Усього вісім нині сущих мистців Шевченкового краю пошановані званням «Народний артист України», а серед представників музичного мистецтва таких лише п’ятеро.

На цьому п’єдесталі високого суспільного визнання важливе місце посідає й бандуристка-вокалістка, володарка драматичного сопрано Лідія Іванівна Зайнчківська, яка віднедавна працює в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Під завісу минулого року знана артистка відзначила свій ювілей, й відтак випадає нагода звернутися до бодай побіжного опису її життєдіяльності, полотно котрої вишито переважно барвистими нитками.

Майбутня зірка бандури й вокалу вперше побачила світ у грудні 1961 році, в чималому селі Тіньки з майже 500-літньою історією, котре привільно розкинулося неподалік Дніпра всього за якихось 17 км від колишньої гетьманської столиці Чигирина. Лідина родина мала глибоке козацьке коріння й може саме тому за її главою — шофером місцевого колгоспу Іваном Опанасовичем Олійником — закріпилося прізвисько «Джура» (джура — це молодий козак, помічник і учень представника козацької старшини). Мало чи не з молоком матері заполонила Лідоньчине єство любов до української пісні, адже зростала у співочій родині. Гарний голос мав тато Іван: на сільських застіллях він завжди був визнаним заспівувачем. А що вже бабуся Марія Федотівна, в ошатній хаті якої місяцями проживала Ліда, то вона ніколи не розставалася з піснею, навіть коли хворіла. Не раз промовляла таке: «Пам’ятай, онученько, пісня не тільки звеселяє, а й лікує!» Мало чи не щовечора посідають було бабуся й онучка на лавці біля хати, та й заводять дуетом народну пісню. Отож бабусиною школою було покладено першого камінчика у фундамент творення майбутньої знаменитості…

А тому тільки-но Ліда закінчила другий клас місцевої десятирічки, після одностайної ухвали сімейної ради мама, Євдокія Григорівна, відвела її до філіалу музичної школи. Тут дівчинка охоче й наполегливо навчалася у класі бандури у викладачки Раїси Пилипівни Василенко упродовж шести років. Дівчинка постійно перебувала в числі найкращих учениць, зачаровуючи своєю грою й співом на звітах та оглядах художньої самодіяльності. Тішила вона своїх рідних і успіхами в опануванні шкільних предметів, адже всі роки навчання була «круглою» відмінницею.

Непомітно промайнули роки, і ось уже Ліда отримала свідоцтво про неповну середню освіту з відзнакою. Батьки дали згоду на те, аби вона не продовжувала навчання в загальноосвітній школі, а відразу здобувала спеціальність, омріяну вже давно. Успішно склавши вступні випробування, тіньківчанка стала ученицею відділу народних інструментів Черкаського музичного училища (нині музичний коледж ім. С. С. Гулака-Артемовського). Із вдячністю згадує вона своїх улюблених наставників, які вивели її на хрещату дорогу музичного мистецтва. Серед них — викладачка гри на бандурі Любов Федорівна Бридько та володар чудового тенора Федір Павлович Кондрат, який навчав свою ученицю вокальному мистецтву.

А після закінчення музучилища в 1981 році (здобула спеціальність викладачки дитячих музичних шкіл за класом бандури та керівниці оркестру народних інструментів), Лідія відразу подала документи до Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського (нині — Національна музична академія). Тут на неї чекав надзвичайно прискіпливий відбір і аж десять творчих випробувань та іспитів. Черкаська випускниця успішно їх здолала, зачарувавши суворих екзаменаторів майстерним виконанням пісні «Плавай, плавай, лебедонько» на слова Тараса Шевченка. Серед п’яти найталановитіших (із кількох десятків претендентів) була зарахована на оркестровий факультет. Невдовзі паралельно з навчанням вона додатково опановувала мистецтво вокалу (на факультативних засадах). Своїм мистецьким становленням вона завдячує професорам, народним артистам Сергію Васильовичу Баштану (відомий бандурист), Лілії Данилівні Лобановій (оперна співачка, лірико-драматичне сопрано) та Шевченківському лауреату Віктору Омеляновичу Гуцалу (художній керівник Національного академічного оркестру народних інструментів). Принагідно зауважимо, що серед її однокурсників було багато майбутніх знаменитостей, зокрема, художній керівник Національної заслуженої капели бандуристів ім. Г. Майбороди, народний артист України Юрій Курач, його брат, також народний артист, очільник Академічної чоловічої хорової капели ім. Л. Ревуцького Володимир Курач, а також наш земляк із Руської Поляни (очолює Державний академічний Волинський народний хор), заслужений діяч мистецтв України Олександр Стадник, професорка Одеської національної музичної академії імені Нежданової Ніна Морозевич та багато інших.

Саме в лоні знаного на весь світ музичного вишу 40 літ тому й народилося тріо бандуристок із романтично-загадковою назвою «Вербена», котрому судилася висока мистецька доля. Ідея створення цього творчого колективу належала нашому знаному земляку із Драбівщини (село. Великий Хутір) професорові Сергію Баштану. Він провів десятки прослуховувань, перш ніж зупинив свій вибір на Лідії Олійник та двох її посестрах: Людмилі Лариковій (Лідиній однокурсниці) та Ользі Калині (старшій від них на рік). А потім був пошук власного творчого обличчя колективу, формування репертуару, виснажливі репетиції. І зазвучала «Вербена»! Без виступу тріо не обходився вже жоден концерт за участі студентів консерваторії.

Попри неймовірну напругу консерваторного навчання, саме на ті роки припадає й початок Лідиної трудової діяльності. Адже від першого й до останнього курсу вона працювала керівником оркестру народних інструментів Київського педагогічного інституту ім. М. Горького (нині — Національний університет ім. М. Драгоманова). А вже на останньому році навчання зустріла Лідія й свою життєву долю. Її обранцем став майбутній актор Микола Зайнчківський. Невдовзі закохані відсвяткували студентське весілля й відтак народилася їхня мистецька родина.

Після закінчення консерваторії (спеціальність — концертна виконавиця, викладачка середніх та вищих навчальних закладів) у 1986 році Лідія Зайнчківська отримала направлення до філармонії рідних Черкас, де стала артисткою-бандуристкою оркестрової групи Академічного заслуженого українського народного хору. Утім Лідія в його складі затрималася всього на пів року, а потім цілком прогнозовано (з огляду на її непересічний талант виконавиці) стала солісткою не менш знаменитого ансамблю народної пісні «Росава». Якраз тоді яскраво сяяли зірки неперевершених співачок Раїси Кириченко, Ольги Павловської, Євгенії Крикун. Відтак молода артистка змогла скористатися настановами цих майстринь вокалу щодо секретів завоювання слухацьких симпатій, добору репертуару тощо.

Проте її ні на мить не полишав намір пуститися в самостійне сценічне плавання, але, звісно, у складі того ж таки тріо «Вербена» (він із певних об’єктивних причин мав невелику перерву у своїй роботі). Цей колектив знову зазвучав від 1987 року при Черкаській  філармонії у попередньому складі, аби тримати серця мільйонів десятки років! Творчий профіль тріо увиразнився мало чи не з перших його публічних виступів завдяки створенню яскравого за акордовою пластикою поєднання різнотембрового сопрано: драматичного Ліди Зайнчківської, колоратурного Люди Ларикової і мецо-сопрано Олі Калини. Так, це були три голоси, але з одним серцем на всіх! Як і досі, визнаною лідеркою зіркового колективу стала саме Лідія Зайнчківська.

Уже в перші роки своєї діяльності «Вербена» опинилася в авангарді національного музичного мистецтва. Тріо вирізнялося й розмаїтістю репертуару із включенням до нього як класичних, так і народних творів та інструментальної музики, і прихильністю до модернізації традиційного бандурного мистецтва, і неповторною манерою виконання, й навіть відповідними аксесуарами. Скажімо, чи не вперше у виконавській практиці бандуристки піднялися зі стільців і, поставивши бандури на спеціальні стійки, виконували твори в абсолютно розкутій і вільній манері. Або таке: їхні бандури змінили узвичаєний темний колір на сліпучо білий. Скажете, дрібниця? Насправді далеко ні, бо колір також витворює святковий настрій! Вражало й сценічне вбрання артисток, які відступили від звичного для колективів такого штибу винятково автентичного одягу. Вони виступали в ошатних сучасних сукнях із елементами фольку від відомих кутюр’є Галини Забашти (Київ), Володимира Фурика (Львів) та заслуженої художниці Олександри Теліженко (Черкаси).

Пісенним обличчям тріо стали шедеври пісенного фольклору «Ой ти місяцю», «Вийди, вийди, місяченьку», «Зеленая горішино», «Закувала зозуленька», пісні на слова Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, В. Симоненка, О. Олеся, М. Сингаївського, Б. Олійника, М. Ткача та інших (композиторів І. Шамо, І. Поклада). А своєрідною візитівкою зіркового колективу Лідія Зайнчківська називає пісню О. Білаша на слова Д. Павличка «Як надійшла любов». Показником високого рівня вокального таланту творчих посестр стало виконання ними багатьох творів акапельно.

Щоденні репетиції, безкінечні концерти на великих і малих сценах краю, багатоденні гастрольні поїздки в далеке й близьке зарубіжжя — словом, усе притаманне життю артиста повсякчас супроводжувало й «вербенівок». Вони в буквальному розумінні підкорили не лише Україну. Краяли серця чисельних шанувальників їхні бандури, озивалися в душах солодким щемом і чистими сльозами їхні пісні…

Українська музика й мова звучали у виконанні талановитих черкащанок на чотирьох земних континентах і в щонайменше 20 країнах світу (Австрія, країни Балтії, Польща, Туреччина, Росія, Лаос, Ізраїль, Йорданія, Нова Зеландія, США та інших). Не злічити усіх міжнародних фестивалів та Днів української культури, учасниками котрих стала «Вербена». Проходили вони в Нью-Йорку, Торонто, Відні, Братиславі, Празі, Бєлграді, Бухаресті, Тбілісі, Кишиневі, Форті Шевченко, Магадані, Петропавловську-Камчатському… Вкарбувався в пам'ять артисток і міжнародний фестиваль «У сім’ї вольній, новій», коли вони пройшли Дніпром на теплоході від Києва до Херсона й у зворотному напрямі, подарувавши мешканцям наддніпрянських міст і сіл десятки своїх концертів. Виступами «Вербени» насолоджувалися всі Президенти України (звісно, окрім втікача Януковича), але найбільше подружилися вони з великим поціновувачем справжнього українського мистецтва Віктором Ющенком. Були в артисток і зустрічі з американським екс-президентом Біллом Клінтоном, зіркою естради Едітою П’єхою, видатним співаком Вадимом Козіним та ще безліччю зірок світового й національного вокалу…

А визнання прийшло до колективу мало чи не на світанні його славної історії. Уже в 1988 році тріо стало лауреатом Всеукраїнського конкурсу виконавців на народних інструментах, а в 1993 році — Міжнародного конкурсу  ім. Г. Хоткевича. Заслуги Лідії Зайнчківської та її партнерок були в тому ж році відзначені почесним званням «Заслужений артист України».

1999 року усі троє стали народними артистками України. Вартує уваги й такий факт: тріо «Вербена» номінувалося й на присудження Національної премії ім. Т. Шевченка.

Як лідерка зіркового колективу Лідія Зайнчківська не обмежувалася лише сценічною діяльністю. Вона випустила два нотних збірника для бандуристів-виконавців із оригінальним «вербенівським» аранжуванням («Пісенний дивосвіт» і «Літо зоряне»), а також два компакт-диски свого тріо («Біла казка» і «Зачарована душа»).

У 2008 році в режим самостійної концертної діяльності перейшла Людмила Ларікова (нині викладає в Національній музичній академії), а згодом і Ольга Калина. Тому колектив постав уже в оновленому складі: заслуженої артистки Наталії Мамалиги, Інги Михаль та незмінної керівниці Лідії Зайнчківської. Тріо в буквальному сенсі зазвучало тоді по-новому, адже до двох бандур додалося й віртуозне виконання флейтистки Інги Михаль.

Свідченням високого авторитету Лідії Зайнчківської як виконавиці й організаторки стало її призначення в 2013 році на посаду художньої керівниці філармонії. Чотири з лишком роки діяльності в цій непростій і копіткій службовій ролі були сповнені напруженої творчої праці, пов’язаної з наповненням репертуару цікавими концертними програмами як для дорослих глядачів, так і для дітей, забезпеченням колективів нотним матеріалом тощо. Зрештою в 2017 році народна артистка залишила свою роботу у філармонії й невдовзі пристала на пропозицію ректора Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Олександра Черевка стати співробітницею ЗВО.

У цьому провідному освітньому закладі краю Лідія Іванівна обійняла посаду заступниці начальника відділу виховної роботи з мистецьких питань та стала художньою керівницею вокального ансамблю «Мелодія», перетворивши його за короткий час у знаний на Черкащині колектив. І як же хочеться відомій артистці, аби в Черкаському національному з’явилася нарешті кафедра музичного мистецтва, де вона змогла б долучитися до підготовки відповідних фахівців! Не полишила вона й викладацької роботи, навчаючи сольному співу вихованців дитячої музшколи №3.

Щодень знаменитої артистки ущент наповнений добротворчими справами. Вона від 2018 року є незмінною директоркою Всеукраїнського мистецького фестивалю-конкурсу дитячої та юнацької творчості «Козацький шлях. UA». У 2019 започаткувала мистецькі проєкти для дітей з особливими освітніми потребами («Я бачу музику» та «Музика, що зцілює душу»), стала засновницею та головою оргкомітету Міжнародного конкурсу скрипалів імені М. Полякіна. А ще організувала методичні семінари для педагогів мистецьких шкіл та ЗВО I – II рівнів акредитації. Лідія Іванівна є головою ГО «Академія мистецьких ініціатив «Україна – АРТСВІТ», входить до складу Президії Національної всеукраїнської музичної спілки. І це далеко не повний перелік усіх її проєктів і громадських навантажень.   

А як же «Вербена»? Дякувати Богові та її лідерці, вона й до сьогодні дарує людям неповторні миттєвості спілкування з піснею. Нині вже поза філармонією і в новому складі: у колективі разом із Лідією Іванівною виступають Олеся Бойко й Людмила Квартальова.

Надійним життєвим плечем зірки вокалу й бандури є її любий чоловік Микола Станіславович — актор Черкаського музично-драматичного театру, заслужений артист України. Їхній син Віталій успішно займається віддаленою від мистецтва зовнішньоекономічною діяльністю. А тому плекає Лідія Іванівна надію, що в майбутньому її онучка, п’ятирічна Анастасійка таки продовжить її справу й стане відомою артисткою…

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича