Виставка «Прийшли, заспівали, перемогли» експонується у навчальному корпусі №1 Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (бульвар Шевченка, 81) до 15 червня.

Цей проєкт присвячений історії міжнародного тріумфу «Щедрика» Миколи Леонтовича та світових гастролей Української Республіканської Капели під орудою Олександра Кошиця, уродженця Черкащини.

Виставку виготовлено на грант Посольства США в Україні. На стендах виставки опубліковано близько сотні унікальних документів та фотографій з історії світових гастролей хору Олександра Кошиця та інтернаціоналізації «Щедрика».

Відкрила виставку її авторка Тіна Пересунько, дослідниця історії інтернаціоналізації «Щедрика» та культурної дипломатії України, наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, засновниця Інституту Леонтовича.
Вона написала на своїй сторінці у Фейсбуку:

Ці дні у Києві постійні перебої світла з інтернетом, тож ледь встигаю після повернення з Черкас написати посутній пост вдячності та звіту з відкриття нашої мандрівної «Щедрик»-виставки в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

А втім, це визначальна подія для проєкту, адже Черкащина — батьківщина «хрещеного батька» «Щедрика» Олександра Кошиця, диригента й культурного дипломата України №1, котрому відзначатимемо наступного року 150-річчя.

Щиро вдячна завідувачу кафедри історії України університету, професору Віталію Масненку за теплий прийом виставки та нас із Надією Гончаренко у Черкасах. Дякую проректорці університету Галині Гаврилюк за організаційне сприяння та залучення до урочистостей черкаського Камерного хору «Канон», який чудово заспівав пісні Миколи Леонтовича й Миколи Лисенка. Першому проректору університету Василю Мойсієнку — за підтримку проєкту й вітальне слово на відкритті виставки. 

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького — завершальна локація в експонуванні мандрівної стендової виставки з історії «Щедрика» («Прийшли, заспівали, перемогли»), яка упродовж останніх п'яти місяців була представлена у 10 університетах 7 міст України завдяки грантовій підтримці Відділу преси, освіти та культури Посольства США (U.S. Embassy Kyiv Ukraine).

Щиро вдячна американській стороні, та особисто співробітниці Відділу преси, освіти та культури Посольства США Вірі Максимовій за підтримку проєкту, який сьогодні нам нагадує про культурні зв'язки України й США, демонструє внесок України в американську та світову музичну культуру, нагадує про понад 100-річну боротьбу України за незалежність від росії засобами культурної дипломатії.

У 1950-х роках в історії американської музичної дипломатії вибухнула Зірка — джазовий музикант Луї Армстронг. У розпал Холодної війни із СССР він популяризував у світі за дорученням уряду США «американську ідею». Кореспондент «The New York Times» Фелікс Белар назвав Армстронга «найефективнішим амбасадором» США, що «підриває світ» секретною американською зброєю — «блюзовими нотами в мінорному ключі» (America`s secret weapon is a blue note in a minor key). Про Луї Армстронга знає сьогодні весь світ, не тільки американці. 2004 року історикиня Пенні фон Ешн присвятила йому книжку «Сачмо підриває світ: джазові амбасадори розігрують Холодну війну», 2019 року за книгою зняли документальний фільм.

Ще одна зірка світової музичної дипломатії — польський піаніст-віртуоз Ян Падеревський. В часи Першої світової війни він промотував під час своїх закордонних концертів ідею незалежної Польщі. 25 січня 1919 року, коли уряд УНР ухвалив закон про світові гастролі Української Республіканської Капели, Падеревський обійняв посаду прем'єр-міністра Польщі, й презентував польську делегацію на Паризькій мирній конференції (на жаль, не на користь Української незалежності). Про Яна Падеревського у Польщі й світі також знають. Про нього також знято фільми й написані книжки.

Про Олександра Кошиця, котрий стоїть в ряду цих класиків світової культурної та музичної дипломатії, знають мало не лише за кордоном, а й в Україні та на малій батьківщині диригента — Черкащині. Упевнена, тільки вписуючи нашу національну історію у світовий контекст, можемо по-справжньому оцінити велич наших особистостей.

«Ми їдемо з тої України, яка в цей страшний час кровію стікає, щоб показати світові, що в нас инша культура, як в наших ворогів-гнобителів Мсклів, і що маючи таку культуру, маємо право на самостійне життя» — із таким актуальним для нас сьогодні закликом Олександр Кошиць звернувся до чеської публіки у 1919 році під час перших концертів капели УНР в Європі. Через два роки «Щедрик» Миколи Леонтовича (Ukrainian secret weapon) лунатиме на сцені Карнегі Гол, а еміграційна преса писатиме — «Дай Боже виспівати Волю Україні на Вольній Землі Вашингтона».

Мандрівна виставка «Прийшли, заспівали, перемогли», як і всі наші попередні виставки з історії «Щедрик», а також книжки, публікації, ролики, документальний фільм «Щедрик проти русского міра» — це робота із наміром прославити Олександра Кошиця в свідомості сучасних українців та іноземців — не тільки як геніального українського диригента світового рівня, а й ТОП-культурного дипломата. Ми не знайдемо в нашій тисячолітній історії жодного іншого українського діяча, який би офіційно був уповноважений урядом й главою держави презентувати світові ідею України через мистецтво й який виконав би свою місію на такому високому мистецькому рівні, за таких критичних обставин.

Наступний, 2025 рік — 150-річчя Олександра Кошиця! Тішуся, що Постановою Верховної Ради України (№3536-XV9) «Про відзначання пам'ятних дат і ювілеїв у 2024-2025 роках» відзначення у 2025 році 150-річчя Олександра Кошиця передбачено на державному рівні. Сподіваюся, частина заходів відбудеться також і на Черкащині, куди так мріяв повернутися із Нью-Йорка диригент.

«Не хочу ні тої Америки й того пера, яким пишу! — писав Маестро у своїй квартирі в Нью-Йорку — Нічого не хочу! Хочу жити до останнього моменту з вами, в моїй любій Україні, в моїй рідній Тарасівці (село Звенигородського району Черкаської області), серед моїх любих друзів, біля своєї святої… церквиці, серед нашої світлої, тихої, пестливої природи! Жити! І щоб не сталося зі мною… але я знатиму, що я тут, вдома, готовий лягти у рідну землю, а не… на 99 вул. Нью-Йорку, напівглухий від авт і напівзадушений бензиною!»

Дякую ще раз керівництву й колективу університету за підтримку проєкту та співпрацю! Також принагідно дякую завідувачу кафедри історії України університету Віталію Масненку за його багаторічну роботу у складі Топонімічної комісії при Черкаській міській раді, завдяки чому в Черкасах є вулиці Олександра Кошиця, Симона Петлюри та Миколи Леонтовича!

Виставка експонуватиметься в університеті до 15 червня, сподіваюся, усі охочі зможуть ознайомитися зі стендами експозиції, на яких зібрано документи й ілюстрації з архівних установ та бібліотек чотирьох країн світу — як свідчення культурного тріумфу України у світі та міжнародної слави диригента Олександра Кошиця, а також ролі музичної дипломатії у боротьбі за нашу незалежність.

Дякую пресслужбі університету за ці чудові світлини з відкриття виставки та матеріал на сайті університету. 

Про виставку розповідають черкаські медіа.

ТРК Ільдана

 
 Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького