У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького триває соціально-психологічний проєкт.
Рівно 85 днів тому росія почала повномасштабне вторгнення в Україну і змінила життя кожного українця кардинально й надовго.
Ми запропонували нашим викладачам, аспірантам, студентам, працівникам дати відповідь на чотири питання, які наразі хвилюють усіх українців.
Сьогодні нашою героїнею стала Людмила Бондаревська — кандидатка психологічних наук, доцентка кафедри психології, глибинної корекції та реабілітації. До повномасштабного вторгнення Людмила Леонідівна викладала в університеті та надавала охочим психологічні консультації.
Нині вона активно займається кризовим консультуванням. На базі психологічного факультету ЧНУ з перших днів гострої фази війни створено кризовий центр психологічної допомоги. У межах цієї спільноти проводиться підготовка волонтерів до роботи з вимушеними переселенцями. Проводиться також психологічна робота з військовослужбовцями, які захищають нашу країну.
— Україна чи закордон?
— Україна. Тому що, це моя Батьківщина. Тут народились мої батьки, батьки моїх батьків, моя дитина, і тому Україна і тільки Україна.
— Як війна змінила Ваше життя?
— Коли розпочалася війна в Україні, то перше питання було, чи можу я бути тут корисною. І, на щастя, моя професія така, що вона була потрібна й до війни, але тоді це були питання, які тривожать звичайне мирне населення: про життя, сім’ю, дітей, розвиток. А зараз питання стосуються того, як вплинула війна на кожну людину — українця: це військові, мирні жителі, переселенці. У нашому університеті були створені служби психологічної допомоги переселенцям. Також є ініціатива допомагати людям, які відновлюються після бойових дій. І ми це робимо. Тож поки ми можемо бути тут корисні, то і я, і моя сім’я — всі тут.
— Звідки черпаєте сили?
— НАсамперед це, звичайно, віра. Віра в Бога, віра в ЗСУ. Бажання перемоги наскільки сильне, що от поки можемо, будемо робити. Надихає сім’я. Друзі, оточення — це також те, що мотивує і дає енергію. А взагалі психологічна спільнота, тут у нас наскільки сильна співпраця, яка зараз відрізняється такою єдністю і взаємно підтримкою, що це не може не надихати й не давати опори.
— Яку мрію хочете здійснити після нашої перемоги?
— Їх, напевне, є дві. Одна особиста, а друга професійна. Якщо говорити про професійну мрію, то я дуже мрію про те, що наше навчання буде очне — в аудиторії, безпосередньо зі студентами, з практикою, із зустрічами. А щодо особистої мрії, то я дуже хочу побути з сім’єю та друзями на відкритому просторі, без тривожних звуків і тривожних думок.
Крокуймо, друзі, до Перемоги! Слава Україні! Героям Слава!
Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького