У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького триває проєкт «ЧНУ — 78 днів війни».
Рівно 78 днів тому росія почала повномасштабне вторгнення в Україну і змінила життя кожного українця кардинально й надовго.
За ці дні ми переоцінили багато речей та дізналися чимало нового. Українська нація — міцніша, ніж здавалося. Любов до Батьківщини сильніша, ніж боязнь смерті. Ворог — не такий вже й страшний, якщо ти справді любиш свою землю.
Ми запропонували нашим викладачам, аспірантам, студентам, працівникам дати відповідь на чотири питання, які сьогодні хвилюють всіх українців.
Цей герой нашого проєкту мав насичене цікавими подіями студентське життя, учасник і переможець різних студентських олімпіад і конкурсів. Але війна внесла свої корективи — тепер хлопець в лавах тероборони захищає нашу країну від агресора. Чому залишився в Україні, як війна змінила життя, що мотивує у цей складний час і яку свою мрію здійснить насамперед після перемоги, у відео розповідає голова студентського наукового товариства ННІ міжнародних відносин, історії і філософії, студент 3 курсу спеціальності 014 «Середня освіта. Історія» Ілля Опарін.
— Україна чи закордон і чому?
— Відповім досить просто. Україна — це мій дім, як і кожен господар, я хочу, щоб у моєму домі панував затишок, мир, спокій і добробут. Є сусід, який хоче завадити, але я гадаю, в нього нічого не вийде. Ми здобудемо своє, переможемо і будемо надалі розбудовувати більш потужну і ще сильнішу країну Україну.
— Як війна змінила Ваше життя?
— Війна дуже сильно змінила моє життя. Якщо до повномасштабного вторгнення я займався виключно наукою, то зараз я в складі територіальної оборони. Але я дуже хочу подякувати своїм викладачам і своєму інстимтуту за прекрасне викладання історії, тому що, коли почалася велика війна, я розумів, що історично росія приносить тільки морок, тільки голод, страждання і лихо. І розуміючи це, зважуючи всі за і проти, дивлячись на досвід наших прадідів, наших предків, розумію, що я не можу лишитися осторонь, тому — або працювати в тилу, або йти у військо. Я вибрав другий варіант. Я вірю, що я не помилився.
— Звідки черпаєте сили?
— Сили й снаги дають мені мої батьки. Я безмежно вдячний долі за те, що вони в мене є, я люблю їх, ціную. І, ясна річ, підтримку дають мені мої друзі, знайомі, близькі, родичі. Дякую кожному, хто є сьогодні зі мною в ці нелегкі, доленосні та важливі часи в нашій країні. Але разом з тим, я розумію, що наша війна — це не тільки війна двох країн. Це війна двох світів: цивілізації й варварства. Це війна добра і зла. І розуміючи, що ми на боці добра — це означає, що ми на боці Бога. Тому я вірю, що Бог дає нам сили й снаги на звершення наших цілей. Бог дає нам сил і наснаги на перемогу. І я розумію, що мені ще легше, ще більш приємно від того, що я на боці добра і на боці Бога.
— Яку свою мірю хочете здійснити після нашої перемоги?
— Як це не дивно, відвідати Англію, люблю цю країну за її шарм, за її своєрідний характер і культуру. Але крім усього іншого, ясна річ — ще краще і більше дізнатися про свою країну. Пішки, на велосипеді, автобусом, автомобілем, але дізнатися ще краще, тому що це моя країна, мій дім. Ну і, ясна річ — це більше цінувати найпростіші речі: попити кави, чаю, пройтись із друзями, прокинутися врешті-решт без сирени, без тривоги, без війни. І вірю, що після нашої перемоги так і буде. Тримаймося! Будьмо разом! За сильною нацією є сильна країна. Прямуймо разом до перемоги! З Богом!
Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького