Дослідження історії України періоду ІІ Світової війни було і дотепер залишається предметом підвищеної уваги науковців. У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького діє наукова школа, яка займається ґрунтовним вивченням цієї теми. Один із її представників, директор наукової бібліотеки ЧНУ, кандидат історичних наук, доцент Григорій Голиш досліджує становище неповнолітніх українців воєнної доби. Ця стаття — результат його наукових пошуків.
Юність – час відваги.
Стендаль
У яскравих весняних шатах прийшов цьогоріч на українську землю вже 75-й день Перемоги над нацизмом у Другій світовій. Віддаючи данину глибокої шани сивочолим ветеранам Другої світової — фронтовикам, партизанам, підпільникам, трудівникам тилу, не забуваймо, що в лавах захисників Вітчизни було чимало й дітей та підлітків воєнної пори. Пліч-о-пліч із дорослими юні патріоти наближали довгоочікувану Перемогу, ризикуючи своїм життям, а часто й втрачаючи його. Ця стисла розповідь — про юних учасників антинацистського руху опору на Черкащині.
В історії Черкаського краю назавжди залишиться ім’я Володі Саморухи, уродженця села Коритні, що на Монастирищині. 13-річний Володя був членом місцевої підпільної організації, керівництво якої послало його восени 1943 року на Рівненщину для налагодження зв’язків із партизанським загоном Дмитра Медведєва. Юний зв’язковий здолав понад 500 км небезпечного шляху і виконав бойове завдання. Володя став бійцем цього загону і, як засвідчують спогади командира, виявив неабиякий героїзм. За подвиги в боротьбі з ворогом юного месника було нагороджено орденом Червоної Зірки і медаллю «Партизану Вітчизняної війни» 1-го ступеня.
Розвідниками Чигиринського партизанського загону під командуванням Петра Дубового були підлітки Коля Печененко, Вася Хільченко й Толя Ткачук. Восени 1943 року під час чергової розвідки Ткачука було вбито, а Печененка й Хільченка схопили карателі. Василю Хільченку вдалося втекти, Миколу Печененка ж гестапівці піддали жорстоким тортурам, прагнучи вибити з нього відомості про партизанський загін. Партизани зуміли визволити Колю з нацистської катівні й урятували його від неминучої смерті. Пізніше Микола Печененко став вихованцем 155-ї армійської бригади і за мужність у боях був нагороджений орденом Червоної Зірки й медаллю «За відвагу».
14-річним прийшов у Чигиринський партизанський загін Петра Дубового в майбутньому відомий український поет, автор загальновідомої пісні «Степом, степом» Микола Негода. Його літературний хист, котрий ще до війни помітив і оцінив сам Павло Тичина, став у пригоді, коли в загоні почали випускати партизанську газету «На бойовому посту». Її редактором і став юний партизан Коля Негода.
Бійцем цього ж партизанського загону була й 15-річна Валя Загуба. Разом зі своєю мамою вона виконувала на перший погляд скромну, проте не менш важливу бойову роботу: випікала смачні буханці для партизанів. Від утоми в неї підкошувалися ноги й темніло в очах, та Валя по кількадесять годин не залишала свій гарячий цех. Бо знала, що без його продукції не буде й бойових успіхів. Командування загону нагородило дівчинку медаллю «За бойові заслуги».
Серед холодноярських партизанів були також і неповнолітні Ваня Назаренко, Аня Балох, Петя Костенко, Боря Борженко, Ізосім Торжкін та інші. Вони виконували обов’язки зв’язкових, розвідників, облаштовували партизанський побут.
12-річна Аня Резниченко була зв’язковою партизанського загону ім. Щорса, який діяв на Лисянщині. Мужня дівчинка, ризикуючи своїм юним життям, була надійним «містком» для зв’язку лисянських партизанів.
Діти й підлітки допомагали радянським військам під час вигнання нацистів із черкаської землі у 1943 – 1944 рр.. Зокрема, Саша Білан із с. Полствин (Канівщина) став провідником у ворожому тилу великої групи радянських парашутистів. Харчові продукти доставляли радянським десантникам восени 1943 року 14-річний мешканець с. Тубільці Ваня Івченко і 11-річний Коля Гуля з Кумейок. А під час Корсунь-Шевченківської битви підліток Петя Дорошенко із Шендерівки разом зі жменькою наших бійців узяв участь у бою з ворогом, що рвався з оточення.
Війна брала свою криваву данину, і не одне юне життя згоріло в полум’ї воєнної грози. У Льоні Стратієвського з Монастирищини були свої рахунки з окупантами, адже вони вбили його маму й дідуся. Прагнучи помститися, Льоня вступив до місцевої підпільної організації. Однак у липні 1943-го під час облави його було поранено, юний месник потрапив до рук карателів. Намагаючись здобути відомості про підпільників, гестапівці піддали хлопчика жахливим тортурам: його жорстоко били, вирізали зірки на спині і, зрештою, прив’язали до хвоста коня, якого пустили галопом. Льоня загинув, не промовивши й слова.
На Тальнівщині свято бережуть пам’ять про юного героя Вітю Проценка, розвідника місцевої підпільно-диверсійної організації. 20 лютого 1944 року 15-річний Проценко загинув у бою з карателями біля с. Гусакового. Посмертно юного героя було нагороджено медаллю «Партизану Вітчизняної війни» 1-го ступеня.
Кулі окупантів обірвали юне життя 12-річного Володі Стопхая, який сприяв діяльності Верхняцької підпільної групи (Христинівщина). У селі Стеблеві за розповсюдження зведень Радінформбюро було розстріляно неповнолітнього Павлика Янчевського. Попри нелюдські знущання гестапівців, не назвала імені жодного підпільника юна жителька Черкас Люда Петрова. Окупанти повісили дівчинку в міському парку, попередньо зібравши її ровесників із метою залякування.
Наймолодшим членом підпільної організації «Комітет-103», що діяла в Смілі, був Петя Нікітін (14 років). Він розклеював листівки, псував лінії ворожого зв’язку. Проте влітку 1943-го його було схоплено окупантами й після виснажливих допитів розстріляно.
Під час чергового виходу на зв’язок із черкаськими партизанами загинув від кулі карателя 13-річний Ваня Босенко. А Яша Кикоть із Сушок, що на Канівщині, допоміг партизанам визволити схопленого нацистами радянського офіцера. Яшу було заарештовано й згодом розстріляно в Золотоноші.
Юний підпільник з Уманщини Вася Демидюк у листопаді 1943 року під час виконання бойового завдання натрапив на ворожу засідку. Підпустивши поближче до себе карателів, він підірвав гранату й геройськи загинув, знищивши кількох ворогів.
У роки великих випробувань для України її наймолодші сини й дочки не лишилися осторонь святої справи наближення Перемоги й поруч із дорослими боронили рідну землю від ворога, часто втрачаючи своє життя ще на його світанні.
…Вже майже 80 літ відділяють нас від вогняної й лихозвісної пори 1940-х. На жаль, наше сьогодення не є мирним: палахкотить полум’я війни на Сході України й з’явилося сучасне покоління дітей війни. А в боротьбі з російськими агресорами українських воїнів надихають подвиги ветеранів Другої світової, в тому числі й наймолодших її учасників…
Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича