Микола Олексійович Малігонов народився 22.05.1997 року в м. Черкаси.
Навчався в Черкаській санаторній школі-інтернаті, яку закінчив з відзнакою. У 2015 році з відзнакою закінчив Черкаський політехнічний технікум.
У 2019 році отримав повну вищу освіту в Університеті банківської справи.
Займався громадсько-політичною діяльність, навчався у Вищій політичній школі, працював керівником проєктів Центру політичних студій та аналітики «Ейдос».
У грудні 2021 року закінчив магістратуру ННІ природничих та аграрних наук ЧНУ ім. Б. Хмельницького за спеціальністю «хімія».
Працював у комунальному закладі «Черкаський академічний ліцей „Перспектива“» Черкаської обласної ради вихователем, керівником гуртка, вчителем хімії.
Тому у травні 2024 року добровільно став до лав Збройних сил України. З початком широкомасштабного російського вторгнення суміщав роботу із волонтерською діяльністю – активно допомагав різним бойовим підрозділам, відкрив свій власний благодійний фонд. Тому у травні 2024 року добровільно став до лав Збройних сил України.
Проходив військову службу на посаді стрільця-зенітника зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини. Відданий Військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов'язок в бою за Україну, загинув 10 жовтня 2024 року
Яскрава особистість, людина з активною громадянською позицією, Микола Малігонов неодноразово ставав героєм публікацій у черкаських медіа.
«Можу. Завтра виїжджаю»: черкащанин поєднує вчителювання і допомогу військовим на нулі — писали про нього журналісти «Суспільне : Черкаси».
До повномасштабного вторгнення шкільний учитель із Черкас Микола Малігонов виступав як стендап-комік із гумористичними номерами. Втім війна змусила його забути про артистичне хобі і зайнятися волонтерством, а потім — і самому стати на захист України. На фронті мав позивний «Хімік», — пише «Суспільне : Черкаси» про загибель героя. — Люди, які знали Миколу Малігонова, діляться спогадами про нього у фейсбуці:
«Він дуже молодий, але вже викладав в школі дітям хімію, фізику, математику, фінансову грамотність. Діти його обожнюють, і всі сьогодні кажуть, що діти весь день плачуть, у деяких просто істерика і психологічна травма.
Він говорив: «Я зрозумів, що волонтерство — це, звичайно, класно, але реальну користь країні можна принести тільки на полі бою». Саме тому він залишив цю діяльність і пішов у військо (маючи бронь шкільного вчителя). Більш мотивованих я не зустрічала. Як він прагнув миру своїм учням, як він хотів їх захистити, убезпечити, він хотів залишити їм безпечну квітучу країну», — написала у своєму дописі Аліна Діденко-Красавіна.
Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького