З 100-річним ювілеєм привітати мешканку Студмістечка Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Діану Умеренковову завітали проректорка з освітньо-виховної та іміджевої діяльності Галина Гаврилюк, голова профкому Ігор Погрібний та директорка студмістечка Тетяна Кожемяко.

Жінка – вимушена переселенка з Харкова, яка пройшла Другу світову війну, пережила втрату дому двічі й продовжує жити з неймовірною силою духу, ясністю думки та любов’ю до людей.

— Нам дуже приємно, що Ви у нас знайшли тепло, підтримку. Нам особливо хотілося, щоб вам було тепло — і не просто фізично, а щоб ви відчували турботу з боку Черкаського національного університету, — зазначила Галина Миколаївна.

Попри вік, ювілярка невтомно вивчає мови, перекладає книжки з німецької та жартує, що в добі «їй бракує годин».

— Діана Олександрівна — найпозитивніший мешканець усього нашого студмістечка. Вона приїхала на початку повномасштабного. Щодня вітається, бажає гарного дня, виходить на прогулянку. Вона надзвичайно щира, тепла, добра. Душа нашого гуртожитку, — поділилася Тетяна Кожемяко.

На прохання згадати найтепліший спогад свого життя Діана Олександрівна замислюється лише на мить. А потім, крізь посмішку та стримані сльози, повертається до того ранку.

— Це був кінець тієї страшної війни… 9 травня. Ми ще спали, коли раптом почули постріли. Вибігли надвір, а люди кричать: «Перемога! Перемога!» У кого була бодай якась зброя — стріляли в повітря. Потім утворилася стихійна демонстрація: люди самі вийшли до парку, а звідти колонами рушили до центру міста. Стільки було спраги до перемоги. Оце — найкращий день мого життя, — ділиться жінка.

Пані Діана трохи замовкає, наче вдивляється в далекі роки, а потім тихо додає:

— І надіюсь, що другий такий день — день перемоги України буде скоро.

Після цих слів вона знову посміхається. Каже, що тепер живе спокійніше й більш захищено, ніж за останні роки.

У Черкасах вона знайшла не лише прихисток, а й людей, які підтримують, цікавляться її історією та допомагають не почуватися самотньою. Саме тому, говорить Діана Олександрівна, вона щиро вдячна місту, яке стало тимчасовим, але теплим домом.

Про життя в Черкасах відгукується з вдячністю:

— Тут нас дуже добре прийняли. Живемо тісно, але добре. Жінки, які чергують внизу, завжди посміхаються, щойно мене бачать.

Я жила в значно гірших умовах — і під час тієї війни, і пізніше, коли мій чоловік був військовим, ми подорожували по країні. Тож я дуже вдячна керівництву.

На питання про найважливішу життєву пораду вона відповідає після короткої паузи:

— Найголовніше — робити добро. Робиш добро — і воно до тебе повернеться. Це моє кредо. І жодна людина не скаже, що я комусь зробила щось погане.

Слова пані Діани звучать просто, але в них відчувається глибина прожитого століття, уроки життя і щира віра у людяність та справедливість.

Секрет пані Діани не у надзвичайних методах чи пігулках, а в простих, але дієвих правилах життя, яких вона дотримується щодня.

— Я не вживаю алкоголь, не палю та живу по совісті, — каже ювілярка.

Але не лише поміркованість робить її дні активними. Діана Олександрівна щодня підтримує розумову активність, вивчаючи іноземні мови:

— Я добре знаю німецьку мову. Але ще вивчаю англійську, щоб тренувати пам’ять. Уже вивчила тисячі слів і понад 300 речень. Щодня беру текст і перекладаю його англійською.

Вона багато читає — німецькі книжки надсилає внучка з Німеччини, переглядає фільми, шукає нові рецепти.

Її активність і любов до знань надихають не лише родину, а й усіх, хто має щастя з нею спілкуватися.

Хоч «наставляння» давати не любить, але все ж формулює кілька важливих порад: навчатися обов’язково, робити добро, не заздрити, не ставити гроші вище за людину.

І обов’язково любити свою Батьківщину. Без цього життя неможливе.

Ці прості, але глибокі принципи — своєрідний рецепт життєвої мудрості, якою Діана Олександрівна щедро ділиться, залишаючи приклад незламності та людяності для молодих поколінь.

Джерело: «Нова Доба»

Фото: Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького