Завідувачка кафедри журналістики, реклами та PR-технологій Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, доцентка Тетяна Бондаренко та доцентка кафедри Людмила Солодка завершили навчання за тренінговою програмою «Інтегруємо медіаграмотність в освітні програми з журналістики» та отримали відповідні сертифікати.

Програму реалізує ГО «Український інститут медіа та комунікації» (УІМК) за підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН) та фінансування уряду Японії. За підсумками освітнього проєкту відбулася міжнародна конференція «Медіаграмотність у журналістській освіті: українська та світова практика», до якої долучилася і начальник відділу міжнародних зв’язків Світлана Коваль.

Учасники наукового заходу обговорювали, чи потрібно вводити медіаграмотність окремим предметом в журналістські освітні програми, чому ця компетенція важлива не лише для журналістів та чим українські викладачі та медіадослідники можуть поділитися з іноземними колегами.

Виконавча директорка УІМК Діана Дуцик поділилася результатами дослідження «Інтеграція медіаграмотності в освітні програми з журналістики в Україні». У його межах було проаналізовано освітні програми та силабуси 30 університетів, проведено онлайн-анкетування серед 69 представників кафедр та факультетів журналістики та 15 глибинних інтерв’ю.

Тетяна Бондаренко також взяла участь в одному з таких глибинних інтерв’ю та прокоментувала результати навчання:

— Таке навчальне партнерство та контекст «Концепції інноваційної трансформації Черкаського національного університету» надихнули на створення локального університетського проєкту з медіаграмотності.

Під час конференції викладачі європейських університетів поділились своїми спостереженнями про розвиток медіаграмотності у різних країнах.

Наприклад, у Швеції основи медіаграмотності опановують з дитячого садка і впродовж шкільних років, розповів медіадослідник Роман Горбик, який має досвід викладання у шведських вишах, зокрема в Університетах Еребру та Седертерна та Уппсальському університеті. Це європейська модель медіаграмотності, відповідно до якої акцент слід робити на тому, щоб сформувати компетентних користувачів медіа, громадян, які можуть бути свідомими учасниками демократичного процесу.

Натомість у Латвії ситуація дещо інша. Напрямком медіаграмотності опікується не Міністерство освіти, а Міністерство культури. Через це формулювання «медіаграмотність» відсутнє в освітніх стандартах, додала Агнес Девідсон, дослідниця з питань комунікації, ректорка Відземського університету прикладних наук. У цьому ЗВО є магістерська програма з медіаграмотності, розроблена у співпраці з ЮНЕСКО.

Під час дискусії про український досвід впровадження медіаграмотності Павло Мірошниченко, Запорізький національний університет, до січня 2025-го вірив, що «медіаграмотність має бути прошита в журналіста та журналістку». А зараз переконаний: медіаграмотність треба перепрошивати повсякчас.

А Роман Шулик, Національний університет «Острозька академія», вважає, що студенти-журналісти мають бути амбасадорами медіаграмотності для своїх родин.

За матеріалами ГО «Український інститут медіа та комунікації»

Кафедра журналістики, реклами та PR-технологій