Доцентка кафедри української літератури й компаративістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, поетеса, літературознавиця Ганна Клименко-Синьоок видала власну збірку «Меседжі кави й каменю», до якої увійшли поезії карантинного та воєнного періодів.

Презентація відбулася у межах проєкту «Бібліокафе на Хрещатику», який було організовано Центральною міською бібліотекою імені Лесі Українки. Це вже шоста поетична збірка авторки, у творчому доробку якої —  «Дитя липневих сутінків» (2014), «Таємно-лелече» (2014), «Відчувати на дотик грозу» (2015), «Яблуневе сонце» (2017), «О-р-і-ґ-а-м-і» (2019).

— Хоч довелося читати вірш «Очі кольору мокко день починають із кави...» під дощем, а завершувати виступ у читальній залі бібліотеки, куди всі вимушено перебралися, від того поетичні меседжі не втратили свого звучання. Адже, коли бачиш, як спиняються випадкові перехожі й починають наближатися, вслухаючись у голос із мікрофона, розумієш, що це потрібно людям, щось вони таки звідтіля виносять, якийсь душевний тремкіт, що бодай хоч трішки зніме тривожність, полегшить душевний біль шляхом катарсису, послабить відчуття розпачу, зневіри, — поділилася враженнями авторка «Меседжів...»

Наставницю прийшла привітати й літстудійка «Поетичної вітальні Ганни Клименко-Синьоок», студентка 1-ВБ курсу, яка навчається за ОП «Видавничий бізнес, редагування та медіадизайн» Анастасія Шостя. Дівчина також запропонувала присутнім свій поетичний меседж.

Проникливий відгук про книгу Ганни Андріївни опублікувала черкаська поетка, членкиня НСПУ Катерина Вербівська:

— Завмираю над сторінками поетичної збірки «Меседжі кави й каменю», де так доречно продовжує роздуми про філософію життя Ганна Клименко-Синьоок. Ганнине «навскіс пропечене» афористично лащиться до серця читача: «Душа надчутливими сльозами не вміє плакати…», або: «Є власний світ… У нім – сліди від інших». Героїня Ганниних поезій в кожній строфі не намагається бути, а є відкрита, відверта, смілива. І хоча знає, що потім знайдуться ті, хто запитає: «А хто? А коли це…», графічними конструкціями слова будує геометрію свого життя і маленькими стіжками нанизує внутрішню енергію читача. Хоча інколи за о́бразами шифрує світ ліричної героїні. Тож – заживляймося на естетиці слова Ганни.