У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького триває соціально-психологічний проєкт.
Рівно 92 дні тому росія почала повномасштабне вторгнення в Україну і змінила життя кожного українця кардинально й надовго.
Ми запропонували нашим викладачам, аспірантам, студентам, працівникам дати відповідь на чотири питання, які наразі хвилюють всіх українців.
Сьогодні героїня нашого проєкту — представниця чи не найбільш мирної професії — заступниця директора наукової бібліотеки імені М. Максимовича Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Вікторія Пономаренко. Але війна кардинально змінила спосіб її життя, і це було особисте переконання прийняти рішення змінити затишні зали книгозбірні на службу в одному з підрозділів Черкаської територіальної оборони. Тож пропонуємо вашій увазі досвід Вікторії Володимирівни у спільній справі наближення перемоги українського народу над рашистськими окупантами.
— Україна чи закордон?
— Військова агресія російської федерації 24 лютого 2022 року нахабно увірвалася в життя кожного з нас і назавжди перекреслила світлі мрії й плани на майбутнє. Незворотність подій зіштовхнула нас із жахливою реальністю, яка витіснила не тільки з облич, але й з життя людей радість, посмішку, спокійний, без повітряних тривог сон, і щасливий дитячий сміх. Бажання виправити все це, не повторити ніколи знову й наштовхнуло мене на конкретні дії. Власна рішучість, розуміння, як потрібно правильно діяти в умовах війни, дозволили акумулювати свої сили й без вагань і роздумів долучитися до мобілізаційної готовності й підтримки забезпечення сил територіальної оборони м. Черкаси. Тож думок про виїзд за кордон не виникало жодного разу, оскільки відчуваю власну причетність і відповідальність за долю держави. Натомість виникало питання: а хто ж стане на захист країни, якщо всі виїдуть? Україна — надпотужне місце сили, звідки ми, українці, черпаємо живильну енергію. І в такий переломний складний час вважаю своїм обов’язком надати підтримку країні, рідним, Збройним силам України, волонтерам, нашим хлопцям, і тим, хто поруч.
— Як війна змінила ваше життя?
— Війна загартувала мій характер, волю й силу духу. Якщо раніше, ще до початку війни, я розмірковувала над реалізацією цікавих проєктів, які ми з нашою бібліотечною сім’єю втілювали в життя, шукала нові можливості для розвитку нашої книгозбірні, то в Територіальні обороні мені спочатку довелося перепрофілюватися з волонтера на завідувача їдальні, де все було нове, й де довелося готувати їжу у великих кількостях, що страшенно лякало, а згодом — на діловода однієї зі служб. Тішить душу те, що служба, до якої долучаєшся, потрібна, адже створені дружною сім'єю однодумців умови, нехай і віддалено, та все ж нагадують бійцям про домашній затишок, огортають їх турботою й теплом.
— Що Вас нині найбільше мотивує та надихає?
— Тут все дуже просто: черпаю сили з єдності українців — споконвічної та рішучої. Не вперше ми переконали увесь світ у власній могутності, згуртованості й незламності духу. А ще — любов наших жінок, дітей, людей похилого віку до наших хлопців, яку вони вкладали у кожен випечений пиріжок, тонни перемеленого запашного сала, солодощі, домашню консервацію, чи навіть звичайну питну воду… Тож це водночас і мотивує, і дає підстави вірити в непереможність нашого народу, Збройних сил України, бійців Територіальної оборони, омріяну і вистраждану перемогу! Надзвичайно надихають родина, друзі, сусіди, які підтримують, допомагають, — роблять свій важливий внесок у наближення перемоги добра над злом, світла над темрявою!
— Яку свою мрію хочете здійснити після перемоги?
— Зібрати усю родину за великим і багатим столом, подякувати за потужну допомогу, підтримку, і… за розуміння-терпіння, за вміння чекати та вірити. Це найвища цінність! Комусь ці слова видадуться простими, але не тим, хто вітав своїх дітей з Днем народження лише телефоном, зайвий раз не пригорнув до серця або просто скупо поспілкувався. Маю іще одну дитячу мрію: досхочу виспатися і побродити босоніж теплими водами могутнього Дніпра, поїхати до нашого, рідного Криму! Долучитися до відбудови країни, стати свідком її розквіту і величі; бачити усіх людей усміхненими й щасливими! А ще — здобути другу вищу освіту, яка навчить допомагати іншим.
Крокуймо, друзі, до Перемоги! Слава Україні! Героям Слава!
Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького