У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького триває соціально-психологічний проєкт.
Рівно 86 днів тому росія почала повномасштабне вторгнення в Україну і змінила життя кожного українця кардинально й надовго.
Ми запропонували нашим викладачам, аспірантам, студентам, працівникам дати відповідь на чотири питання, які наразі хвилюють усіх українців.
Героїня нашого відео сьогодні волонтерить з 12 років. Дівчина має ДЦП від народження, перенесла п'ять операцій, сотні реабілітацій і тепер на власному прикладі показує іншим, що немає неможливого. А з перших днів війни активно допомагає військовим: шукає одяг, збирає продукти. А перед кожною поїздкою на передову разом зі знайомою випікає пиріжки, щоб хлопці посмакували домашніми стравами.
Тож знайомтеся — студентка 1 курсу спеціальності 014 «Середня освіта» (українська мова та література) ННІ української філології та соціальних комунікацій Дарина Галушка.
— Україна чи закордон і чому?
— Ну звичайно ж Україна! Я б не змогла поїхати закордон, залишити нашу рідну країну. Дивитись на те, як наші хлопці стоять за нас, віддають свої життя, але, незважаючи на це все, радіють кожному дню. Тільки завдяки ним ми зустрічаємо новий світанок.
— Як війна змінила Ваше життя?
— Я раніше також займалася волонтерством, зараз я весь свій час присвячую цьому, бо ми (волонтери), як не пакуємо, то відвозимо, як не відвозимо, то привозимо. Ми навчилися цінувати життя. Прокинулись, а сонце нам світить, раніше ми цього не помічали. А зараз, коли ти побував там, де цього світанку може не бути, ти це розумієш.
— Звідки черпаєте сили?
— Дивують мене мої хлопці. Чому я їх називаю «своїми»? Тому що мене кожен чекає, обіймає, дякує, любить і не тільки мене, а й кожну людину, яка передає частинку своєї турботи: консерву, закрутку... Вони раді, говорять: «Ви до нас як приїжджаєте, то ми на мить відчуваємо себе, як вдома. Ви нам привозите трішки домашньої їжі, тобто привозите нам материнську любов і свою опіку». І саме тому вони мене мотивують. Я не здаюся тільки завдяки ним.
— Яку мрію хочете здійснити після нашої перемоги?
— У мене мрія одна — зустрітися з усіма побратимами, з усіма бригадами хлопців, яким я допомагала і допомагаю. На жаль, я не можу побачитись з усіма одразу. Ми можемо просто передавати та привозити допомогу. Тому моя мрія, щоб всі повернулися живі, зустрітися з ними і просто міцно обійнятись.
Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького