Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Цей освітянський ветеран із понад 40-річним науково-викладацьким стажем у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького по праву належить до його золотого фонду. Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри археології і спеціальних галузей історичної науки, академік Академії історичних наук України, відмінник освіти України, знаний у науковій та освітянській спільноті нашої держави як університетський лідер і генератор нових ідей, Анатолій Георгійович Морозов цими днями відзначає своє 80-річчя.

Жити — означає безупинно рухатися вперед.
С. Джонсон

Шлях до Кліо

Майбутній професор народився в самому серці України — місті Шполі (неподалік розташований географічний центр України). Зростав у інтелігентній родині: його батько Георгій Андрійович — військовослужбовець, підполковник, учасник бойових дій, орденоносець, особа з інвалідністю внаслідок війни 1-ї групи, а мама Надія Іванівна — також учасниця війни в партизанському загоні й на фронті, була поранена; в мирний час працювала бухгалтером обласного відділу профтехосвіти.

Цьогоріч у Анатолія Морозова підійшов ще один вагомий ювілей — 65-річчя трудового стажу, адже він перейшов на власні хліби ще в підлітковому віці: спочатку як учень, а пізніше — електрослюсар Шполянської підстанції. Середню освіту здобував у вечірній школі робітничої молоді (м. Шпола). Принагідно зазначу, що в паралельному класі навчався також його іменитий земляк, у майбутньому відомий письменник та громадський діяч, Шевченківський лауреат Михайло Слабошпицький, а також знаний професор-онколог Борис Мисловатий і відомий вчений у галузі видобутку нафти й газу Григорій Файнштейн. Школу Анатолій закінчив зі срібною медаллю (1964 рік) і вирішив піти стопами свого батька, ставши професійним військовим.

А потім було навчання у військовому училищі радіоелектроніки і служба у військах протиповітряної оборони на посаді начальника групи озброєння авіаескадрильї. Утім, військова служба Анатолія виявилася закороткою: всього кілька років. Її довелося залишити через погіршення стану здоров’я, і він устиг дослужитися лише до звання старшого лейтенанта. По тому працював майстром на заводі, деякий час обіймав посаду директора Стаханівського (нині Кадіївського) МПТУ № 22 (1980–1982 рр.). Довелося попрацювати й у черкаському «Білому домі»: завідувачем відділу обласного рівня влади.

Ще в юності постукала в його двері муза історії — Кліо: вже тоді майбутній професор із захопленням читав безліч історичних сюжетів. Зрештою й сам спробував писати історичну прозу про славну козацьку добу, тоді лише «в стіл». Незабаром відчув катастрофічну нестачу фахових історичних знань і подався до столичного ЗВО вчитися на історика. У 1980 році закінчив з відзнакою заочне відділення історичного факультету Київського педагогічного інституту ім. М. Горького (нині — Український державний університет імені М. Драгоманова), а потім — ще й аспірантуру в Інституті історії АН України. Захистивши в 1985 році кандидатську дисертацію, присвячену сільськогосподарській кооперації доколгоспної доби, Анатолій Георгійович розпочав відлік своєї кар’єри в ранзі професійного історика: приступив до роботи на відповідній кафедрі Черкаського педінституту (пізніше університету). У його стінах перебуває вже понад 40 років, постійно дякуючи долі за цей життєвий бонус. Тут пройшов шлях від старшого викладача до професора, завідувача кафедри (докторську з проблем сільськогосподарського кредиту доби НЕПу захистив у 1994 році).

У русі науки й часу

Студенти дають високу оцінку змістовним і напрочуд цікавим лекціям професора з археології, новітньої історії України та усіляких спецкурсів. Проте в колі його багатогранних дослідницьких інтересів рельєфно виділяється історія українського селянства. Такий пріоритет пов’язаний із глибоко усвідомленою Анатолієм Георгійовичем істиною, що саме селом приростає Україна, а селянство знаходиться в основі цього її конструкту. Дійсно, із понад 200 праць науковця левова частка належить саме «селянській» темі, і вона є невичерпною та благодатною. Назвемо дещо з його «селянського» доробку: це монографії «Село і гроші», «Гроші для господаря», «Сільськогосподарський кредит у добу НЕПу», «Аграрна політика країн Євросоюзу» та ін. А ще йому близька проблематика історії Української революції 1917–1921 рр. З цієї теми у співавторстві побачила світ відповідна навчально-наукова трилогія (посібник, хрестоматія і збірник персоналій). Цікавить його й військова минувшина, а відтак за результатами кількарічних пошуків видано ґрунтовний словник-довідник (до речі, ілюстрований) з воєнної історії України. Побачила світ і колективна монографія «Геодетермінічні чинники творення прадавньої української державності (ІІІ–V ст.)».

Саме з ініціативи й зусиллями професора Анатолія Морозова було засновано єдиний в Україні Науково-дослідний інститут селянства, його друкований орган — часопис «Український селянин» (категорія «Б») та Всеукраїнське наукове товариство істориків-аграрників. Завдяки цьому наш університет став визнаним національним центром з вивчення селянствознавчої проблематики.

Побачило світ уже кількасот статей та окремих видань із вказаного тематичного напряму. Окрім того, на базі університету й НДІ селянства проведено 13 аграрних симпозіумів національного й міжнародного рівня за участю провідних вчених-аграрників України та зарубіжжя. Окрім «Українського селянина», професором було ініційовано випуск ще одного фахового збірника — «Гуржіївські історичні читання» (на честь відомого історика, нашого земляка із Худяків Черкаського району І. О. Гуржія), який виходив у 2005–2015 рр. Щороку видаються тематичні монографії започаткованої товариством істориків-аграрників серії «Бібліотека українського селянина».

З ім’ям професора А. Морозова пов’язане ще одне надбання ЧНУ — перша в його історії спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських (а тепер уже й докторських) дисертацій. Ця поважна наукова структура клопотами Анатолія Георгійовича отримала прописку у 2004 р., і відтоді в ній захищено безліч дисертацій із декількох історичних спеціальностей. Упродовж 8 років роботу ради очолював її фундатор Анатолій Георгійович, нині він є заступником голови.

В Україні стала загальновідомою наукова школа істориків-аграріїв професора Анатолія Морозова. Під його безпосереднім керівництвом уже захищено понад 50 дисертацій (у т. ч. й 10 докторських). Вражаюча статистика! Хоча для Анатолія Георгійовича всі його учні дорогі, мов рідні діти, все ж із цього довгого списку він виділяє професора Сергія Корновенка (нині він ще й голова вказаної спецради та директор НДІ селянства і вивчення аграрної історії), професорку, очільницю Центру гендерних досліджень ЧНУ Наталку Земзюліну, проректора Черкаського державного технологічного університету, професора Валентина Лазуренка, професорку Уманського національного університету садівництва Зінаїду Священко та ін.

В активі Анатолія Морозова — і започаткування роботи першого в університеті археологічного музею — потужного науково-просвітницького осередку. В його експозиції — тисячі артефактів із хронологічним охопленням від доби палеоліту до Хмельниччини. Музей став ефективною навчально-методичною базою для підготовки фахівців-істориків та центром археологічних досліджень.

А ще професор Анатолій Морозов є членом двох національних творчих спілок України — журналістів та краєзнавців. Дійсно, частина результатів його наукових пошуків після певної адаптації органічно вписується в медійні та краєзнавчі публікації. Він друкується в обласній періодиці та краєзнавчих часописах, час від часу з’являється в теле- і радіоефірі.

В іменитого історика є унікальне фахово-родинне продовження. Адже його донька Софія здобула науковий ступінь кандидатки історичних наук і досліджує минувшину землекористування. Отримала ступінь магістра-історика в Лейденському університеті (Нідерланди) й онучка Оля.
У вільний час (а його завжди обмаль) професор любить мандрувати Черкащиною — найкращим у світі рідним краєм. Найчастіше буває на Чигиринщині, де знаходиться державотворче осердя України й місця, пов’язані зі славними сторінками визвольних змагань наших краян. А ще упродовж багатьох років залишається шанувальником книгочитання й відтак є великим другом університетської книгозбірні. Він і сам є власником унікальної бібліотечки в кілька тисяч примірників книг, присвячених козаччині, селянській проблематиці та воєнній історії.
У 2024 році професор Анатолій Морозов став довічним науковим стипендіатом Кабінету Міністрів України. Не залишився непоміченим на державному рівні і його нинішній поважний ювілей: цими днями Анатолій Георгійович приймав вітання із нагородженням Почесною грамотою Верховної Ради України.

Ювіляр сповнений творчих планів, і їх у нього безліч. Назвемо лише два проєкти. Уже майже підготовлена до друку його індивідуальна монографія, присвячена Мотронинському городищу як осередку прадавньої української державності. А ще Анатолій Морозов планує завершити впорядкування спогадів свого діда Івана Андрійовича Меркотана — активного учасника революційних подій 1917–1921 рр.