Багатогранність. Саме таке означення вповні характеризує постать нашого сучасника – Анатолія Юзефовича Чабана. Відомий в Україні вчений і освітянин, краєзнавець, громадсько-політичний діяч, дипломат, кавалер високих нагород, лауреат престижних премій, професор нашого університету.

А ще знаний будівничий духовної сфери Шевченкового краю, великий життєлюб. У дев’ятий вересневий день він зустрічає перше 75-річчя від дня свого народження.

Торування шляху

Попри на перший погляд специфічне ім’я по батькові, ніякого польського «сліду» в родоводі ювіляра немає: Анатолій Юзефович є українцем з діда-прадіда. Просто на Вінниччині це досить поширене чоловіче ім’я, і в цьому факті й відбився якийсь відгомін тамтешнього польського панування в далекому минулому. А щодо батька, Юзефа Прокоповича (світла йому пам'ять!), то він був знаним у краї ветлікарем, на початку німецько-радянської війни потрапив до карального табору на о. Шпіцберген (як офіцер військового підрозділу, який втратив у бою свій прапор), потім воював у штрафному батальйоні, «змив кров’ю» свою «провину». Бойові заслуги капітана Ю. Чабана на фронтах Другої світової відзначені орденом Червоної Зірки та медаллю «За відвагу».

Маленька батьківщина Анатолія Чабана Джулинка – то чималеньке село на Південному Бузі з понад 300-літньою історією, котре свого часу мало статус райцентру. Цей населений пункт подарував Україні не лише нашого іменитого ювіляра, але й заслуженого майстра народної творчості України Степана Печеного, письменницю Тетяну Дугельну, професора медицини Олександра Юзька, військового льотчика, Героя України Костянтина Могилка…

Улюбленими шкільними наставниками Анатолія були вчитель математики Г. П. Бондаренко та історії М. К. Частковський, а справжнім кумиром шкільної юності став місцевий віртуоз, учитель співів Семен Леонтійович Лихенко, котрий свого часу навчався з легендарним класиком української музики М. Леонтовичем. Саме від нього наш герой отримав уроки вокалу, а також гри на клавішних, струнних і духових інструментах.

Утім батькові, Юзефу Прокоповичу, дуже хотілося, аби єдиний син продовжив його професійний шлях, здобувши ветеринарну освіту. До того ж, і Анатолієва старша сестра Галина присвятила своє життя саме цій справі. Хлопець було пристав на батьківське наполягання, вступив після восьмирічки до технікуму ветеринарної медицини в Молдавії, одначе до навчання так і не приступив. Зрозумів, що це не його стезя, адже з дитинства марив військовим флотом. Здобувши середню освіту в місцевій школі (її, до речі, закінчив зі срібною медаллю), подався до Ленінграда, аби вступити до тамтешнього вищого військово-морського училища. Та не судилося: не пройшов за станом здоров’я.

Перебуваючи в певному цейтноті, Анатолій вибрав наближчий до рідних місць варіант навчання і вступив на фізико-математичний факультет в Умані. Випадковість? Та втім загальновідомою є істина, що це одна з форм вияву закономірності. Наш герой ніколи не пошкодував у житті, що опанував математику – «царицю наук», бо вона сприяла формуванню якостей, конче необхідних дослідникові будь-якої галузі: логіку мислення, чітке моделювання та алгоритмування наукового пошуку.

Проте буквально через два місяці навчання А. Чабана чекала нова життєва метаморфоза: його запросили на роботу вчителем рідної школи, й відтак розпочався понад 55-річний (станом на сьогодні, бо ще й далі буде!) трудовий стаж. Як студенту-заочнику педінституту, Анатолієві було довірено викладання історії та співів (з огляду на його означені вище вподобання та вміння).

А потім – справді карколомне сходження щаблями владної кар'єри, котре просто таки вражає. У 19 років став очільником районного будинку піонерів (по-сучасному – будинок школяра), а через лічені роки – одним із лідерів молоді Ульяновського району, згодом міста Умані, а потім і всієї Черкащини. Такий вражаючий феномен кредиту довіри, який супроводжував Анатолія Юзефовича постійно, пов’язаний із такими його особистісними якостями, як ініціативність, фаховість, постійна готовність до самовдосконалення, суголосність службовим викликам, комунікативність, а, головне, зразкова відповідальність за доручену ділянку роботи.

Перипетії сходження

Утім, кар’єризмом він ніколи не страждав, і ось кілька прикладів для ілюстрації означеного. Залишивши посаду секретаря райкому комсомолу, А. Чабан повертається на стаціонарне відділення Уманського педінституту. А вже дещо пізніше ошелешив усіх тим, що з посади другого секретаря обкому комсомолу пішов служити рядовим у танкові війська Збройних Сил. Адже розумів, що молодіжний ватажок, якщо він розраховує на розуміння й підтримку, має пройти усі віхи життєвого становлення, бути в тім числі й прикладом для юних щодо виконання почесного обов’язку громадян у захисті Вітчизни.

А потім було навчання в стінах одного із найпрестижніших навчальних закладів колишнього СРСР – Академії суспільних наук. Роки навчання в тогочасній столиці запам’яталися насамперед спілкуванням з тодішніми провідними вченими Л. Абалкіним, В. Медведєвим, С. Момжаном, Ж. Тощенком та багатьма іншими. Було й стажуванні у провідних мистецьких закладах, наприклад театрі на Таганці, де випало зустрічатися із самим В. Висоцьким. А, мабуть, найголовніше, що під час навчання Анатолій Юзефович остаточно визначився із фаховим вибором, вирішивши присвятити своє подальше життя служінню Кліо. У вільний від занять час годинами просиджував у бібліотеках та архівах, збираючи матеріали для кандидатської дисертації з проблем формування соціальної активності сільської молоді. Її вдалося захистити відразу після завершення навчання в академії.

Від 1991 року, залишивши посаду другої керівної особи Черкащини, Анатолій Юзефович розпочав викладацьку діяльність в Черкаському педінституті, разом із О. Г. Перехрестом став фундатором історичної освіти, очолив першу в цьому виші кафедру історії України. Саме у стінах інституту відразу відчув себе комфортно, й усвідомив, що зароджене в юності вчительське начало таки взяло гору.

Педагог, владець, дипломат

А потім був блискучий захист докторської дисертації з цілинних проблем історії Середньої Наддніпрянщини, котра стала взірцем наукового краєзнавства й водночас викликала чимало дискусій в академічних колах. У концептуальних висновках та формулюванні теоретичних положень дисертаційної праці, у котрій переконливо обґрунтовувалася етно- й державотворча місія цього краю, Анатолій Юзефович отримав підтримку з боку таких відомих вчених, як академіки В. А. Смолій, П. Т. Тронько, професори М. Д. Березовчук, Ю. Ю. Кондуфор та ін.

Коло науково-творчих зацікавлень професора А. Чабана – вражаюче розмаїте. Його цікавить минувшина рідного краю, козацька доба, українське державотворення за Б. Хмельницького та його наступників, яскраві постаті історії й сьогодення тощо. Останні роки ґрунтовно займається проблемами цивілізаційного вибору України на шляху до Європи та історією повсякдення. Гідним наслідування є й розлогий творчий доробок ювіляра, котрий станом на сьогодні сягнув майже 350 публікацій, а це ґрунтовні монографії, науково-популярні та публіцистичні видання, навчальні посібники, статті тощо. Одним із небагатьох черкаських істориків А. Чабан обраний академіком Української академії історичних наук.

У Анатолія Юзефовича були й роки повернення на державну службу. Так було в 2000 р., коли він обійняв посаду заступника голови Черкаської ОДА з гуманітарних питань, і встиг зробити доволі багато збереження історико-культурної спадщини Шевченкового краю, увічнення пам’яті про Кобзаря й творця Української козацької держави. Варто зазначити, що професор А. Ю. Чабан продовжив і свою викладацьку діяльність у нашому університеті.

Є в А. Ю. Чабана й унікальний досвід дипломатичної служби, адже він упродовж трьох років перебував у ранзі першого секретаря Посольства України в Республіці Казахстан. Як повпреду нашої держави йому вдалося зробити чимало для пропаганди в казахстанському середовищі українства. Насамперед, Анатолій Юзефович активно співпрацював із культурно-просвітницькими центрами українців Казахстану, відвідав шевченківські місця, яких досить багато в цій державі, надав консультативну допомогу місцевим музейникам. А ще прочитав близько 80 лекцій з історії та сьогодення України у новоствореному українському центрі казахстанської столиці, став співавтором книги «Українці Казахстану». Додам до цього й те, що завдяки його зусиллям вдалося відкрити казахам унікальну творчість витязя української поезії Василя Симоненка.

Після мандрів владними й дипломатичними шляхами у 2010 р. професор А. Ю. Чабан повернувся в стіни рідного університету, деякий час очолював кафедру історіографії, джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін, а нині перебуває на посаді професора кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки. Проведене нами бліцопитування студентів переконує в тому, що ювіляр знаходиться в числі найулюбленіших викладачів.

Секретом його популярності є ретельна підготовка кожного заняття, застосування нестандартних методичних підходів, залучення всіляких цікавинок. А ще Анатолій Юзефович намагається іти в ногу зі швидкоплинним життям, опанував і широко використовує сучасні інформаційні технології, а також досвід, набутий під час наукових відряджень до вишів США, ФРН та Бельгії. Головним для нього є послідовний студентоцентризм.

У години дозвілля професор заспокоює душу збиранням пісенного фольклору рідного краю. Захоплюється читанням художньої літератури, насамперед історичної прози. Свого часу займався спринтерським бігом та великим тенісом.

Унікальні заслуги А. Ю. Чабана перед рідним краєм та Україною пошановано високими відзнаками. Зокрема, він є лицарем орденів «Знак Пошани», Данила Галицького та Нестора Літописця. Як невтомного дослідника місцевої історії та знаного освітянина його пошановано званням лауреата премій ім. академіка П. Тронька та народного учителя О. Захаренко. А якраз під ювілей професору присуджено й обласну краєзнавчу премію ім.. М. Максимовича.

Берегинею родини ювіляра є його люба дружина Людмила Павлівна, з котрою прожили душа в душу вже понад пів віку. І, як мовиться, нашого квіту по всьому світу. Повсякчас професор подумки лине до далекої Нової Зеландії, де мешкає його донька Наталя – доктор наук, професор Кентерберійського університету й Президент Асоціації україністів Австралії та Нової Зеландії. На хвилях уяви постійно мандрує й за ще один океан, до США: там проживає його молодшенька, Ольга (доктор філософії у галузі педагогіки, працює в університеті Рудгерс, Нью-Джерсі). Має ювіляр і двох онучок: Майю і Селію. До речі, старшенька – Майя попри юний вік може вже похвалитися двома публікаціями в антології дитячої літератури Нової Зеландії.

Отакою багатогранною і добротворною є життєдіяльність професора А. Ю. Чабана. Тож нехай і далі буде! Віка й здоров’я, активного довголіття, нових творчих злетів, вельмишановний ювіляре!

Треба самому багато знати, щоб навчати інших.

(В. Короленко)

Григорій Голиш, директор наукової

бібліотеки ім. М. Максимовича, доцент