Науковці та працівники Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького є його живою історією. Директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича ЧНУ, доцент, кандидат історичних наук, член Національної спілки журналістів України Григорій Голиш підготував низку статей про тих, хто передає свої знання студентам та популяризує свою alma mater. Пропонуємо ознайомитися з життєписами «золотого фонду» ЧНУ.
Джерело: cdu.edu.ua
Сайт Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького
За авторитетними рейтинговими оцінками Борис Мінаєв, доктор хімічних наук, завідувач кафедри хімії та наноматеріалознавства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького — у трійці найкращих науковців системи закладів МОН України.
Його справді унікальні заслуги в царині науково-дослідницької роботи поціновані почесним званням «Заслужений діяч науки і техніки України», а ще його обрано академіком Академії наук Вищої школи України, надано звання Соросівського професора та нагороджено кількома престижними міжнародними преміями.
— Борисе Пилиповичу, Ви народилися 21 вересня, ще воєнного 1943 року, на Уралі, в місті Свердловськ, нині Єкатеринбург, зростали в родині службовців. Розкажіть про своїх батьків.
— Моя мама Тетяна Миколаївна працювала вчителем історії, а потім бібліотекарем, а от батько Пилип Прокопович упродовж усього життя обіймав високі керівні посади. Довелося йому попрацювати заступником і головою облвиконкому, якийсь час він навіть був міністром промисловості будматеріалів Казахстану. Батьки стали для мене справжнім взірцем працелюбства, цілеспрямованості й порядності.
— Ви присвятили своє життя фізичній хімії. Хто ж вплинув на Ваш фаховий вибір? І які навчальні заклади пишаються таким відомим випускником?
— Я закінчив середню школу №3 м. Караганди і вже з учнівської лави захопився фізикою. А любов до цієї поважної дисципліни прищепила мені моя улюблена вчителька Валентина Григорівна, на уроки якої я ходив, мов на свято. У своєму професійному виборі не вагався ані хвилини: закінчивши одинадцятирічку в 1962 році, відразу подався на фізичний факультет Томського держуніверситету і навчання мені там давалося напрочуд легко. Уже в студентські роки займався дослідницькою роботою, брав участь у наукових конференціях.
— Мабуть, саме тому Вас, як кращого й перспективного випускника університету, й рекомендували до вступу в аспірантуру?
— Це дійсно так, і я вирішив скористатися цим життєвим бонусом. Навчався в аспірантурі своєї рідної alma mater, у 1973 році захистив кандидатську дисертацію з проблеми теоретичних розрахунків електронної будови барвників з урахуванням внутрішніх магнітних взаємодій.
— Так ця тема має більший стосунок до хімії, ніж до фізики…
— Насправді — й до фізики, і до хімії, а точніше — вказана тема репрезентує фізичну хімію як інтегровану науку, що народилася на їхньому стику. Зрештою, я остаточно утвердився в думці, що зробив правильний вибір напряму своїх наукових пошуків, адже вони мають не лишень фундаментально-теоретичне, але й прикладне, практичне значення.
— Як складалася Ваша наукова кар’єра на її початку?
— Свою трудову діяльність розпочав у 1970 році на посаді молодшого наукового співробітника Сибірського фізико-технічного інституту. До речі, саме в Томську опанував роботу на ЕОМ, кожна з яких тоді займала площу солідного кіноглядацького залу. А згодом мене запросили на викладацьку та наукову роботу до Карагандинського державного університету, де я спочатку обіймав посаду доцента кафедри теоретичної фізики, а потім завідував кафедрою фізхімії.
— Ви — доктор хімічних наук… Коли й де захищалися?
— Мої понад десятирічні теоретичні напрацювання зацікавили московських світил, зокрема я отримав вагому підтримку від наукового метра, самого академіка Валерія Легасова. Саме він ініціював захист за моєю темою «Теоретичний аналіз і прогнозування ефектів спін-орбітальної взаємодії в молекулярній спектроскопії й хімічній кінетиці» без написання тексту дисертації, на основі результатів моїх досліджень та опублікованих праць. Відтак, у 1984 році вчена рада Інституту хімічної фізики АН СРСР (до її складу входило й два Нобелівських лауреати) одностайно присудила мені докторський ступінь.
— У тому ж пам’ятному для Вас році Ви очолили в КарДУ кафедру квантової хімії. А це правда, що таких кафедр було лише дві на весь колишній Союз?
— Саме так, ще одна кафедра квантової хімії працювала на базі Ленінградського державного університету. Істини ради маю сказати, що таку кафедру в Караганді створили, так би мовити, «під мене», бо наші наукові напрацювання видавалися доволі перспективними й мали очевидний практичний сенс.
— Попри на той час ще молодий вік, Ви встигли зажити слави успішного вченого й організатора науки, відомого в Казахстані та за його межами. І раптом такі приголомшливі зміни — Ваш переїзд в Україну. З чим пов’язана ця життєва метаморфоза?
— Наприкінці 1980-х років, у розпал горбачовської перебудови, я перестав відчувати себе на казахській землі достатньо комфортно. Дедалі більше дратувала тамтешня політична нестабільність, фактичне згортання наукових проєктів. А чому саме в Україну? Хоча я й росіянин за національністю, та маю глибоке генеалогічне коріння українського походження. Свого часу на хвилі столипінських реформ зі Слобожанщини на Алтай переїхав мій прадід-українець. Може, тому мій батько інколи ні з того, ні з сього раптом переходив на тоді мені незрозумілу, але близьку за говіркою українську мову…
— А як опинилися в Черкасах?
— Почну з того, що ще раніше до Києва перебралася моя мама, отож я й шукав варіанти працевлаштування поближче до української столиці. А в Черкаси я закохався, так би мовити, з першого погляду. Ошатне місто на Дніпрі, що потопає в зелені, м’який клімат, привітні люди — чого ще треба для комфортного життя й творчої праці? До того ж, тут вирішилося й питання мого працевлаштування: мене запросили очолити кафедру хімії в Черкаському державному технологічному університеті й відразу надали житло.
— Ще б пак, Ви ж єдиний доктор хімічних наук у місті… А чому після майже 19 років праці в ЧДТУ Ви раптом перейшли на роботу до Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького?
— У якийсь момент я відчув, що вичерпав свій науковий потенціал у стінах галузевого ЗВО, яким є ЧДТУ. До того ж, з об’єктивних причин там мені не вдалося створити серйозну наукову школу з фізичної хімії. Додам ще й те, що тамтешнє керівництво почали дратувати мої часті відрядження до Європи. Переважно з міркувань наукових перспектив я очолив кафедру класичного університету — ЧНУ ім. Б. Хмельницького, й аніскільки про це не шкодую.
— А вдалося здійснити на новому місці те, що задумалося?
— На даному етапі так, вдалося. Можна вже говорити про створення наукової школи із вагомими результатами досліджень. У 2011 році при ЧНУ було започатковано роботу науково-дослідного інституту фізики і хімії функціональних матеріалів, який я маю честь і задоволення очолювати.
— Які пріоритетні напрями досліджень у цій науковій структурі?
— Найголовніші з них такі: розробка сонячних батарей як джерела електроенергії, отримання нових барвників для світловипромінювальних діодів, а також органічних матеріалів (наприклад, присадок для підвищення октанового числа бензинів, компонентів гербіцидів, добрив і навіть ліків). Велику увагу приділяємо й нанотехнологіям. Зокрема, нами теоретично передбачено існування нового полімера — напівпровідника з дуже цікавими люмінесцентними властивостями. Зі зрозумілих причин ми його назвали «Черкасит».
— Середньовічні алхіміки переймалися проблемою винайдення «філософського каменя» для отримання золота. Чи вдалося сучасним хімікам винайти такий чудо-камінь?
— Можливо, Ви будете здивовані, але сьогоденні наноматеріали через синтез їхніх частинок відкрили цілком реальні можливості для отримання золота й срібла. Ми також займаємося цією проблемою й небезуспішно. Щоправда, мова йде про дисперсне золото (у вигляді мікрочастинок), воно використовується для виготовлення ліків.
— Ви маєте справді вражаючий науковий доробок, який може стати предметом гордості цілої наукової установи. А як він виглядає мовою статистики?
— Моєму перу належить понад 650 публікацій, у тому числі 6 монографій, кілька посібників. Сотні статей побачили світ у рейтингових (міжнародних) часописах англійською мовою. За даними інформаційно-пошукової системи Scopus маю індекс Гірша (показник впливовості вченого — авт.), що дорівнює 34.
— Ви взяли участь у багатьох наукових форумах, у тому числі й міжнародних конференціях, що проходили в країнах далекого зарубіжжя. А які з них запам’яталися найбільше?
— Так, я став учасником велелюдних наукових симпозіумів у Англії, Іспанії, Італії, Китаї, Німеччині, Польщі, США, Фінляндії, Франції, Чехії, Швеції, Японії. І кожне відрядження стало певною віхою моєї наукової біографії. Особливо вкарбувалися в пам’ять міжнародна конференція в Токіо 2001 року, у якій взяли участь вчені-хіміки з 50 країн світу, а також міжнародний конгрес із наноматеріалознавства, що проходив на борту морського лайнера у Швеції (понад 60 країн-учасниць).
— Як керівник власної наукової школи, Ви підготували багатьох своїх учнів і послідовників, якими можете пишатися…
— Під моїм керівництвом захищено 15 кандидатських дисертацій та ще був консультантом 5 докторських. Ось і нещодавно у Харківському національному університеті імені Каразіна успішно захистили дисертації мої аспіранти Сергій Бондарчук та Наталія Карауш. Пишаюсь і своїм учнем, кандидатом хімічних наук Глібом Баришніковим, який нині працює у Вищій королівській технічній школі міста Стокгольма і займає гідні позиції в національному науковому рейтингу. Його плідна наукова діяльність відзначена премією Президії НАН України для молодих учених.
— Ви керуєте міжнародними науковими проєктами…
— Зокрема, в 2007 – 2009 роках під моїм керівництвом виконувався спільний українсько-румунський та українсько-американський проєкти з нанотехнологій, потім мені випало очолити вже українсько-шведський проєкт. Наша кафедра нині реалізовує два наукові держбюджетні проєкти у взаємодії із Львівською політехнікою, а також університетами міст Каунас (Литва), Стокгольм (Швеція) і Копенгаген (Данія).
— Настільки я знаю, Ви досить багато часу проводите на викладацькій роботі в далекому зарубіжжі, ось і нещодавно повернулися зі Швеції…
— Так, у Стокгольмі буваю досить часто, адже мене запрошено викладати «вахтовим режимом» квантову хімію у Вищій королівській школі. А ще читав лекції студентам університетів у шведських містах Упсала та Лінчепінг. Неодноразово запрошувався з цією метою й до Євразійського університету імені Гумільова, що знаходиться в рідному для мене Казахстані (місто Астана).
— А якою мовою Ви читаєте лекції?
— Це залежить від складу і запитів слухацької аудиторії, а також країни, в якій проходять мої викладацькі студії. Як правило, користуюся двома мовами: українською та англійською, ними володію однаково вільно.
— Ваша вірна дружина і надійна соратниця по дослідницькому цеху — кандидат хімічних наук, доцент ЧНУ Валентина Олександрівна Мінаєва. Де познайомилися і скільки років уже разом?
— У нас з Валюшею спільна alma mater — Томський університет. Тільки вона закінчувала хімічний факультет, а я — фізичний (із цього й вийшла потім родинна фізхімія). А серйозні почуття зародилися в нас ще 1971 року, коли ми вже навчалися в аспірантурі. У тому ж році й побралися і йдемо поруч по життю ось уже понад 47 років. Ми закохані один в одного і обоє фанатично залюблені в її величність хімію. Я надзвичайно вдячний долі, яка подарувала мені таку унікальну жінку. До речі, чимало наукових праць ми створюємо у співавторстві з дружиною, удвох беремо участь у багатьох наукових заходах, закордонних відрядженнях.
— А ще хтось із Ваших близьких родичів пішов у наукові чи просвітницькі світи?
— Мій рідний брат Володимир здобув науковий ступінь кандидата філології, працював доцентом, завідував кафедрою Усть-Каменогорського державного університету. А мій племінник Ігор став відомим тележурналістом, устиг попрацювати на відповідальній державній службі.
— Традиційне запитання: як проводите вільний час, які Ваші захоплення?
— Можу дати надкоротку відповідь: вільного часу по суті не залишається, моє, мабуть, єдине захоплення — квантова хімія. Ось і в цьогорічну відпустку опрацьовував справді доленосну, цього разу біохімічну проблему таїн дихання людини. Утім, у рідкісні години дозвілля люблю переглядати спортивні програми (свого часу грав за команду «Динамо» з водного поло і навіть став чемпіоном Казахстану та призером СРСР із цього виду). А ще захоплююся читанням хорошої художньої літератури.
Директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича ЧНУ Григорій Голиш