День жінок і дівчат у науці міжнародна спільнота відзначає 11 лютого віднедавна — з 2016 року.
Цю дату проголосила Генеральна Асамблея ООН для досягнення повного й рівного доступу до науки та розширення прав і можливостей жінок, а також забезпечення ґендерної рівності. Питання ґендерної нерівності у науковій сфері доволі актуальне: усього 29% світових винахідників – жінки. Україна займає не останні сходинки: 2018 року наша держава була на 12-й позиції (45%) серед країн Європи у рейтингу «Жінки у науці» ЮНЕСКО серед 41 країни світу. Українок-науковиць найбільше в галузі суспільних (65,8%), медичних (65,2%) та гуманітарних (60,3%) наук.У галузі технічних наук їх усього 34,1%.
«Нова Доба» поспілкувалася з черкаськими науковицями, щоб з’ясувати, що їх привело в науку, які недоліки й переваги інтелектуальної праці та чи зазнавали вони утисків у своїй діяльності перед чоловіками.
Наталія Карауш-Кармазіна, кандидатка хімічних наук, науковий співробітник природничих та аграрних наук ЧНУ імені Богдана Хмельницького:
Хімією я зацікавилася ще зі шкільних літ. Мені були цікаві перетворення речовин та енергії, і те, чому саме так відбуваються ці взаємоперетворення у Природі, чому одні речовини перебувають у рідкому стані, інші в газоподібному, а ще інші у твердому, чому одні речовини мають запах чи колір, а інші ні та від чого залежать властивості хімічних сполук. Тому, щоб знайти відповіді на ці та інші питання, я і вирішила пов’язати свою діяльність із хімічною наукою.
Моїм наставником, науковим керівником кандидатської дисертації був доктор хімічних наук, професор Борис Пилипович Мінаєв. У коло його наукових інтересів входить квантова хімія, спін-каталіз, особливу увагу він приділяє обґрунтуванню такого «тонкого» поняття в хімії як спін та роль спін-орбітальної взаємодії у хімічних та біохімічних перетвореннях.
У мене немає одного кумира в науці. Я цікавлюсь різними теоріями, механізмами, концепціями, встановленими в різний час. Варто, наприклад, згадати неординарну теорію відносності А. Енштейна, періодичний закон хімічних елементів Д. Менделєєва або ж принцип невизначеності Гейзенберга.
Мої нинішні дослідження пов’язані з установленням взаємозв’язку між електронною будовою та спектральними властивостями хімічних сполук, зокрема, гетероциркуленів. Це важливий аспект наукових досліджень, що дозволяє визначити, які хімічні сполуки можуть знайти застосування, наприклад, в молекулярній електроніці та як структуру цих сполук можна модифікувати, щоб вони якнайкраще відповідали необхідним характеристикам. Власне, потяг до пізнання чогось нового і спонукає мене займатися наукою щодня.
У науковій діяльності потрібно багато працювати. І в суботу, і в неділю… Іноді буває багато бюрократичної роботи, яка не зовсім подобається, але яку також потрібно зробити. Позитивом такої роботи є те, що працюючи над одним, можеш дізнатися і про інші цікаві аспекти, тобто важливо не занурюватися лише в одній вузькій науковій сфері, а дізнаватися про щось нове на стику різних наук. Це дозволяє проводити комплексний аналіз об’єкта дослідження «під різними кутами огляду».
У матеріальному плані проблема недофінансування української науки була і залишається однією з найбільш актуальних проблем науки в цілому. Звісно, не можна сказати, що науковці жебракують. Однак у моєму розумінні фінансування має бути таким, щоб думки науковця в першу чергу були спрямовані на пошук нових закономірностей та концепцій, встановлених Природою.
На мою думку, можливості чоловіків і жінок у науці рівні. Принаймні мені не доводилося стикатися з цією нерівністю. На щастя, й дискримінації через те, що я жінка, на собі не відчувала.
Тетяна Зорочкіна, докторка педагогічних наук, доцентка кафедри початкової освіти ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва ЧНУ імені Б. Хмельницького:
Здається, що я у педагогіці ще з народження. Моя мама теж педагог, вона за фахом – учитель математики. Тож знайомство з функціями й інтегралами вже було неминучим. Ще у віці 3–4 років мама часто брала з собою до школи. Це завжди була цікава подорож. Саме тоді, захоплюючись прикладом батьків, у дитячому серці запалився вогник пізнання до професії вчителя. Закінчивши школу з відзнакою, я вступила до УДПУ ім. Павла Тичини.
Наразі працюю на кафедрі початкової освіти навчально-наукового інституту педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва, де готують учителів початкової школи. Директор інституту, доктор педагогічних наук, професор Тимофій Десятов докладає усіх зусиль, аби студенти здобували освіту в оновлених SMART-аудиторіях за сучасними освітніми програмами. Тому тут навчання перетворюється на захопливе заняття.
Якщо взяти до уваги, що наставництво – це відносини, в яких досвідченіша особа допомагає засвоїти певні компетенції, то на моєму професійному шляху був не один наставник, бо ще є чому і в кого вчитися. Моїм науковим успіхам ще зі студентських лав я завдячую своєму науковому керівнику доктору пед. наук, професору Олені Біді. Динамічне наукове партнерство склалося з науковим консультантом доктором пед. наук, професором Наталею Бідюк. Саме вони і є моїми кумирами. Неможливо не захоплюватися такими науковцями!
Щодня я займаюся спортом, а наукою – постійно. Я б сказала, що до цього спонукає невпинний рух вперед. Час не стоїть на місці: світ вдосконалюється з кожним днем. Разом із цими перетвореннями потрібно змінюватися й самій, аби не загубитися у минулому та відповідати викликам сучасної науки.
Найбільше позитиву я отримую від партнерства зі студентами. Буває так, що ще сьогодні готуємо з ними тези на науково-практичну конференцію, а вже завтра – захід, у якому вони ж беруть участь у складі вокального колективу «Мелодія» чи ансамблю барабанниць «Badabum». І від споглядання за професійним зростанням і розвитком творчих здібностей своїх учнів отримуєш найбільше задоволення. Проблема ж існувала лише в тому, що важко було поєднати успішну кар’єру науковиці з душевним покликанням – розкривати та примножувати таланти студентської молоді. Попри це, тривалі роки, коли я обіймала посади заступника директора з виховної роботи та начальника відділу виховної роботи, вважаю найщасливішими у своєму житті. У цьому велика подяка ректору університету Олександрові Черевку за створення умов для всебічного розвитку студентів та підтримку мистецьких колективів університету!
Аналізуючи рівень оплати праці в Україні, наукова професія не є найпрестижнішою. А тому мотивації до наукової праці не мало матеріальної основи. Я впевнена, що наукова праця – це передусім покликання. Бувши студенткою, я усвідомлювала, що це важка праця. І з посмішкою згадую фразу: «Обираючи професію педагога, ти стаєш благодійником». Тому і мала за мету – не збагачуватися, а збагачувати: розумово, духовно, морально і естетично молоде покоління.
Проблема ґендерного паритету наукових кадрів все ж існує. Проте із власного досвіду можу стверджувати, що дискримінації за статтю в науці у моєму житті не було. У 24 роки я здобула науковий ступінь кандидата наук, а у 32 – ступінь доктора наук.
Любов Кібальник, докторка економічних наук, завідувачка кафедри моделювання економіки і бізнесу ННІ економіки і права ЧНУ імені Б. Хмельницького:
Моя безпосередня професійна діяльність пов’язана з наукою, адже працюю за фахом із 1994 року. Я пройшла логічний та закономірний шлях науковиці. Спочатку навчалася в аспірантурі кафедри теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Паралельно з викладанням займалася науково-дослідницькою роботою: писала статті, монографії, праці. У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького почала працювати з 1992 року. Обіймала посаду декана економічного факультету, першого заступника директора навчально-наукового інституту економіки і права, очолювала кафедри. У 2015 році захистила докторську дисертацію за спеціальністю «Світове господарство та міжнародні економічні відносини». Нині є авторкою понад 150 праць.
На мою думку, викладачу потрібно систематично модернізувати навчальний матеріал, працювати над собою та оновлювати методологію і досліджувані питання. Нині мої інтереси стосуються проблем моделювання світових економічних процесів в умовах глобалізації і трансформації.
По-перше, наука цікава. По-друге, це розвиток. Необхідність зв’язку з професійною діяльністю. Проблеми якими я займаюся досить актуальні. Спочатку це був рівень національної економіки, а зараз світові трансформаційні процеси, які нині відбуваються під впливом багатьох факторів.
Для мене взірцями серед наукових діячів є керівники під кураторством яких, я виконувала дисертаційні дослідження. Зокрема, Діденко та Антон Філіпенко – відомий український вчений-економіст. Орієнтуючись на їхні дослідження я виконувала свою роботу. Мене більше цікавить не роль особистості, а проблеми та їхня актуальність у розвитку науки. Тому, на мою думку, у професії науковця треба працювати над собою, а не орієнтуватися на когось. Зараз здебільшого поважаю внесок фахівців у цю сферу.
Моїми кумирами є наставники зі школи. Тоді педагоги налаштовували на те, що треба навчатися і розвиватися. Зокрема, це вчителі української мови та літератури Надія Максименко та Іван Дробний. Однак найулюбленішим кумиром була моя мама, учителька фізики. Вона пропрацювала 40 років у школі та розумілася в таких підходах, як-от: педагогіка, виховний процес, «багаж» знань та робота над собою.
Для мене наука – це звичка та стиль життя, бо без цієї діяльності вже не можу працювати інакше. Я постійно намагаюся перебувати в центрі розвитку потужних економічних процесів, читати нові статті та праці, які безпосередньо стосуються мого дослідження. Адже щодня мушу інформувати про ці «новинки» студентів. Тому необхідно систематично оновлювати інформацію, а не керуватися лише застарілими теоріями з підручників. Бо для наукової діяльності важливою є також постійна участь в конференціях та відповідних заходах, де потрібно обмінюватися досвідом та думками.
У сучасних умовах охочі можуть вільно займатися наукою, адже нині доступ до джерел – необмежений. Фахівці можуть безперешкодно публікувати та видавати наукові праці. Тому особливих недоліків у цій діяльності з погляду ініціативності автора немає. Однак є технічні моменти, які зрідка трапляються в житті. Зокрема, не завжди можна виокремити час для дослідження певних проблем.
Також варто зауважити про проблему фінансування наукових проєктів. Це питання актуальне для всієї країни. Але як один із варіантів – можна брати участь у ґрантових проєктах, тоді ґрунтовне вивчення конкретної сфери стає доступним.
Ми живемо у 21 столітті, а не в період біологічного детермінізму або культурного сексизму, тому якогось інакшого ставлення до жінок я не помічала. На мою думку, саме цього балансу в науковій спільноті дотримуються.
Серед переваг науки я можу виокремити саморозвиток. Якщо ви хочете вдосконалюватися, то будете займатися тим, що цікаво. Щонайменше – ставити конкретні цілі в житті та досягати їх, попри перестороги. Освітній процес орієнтується на самовдосконалення. Ми даємо поштовх іншим самостійно шукати матеріал, опановувати нову інформацію та аналізувати її. Тому намагаємося пояснити студентам, як правильно знаходити потрібну інформацію. Адже теж проходимо цей етап, а вже потім систематизуємо і логічно вибудовуємо й подаємо у науковому контексті або для педагогічного процесу.
«Нова Доба»