18 травня 1944 року сталінський режим розпочав широкомасштабну операцію з виселення кримськотатарського народу з рідної землі. Це було звинувачення цілого народу в державній зраді. Жертви геноциду через брехню про співпрацю з фашистами стали вигнанцями. Трагедія отримала назву Сюрґюн (від кр.т. Sürgün – вигнанець).
Від нацистів Крим був звільнений у квітні 1944 р., але ще до завершення Кримської операції Народний комісар внутрішніх справ Лаврентій Берія підготував для Державного Комітету Оборони СРСР доповідну записку, в якій повідомлялося про дезертирство з Червоної армії 20 тисяч кримських татар, що перейшли на службу до німців, діяльність у Криму розгалуженої мережі т. зв. «татарських національних комітетів», яким інкримінувалось співробітництво з окупантами у боротьбі з партизанами та участь у вивезенні на примусові роботи до Німеччини цивільного населення, і неправдиво стверджувалося, що «значна частина татарського населення Криму активно співпрацювала з фашистськими окупантами і вела боротьбу проти Радянської влади».
Внаслідок цієї цинічної брехні, депортація кримськотатарського народу, що становила собою акт геноциду і етноциду, була проведена блискавично силами НКВС 18 травня 1944 р.. На збори давалося від кількох хвилин до пів години, після чого людей вантажівками відвозили на залізничні станції, звідки ешелонами під конвоєм відправляли до місць заслання. Під час транспортування тримали надголодь, а померлих ховали вздовж залізничних колій або просто скидали з вагонів. За офіційними даними (т. зв. цифри Лаврентія Берії), було депортовано 183 тис. 155 осіб; за татарськими джерелами — 238 500, із яких за перших півтора року померли близько 110 тис. (за різними даними, від 15 до 46% татар). Переселення відбувалося, головним чином, в Узбекистан; невеликі групи татар були виселені в Казахстан, Таджикистан та Росію.
Незважаючи на указ 1956 р. (неопублікований) про реабілітацію кримських татар, їм так і не було дано права повертатися до Криму. Протягом 1960–80-х рр. кримські татари, спираючись на підтримку українських дисидентських кіл, вели боротьбу за повернення на Батьківщину. Лише в 1989 р. Верховна Рада СРСР формально засудила депортацію 1944 р. і до Криму розпочалося масове повернення татар. Станом на 2013 р. у Криму мешкали приблизно 270 тис. кримських татар, що становило понад 13 % від загальної кількості населення.
Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар у місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.
Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 р. Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.
Після повернення до Криму кримські татари домагаються перш за все політичної реабілітації, створення власної національно-територіальної форми державності, реалізації права на землю та на частину майна, відновлення довоєнної топонімії Криму. Роль виборного парламенту для кримських татар відіграє Національний конгрес — Курултай кримськотатарського народу. Так, Другий Курултай у 1991 р. ухвалив Декларацію про національний суверенітет, затвердив прапор і гімн. Постійним органом Курултаю є свого роду уряд — Меджліс кримськотатарського народу. До 2013 р. головою Меджлісу був Мустафа Джемілєв, якого заступив на цій посаді Рефат Чубаров. Після окупації Криму в 2014 р. російська влада обом заборонила в’їзд на півострів. Від початку анексії кримськотатарський народ послідовно виступає за збереження територіальної цілісності України і проти захоплення Криму Росією. Кримськотатарська діаспора також заявила про невизнання російської окупації Криму. Згідно з даними правозахисників, з 300 тис. кримськотатарського населення близько 20 тис. змушені були покинути Крим.
Українці не забули трагічні події минувшини. Верховна Рада України постановою від 12 листопада 2015 р. визнала депортацію кримських татар у 1944 р. геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
І Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького долучається до відзначення Дня пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. У річницю депортації 1944 року також відзначаємо День боротьби за права кримських татар. Хоч це відносно нові для держави меморіальні дати, які було встановлено в країні після Революції гідності, але визнання на державному рівні акту гено- й етноциду — це вже перемога.
ННІ міжнародних відносин, історії та філософії
Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького