23-річна волонтерка громадського руху з підтримки людей з інвалідністю Владислава Семенченко, яка з дитинства пересувається на інвалідному візку, з відзнакою закінчила бакалаврат психологічного факультету Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

— В усі роки навчання вона була дуже сумлінною студенткою, якою ми пишаємося, — розповідає наукова керівниця Владислави, кандидатка психологічних наук, доцентка кафедри корекції та глибинної реабілітації Ірина Сірик. — Владиславу я знаю ще відтоді, коли вона навчалася у школі й брала участь у Малій академії наук. Уже тоді вона Попри життєві обставини, завжди відвідувала заняття в університеті. Постійно виступала на семінарських заняттях, до яких ретельно готувалася. Кваліфікаційну роботу, яку написала самостійно, захистила на 98 балів зі 100! Думаю, у Влади як у науковця — великі перспективи.

Наукова робота Влади Семенченко присвячена особливостям цілепокладання в юнацькому віці.

— Для мене найважливіше було прослідкувати, як формується процес розвитку цінностей у людини, донести до батьків юнаків і дівчат, що головне — самоідентифікація людини, котра має бути відображенням її внутрішнього світу, а не чогось іншого, — зазначила в коментарі «Прочерку» випускниця. — Зараз молодим людям важко формувати цілі, тому що вони орієнтуються головним чином не на своє бачення світу, а на те, що в цьому суспільстві є привілейованим, або на те, що заведено у їхній родині. Й коли молоді люди духовно й психологічно доростають до того, що стають повноцінною індивідуальністю, то відчувають дуже велику екзистенціальну кризу й повноцінно не реалізовують себе у житті. Реалізують чужі цілі, чужі мрії, але не себе...

Владислава вже має наукові публікації у київських, львівських наукових виданнях. Свої дослідження планує продовжити в магістратурі Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Відтак сподівається поступати в аспірантуру Відкритого міжнародного університету розвитку «Україна».

— У майбутньому хочу бути викладачем психології в інклюзивному університеті й розвивати себе в науці далі, — каже випускниця.

Як зазначає мама Владислави Леся Тищенко, дівчині не раз у житті доводилося стикатися із різними людьми та з різним ставленням до особливостей її фізичного стану. На жаль, не рідкістю є образлива поблажливість, небажання спілкуватися на рівних, а то й просто приниження.

Проте, вражає, що навіть до цих проблем Владислава ставиться з погляду науковця. Вона — проти того, щоб дорікати тим, хто нездатний поставити себе на місце іншої людини.

— Ми повинні враховувати нинішній стан суспільства, яке ще не готове до прямої розмови про ставлення до людей з інвалідністю, — вважає Влада. — Зараз така розмова активуватиме не людське розуміння і усвідомленість, а тільки колективну злість. Тому, хоч про це й потрібно говорити, але без конкретних дорікань, в узагальненому вигляді.

Владислава і її мама щиро вдячні педагогам, які з розумінням і бажанням щиро підтримати ставилися до особливостей Влади, особливо — першій науковій керівниці Наталії Шавровській.

У Черкасах Владислава Семенченко відома переважно своєю громадською роботою: очолює Благодійний фонд «Життя без перешкод», який збирає кошти для підтримки людей з інвалідністю. Зокрема, завдяки допомозі Влади вдалося зібрати кошти на покупку слухового апарату для юної черкащанки Анастасії Іжко. Працюючи над цим проєктом, Владислава навіть відвідала сесію обласної ради. Крім того, фонд проводить збори коштів на покупку продуктових наборів для людей з інвалідністю. Зокрема, вдалося суттєво підтримати черкаську родину Корольових.

— У майбутньому хочу, крім занять наукою, відкрити на базі свого фонду психологічний центр реабілітації людей з інвалідністю, починаючи з їхнього дитячого віку, — ділиться планами Владислава Семенченко. — Мета, зокрема, в тому, щоб батьки й оточення розуміли, як найкраще взаємодіяти з такою людиною на психологічному рівні, щоб вона не почувалася дискримінованою ані в родині, ані в суспільстві. Як у людини взагалі формується образ «Я» під впливом її хвороби? Як цей образ зробити більш адаптивним і природним, попри хворобу, яка все-таки деформує цей процес у психіці? Як мінімізувати вплив хвороби? Ось цим я хочу займатися в подальшому житті!

«Прочерк»