Шляхи вирішення проблем працевлаштування молоді не завжди складні, а іноді навпаки — очевидні.

Суть полягає в тому, що кожен з учасників цих відносин має усвідомлювати свою цінність і нести відповідальність за власний вибір або рішення. Своїми думками та досвідом поділилася відеомейкерка, випускниця Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Аліна Копійко.

—  Коли ти вперше зацікавилася фотографією, відео?

— Уперше зацікавилася фотографією ще в шкільні часи. Тоді, власне, батьки подарували перший фотоапарат. Я почала навчатися мистецтва фотографії і, отримавши навички початківця, зрозуміла, як можу свою фантазію перетворити в реальність за допомогою фотографії. Зацікавленість справою росла з кожною наступною фотосесією. Тоді я вперше зіткнулася з проблемою, що ідей для фото більше, аніж часу для їхньої реалізації.

Щоразу беручи камеру до рук, я відчувала своєрідне споріднення з технікою.

Саме тоді, бувши ще школяркою, я зрозуміла, що хочу в майбутньому займатися зніманням.

— Як це захоплення перетворилося на професію? 

— Це стало реальним після вступу до Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького на спеціальність «Журналістика». Моє серденько підкорила студія на кафедрі, де знаходилося багато фото- та відеотехніки, до якої мене так вабило ще з дитинства.  На перших двох курсах навіть закрадалася думка, що я не працюватиму за фахом. Це тривало доки не розпочався курс тележурналістики. Я знову взяла техніку до рук і зрозуміла, що відеопродакшн мені подобається не менше, а може, навіть і більше за процес створення фото.

Сюжет за сюжетом, складно було впоратися з обсягом інформації від нової справи. Але те, що складно, те й цікаво.

— Які проблеми тобі довелося подолати під час пошуку роботи?

— Я не можу сказати, що відчувала якісь труднощі ззовні. Єдиною моєю проблемою було набридливе відчуття постійного браку досвіду. Я не вірила в себе і не давала навичкам розкритися.

І хоча це може здаватися таким незначним, але внутрішні конфлікти завжди складніше переживати, аніж проблеми зовнішнього світу.

— Якою своєю роботою ти найбільше пишаєшся?

— Складно сказати, бо кожна справа, за яку я берусь, важлива для мене.

Важливо розуміти цінність і сенс роботи, ніж її матеріальний бік.

Створюючи фото- та відеоконтент для Благодійного фонду «МХП», я відчувала свою участь у благодійній справі. Записуючи і готуючи до опублікування відеоінтерв’ю для «Come on Talk», розумію важливість й оригінальність виконаної роботи. Такий складник є пріоритетним для мене. Тому пишаюся кожною роботою, бо в кожну вкладаю надзвичайну кількість ресурсу та сил.

— Чому ти вирішила вступити в команду, яка реалізує студентський проект «Сome on Тalk»? Що ти черпаєш для себе?

— Погоджуючись стати частиною команди «Come on Talk», я навіть уявлення не мала, як саме буде проходити така колаборація. Однак вона виявилася на 100 відсотків успішною. На цьому проекті я виросла й продовжую рости. Ми експериментували, пробували щось нове, надихалися професіоналами. І все це для того, аби знайти свій авторський стиль. Аналізуючи, якими ми починали, а також те, якими ми є зараз, я з упевненістю можу сказати, що це стрибок вище себе. І таких стрибків ще буде дуже багато.

У цьому й полягає для мене «творчість» — нешаблонність мислення й можливостей.

Ми впевнено йдемо далі, аналізуючи свої помилки і своєрідні перемоги. «Come on Talk» — всесвіт нетворкінгу. Ми знімаємо цікавих та неординарних людей. Спілкуватися з ними, надихатися їхніми історіями — неоціненний досвід, наповнене джерело ресурсу, доступ до якого має обмежене коло осіб. Але я в ньому. Це не може не радувати.

— На твою думку, наявність вищої освіти — обов’язкова  умова для успішної самореалізації?

— Наявність вищої освіти, як і її відсутність, не можуть кардинально змінити життя людини без її внутрішньої мотивації та бажання розуміння сенсу кожного зробленого кроку. Якщо людина пасивна у своєму волевиявленні та побудові самого себе, то диплом немає ніякої сили в такому випадку.

Якщо ж очі «горять», то здобута вища освіта стане допоміжним трампліном для стрибка в успішне й  реалізоване майбутнє.

— Яке твоє життєве кредо, та чим воно допомагає в роботі?

— Мені дуже подобається цитата з пісні Дмитра Монатіка: «Бежать не от проблем, к мечтам бежать». За цим принципом я живу й переношу його у свою робочу сферу.  В один із періодів життя я зрозуміла, що проблеми самі собою не вирішується, а лише накопичуються, і потім їх складніше вирішувати. Те, про що ми думаємо, і те, до чого ми прагнемо, характеризує нас неабияк, і це задає тон кожному нашому наступному дню. Якщо проблеми стають своєрідним вантажем, що зупиняє тебе й не дає рухатися далі, то варто переосмислити свої поведінкові схеми і ставлення до процесів, які відбуваються.

— Які поради ти могла б дати відеографам-початківцям, що мріють про професійну кар’єру?

— Навчайтесь, практикуйтесь і розвивайте надивленість. Це запорука успіху для кожної людини. Пробуйте складне й шукайте щось своє. Вільна ніша — шлях до визнання й потоку клієнтів.

Відчувайте свій світ і його запити, слухайте себе і в такому симбіозі рухайтеся вперед.  

Спілкувалася Анна Мамай
Нова Доба