пріоритети наукових задач. При цьому варто поділитись своїми думками з тими, кому теж болить і Україна, і Наука.
Тому вітаю колег і пропоную кілька міркувань — може, щось із цього виявиться близьким і стане в нагоді.
1. Хто може зразу поставити свої наукові здобутки і компетенції на службу обороні, звичайно, мусить зараз це зробити. Однак наука, особливо фундаментальна – це зазвичай «гра вдовгу», і хоч вона зразу і не дає новітніх байрактарів чи літаків п’ятого покоління, але натомість зберігає і розвиває інтелектуальний потенціал нації, без якого в перспективі жодні байрактари не допоможуть (я не маю на увазі видатного українського фізика Віктора Бар’яхтара – царство небесне йому). Згадаймо, що в роки першої світової війни Ейнштейн створив загальну теорію відносності (основу сучасного наукового світогляду) і теорію індукованого випромінювання, яка лише через 40 років після цього привела до розробки лазерів і мазерів. У роки другої світової війни, в екзилі, в Дубліні, творець квантової фізики Ервін Шредингер написав книгу «What is Life?», яка стала джерелом нових наук сучасності.
2. Тому природно забути всі дурниці типу «дисертабельності», «публікабельності» і жити в науці «за гамбурзьким рахунком» - братися за справді важливі проблеми і не забувати, що кожен день (під Богом і «братніми» ракетами) може стати останнім — і працювати!
3. Війна — це трагедія, але одночасно це шанс обрізати безперспективні теми, формальні «наукові школи», взагалі підвищити вимогливість до рівня наукових результатів.
4. Чимало закордонних університетів зараз рекрутують наших студентів, які опинились в числі біженців. Дякуємо їм за це! Однак для перспектив України було би значно корисніше, якби в рамках свого роду «наукового плану Маршалла» найкращі закордонні університети на конкурсній основі (серед бажаючих випускників українських вишів) взяли би собі на навчання і підготовку магістрів і/або PhD певну кількість саме українських студентів за умови, наприклад, публічних обіцянок цих студентів вернутись в Україну. Зі свого боку, держава могла би гарантувати працевлаштування успішних випускників найкращих закордонних аспірантур у ЗВО, наукових та інших установах України (можливо, навіть за рахунок відправки якщо не на пенсію, то на частину ставки таких немолодих викладачів, як я). Це був би шанс омолодити та оздоровити наукове і освітнє середовище післявоєнної України.
Мені було би цікаво почути думку колег — чи має рацію така ідея?