Щедра на таланти земля Златокраю виколисала не одного уславленого служителя музи театрального мистецтва Мельпомени.

Саме на сцені одного із перших аматорських театрів України, який ще від кінця позаминулого століття працював у Золотоноші, розпочала свою сценічну діяльність осяйна зірка театру й кіно Наталія Ужвій. Золотоніщина дала путівку у велике мистецьке життя відомим акторам — народним артистам України Андрію Гончару (він став лауреатом Національної премії ім. Т. Шевченка), Юрію Бакуму, Валерію Дуднику, Петру Загребельному, Борису Романицькому та ін. У цій зірковій команді золотоніщан поважне місце належить і актору-франківцю Володимиру Нечепоренку, який цими днями відзначає своє перше 75-річчя від дня народження.

Театр —  це така кафедра,
з якої можна багато сказати світу
Володимир  Нечепоренко

Майбутній театральний діяч народжений 14 листопада 1949 року в районному центрі м. Золотоноша. Зростав у простій робітничій родині, навчався в міській школі № 4 (нині гімназія ім С. Скляренка), яку свого часу закінчили відомі літератори Семен Скляренко й Микола Терещенко. Після закінчення 9 класів працював робітником Золотоніського ремонтно-механічного заводу, навчався у старших класах вечірньої школи. Від 1965 року став самодіяльним актором народного театру при Золотоніському РБК. Спеціальність актора Володимир здобув у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, який закінчив у 1972 році. Упродовж чотирьох років працював у Київському театрі юного глядача, де виявив неабиякий талант творчого перевтілення. Тож ні для кого із його колег не стало несподіванкою, коли молодого актора в 1976 році запросили на роботу до провідної мистецької установи України – Національного театру ім. І. Франка. Так Володимир став артистом-франківцем майже на пів віку.

Як актор, він вільно володіє будь-якими сценічними жанрами – від психологічної драми до мюзиклу. Його грі притаманний високий морально-естетичний рівень та неповторний акторський почерк. За одностайними оцінками театральних критиків Нечепоренкова творчість стала своєрідним віддзеркаленням новітньої історії Театру ім. І. Франка.

Ним зіграно сотні театральних ролей і багато з них по праву увійшли в антологію кращих надбань національної сценічної культури. Серед них – роль Гната Карого («Назар Стодоля» Тараса Шевченка, цей образ став уособленням кращих чеснот українського лицарства), Дем’яна Суденка («Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ’яненка), Михайла Гурмана («Украдене щастя» Івана Франка), Сави Чалого (однойменна драма Івана Карпенка-Карого), графа Кента («Король Лір» Вільяма Шекспіра), Павла («Планета Надій» Олексія Коломійця) та багато ін.

Солідно виглядає творчий доробок актора і в українському кінематографі. Йому належить близько кіношних 30 ролей, поставлених, зокрема, у фільмах «Будні карного розшуку», «Диктатура», «Європейський конвой», «При загадкових обставинах», «Тіні незабутих предків», «Клан ювелірів», «Ментовські війни», «Забудь і згадай», «Брати по крові» та ін.

Наш земляк є пристрасним пропагандистом національної ідеї та рідної мови, виступаючи на концертах, творчих зустрічах, теле- і радіоефірі. Понад 20 років він був незмінним ведучим науково-пізнавальної радіопередачі для юнацтва «АВС» на Першому каналі Українського радіо і його неповторний голос постійно слухала кількамільйонна аудиторія.
Володимир Макарович турботливо дбає про підготовку молодої сценічної зміни. Зокрема, від 2006 року він викладав на кафедрі режисури й майстерності актора Київського національного університету культури і мистецтв, має вчене звання професора.

Унікальні заслуги Володимира Нечепоренка в новітньому театральному мистецтві та його великий внесок в утвердженні українства знайшли своє гідне пошанування. Його відзначено почесним званням «Народний артист України» (1997), орденами Ярослава Мудрого 5-го ст. (2010) та «За заслуги» 3-го ст. (2015). Актор став лауреатом міжнародної премії «Золотий Орфей» і номінувався на Шевченківську премію в галузі театрального мистецтва.

Пишаймося, що нашим краянином є така театральна знаменитість і справжній патріот України, як Володимир Макарович Нечепоренко — нинішній ювіляр!

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича