Директор ННІ фізичної культури, спорту і здоров’я Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Леонід Нечипоренко з перших днів війни ініціював створення в одному з навчальних корпусів гуманітарного штабу.

Журналісти видання ЗМІ.ck.ua поспілкувалися з черкаськими освітянами та дізналися, як вдалося поєднувати навчання дітей із допомогою захисникам.

Практично з 24 лютого більшість шкіл та вищих закладів освіти у місті Черкаси переформатувалися. Звичний для вчителів та викладачів процес навчання перетворився на такий собі мікс: уранці допомога військовим, потім уроки чи пари, а під час «вікна» — знову волонтерство. Деякі з освітян, особливо в перші дні повномасштабного вторгнення, залишалися допомагати навіть уночі. Окремі школи та університети стали не тільки прихистком для переселенців, а й такими собі центрами, де й плетуть сітки, й виготовляють їжу.

У гуманітарному штабі університету допомагають   викладачі усіх інститутів та факультетів. Зокрема, плетуть сітки, збирають гроші та речі, відправляють вантажі на фронт. Так, тут в залі силової підготовки облаштували укриття та приймали всіх людей, які ховались під час повітряної тривоги.

— 24 лютого я вийшов на роботу. Вже після обіду прозвучали сирени в Черкасах. Люди почали метушитися, мало хто знав, куди йти в сховище. Перші 4—5 ночей ми організували тут укриття для людей. У всіх були свої мати. Ми забезпечували також і водою. Деякі люди ночували по 4—5 днів, поки не стало зрозуміло, що й до чого. У нас була родина з чотирма дітьми. Ми для них виділили роздягальню, щоб їм було зручно, — розповідає Леонід Анатолійович. Також додає, що взимку в залі силової підготовки було прохолодно, тому людей перевели в приміщення, де тепліше. Їм роздавали мати та ковдри для комфортного перебування всередині на час повітряної тривоги. Також серед викладачів корпусу організували чергування, аби допомогти людям похилого віку, з інвалідністю та дітьми.

Спочатку в корпусі, де працює Леонід Нечипоренко, приймали людей в укриття. А вже 26 лютого тут почали облаштовувати гуманітарний штаб. Зараз один зі спортивних залів перетворився саме на нього. Тут викладачі з іншими волонтерами зробили опори та плетуть сітки й «кікімори».  У вільний від роботи час ці працівники освіти допомагають армії, щоб наблизити перемогу України.

Леонід Нечипоренко каже, що сам займається більше організаторською роботою. Разом із дружиною вони координують роботу штабу: шукають людей та залучають студентів.

— У штабі ми допомагали із завантаженням речей, вивантаженням, шукали речі для військових, збирали фінансову допомогу. Комусь  були  потрібні каски, взуття, потім шукали тепловізори та турнікети. Робимо це й зараз також. Дуже багато долучаються знайомих, випускників, — розповідає Леонід Нечипоренко.

У центрі викладачі також збирають харчі. Так, вони знаходили та сортували їжу для Харкова, Чернігова, коли ці міста ще були під російською окупацією і передавали волонтерам, які все відвозили в гарячі точки.

— Я схиляю голову перед водіями, які возять гуманітарну допомогу, евакуюють людей. Це небезпечно. Це треба мати велику силу, навіть, щоб просто не заснути в дорозі, а ще стільки небезпек може бути, — каже Леонід Нечипоренко. Він додає, що активно в центрі плетуть сітки та роблять кікімори. За його словами, нині стало менше приходити людей, але також і зменшилась кількість матеріалу. Раніше за день люди могли створити декілька сіток, то зараз вдається ледь 15 за тиждень.

До роботи в центрі долучаються всі викладачі ННІ, де директором працює Леонід Нечипоренко, однак приходять допомагати й з інших факультетів та інститутів, попри те, що в кожного з них також є робота — навчання дітей. Зазвичай викладачі долучаються або вранці перед парами, або під час перерв, а також приходять після закінчення навчального процесу й працюють над плетінням сіток до вечора.

Леонід Нечипоренко каже, що в їхньому інституті навчання офлайн не переривалося, однак викладачі все одно знаходили змогу долучитися і до допомоги захисникам, які потребують підтримки кожного дня.

— Для мене це не було чимось важким. Якби я працював в іншій сфері, то можливо було б важче. У мене своїх пар було досить мало. Я вів деякі пари за викладачів, які пішли в ЗСУ. Поєднання досить просте. Ми прийшли, провели пари, 20 хвилин перерви — допомогли, після обіду йдемо допомагати. В однієї викладачки було багато пар, то вона приходила на 8:00 ранку, пов’язала сітки до 9:00, потім провела пари. Багато викладачів приходять після роботи допомагати. Зараз уже закінчилося навчання, то стало легше, — зазначає він.

Більше читайте на сайті ЗМІ.ck.ua