Ігор Мазур на прізвисько «Тополя», випускник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, належить до тієї унікальної когорти українців, для яких війна з Росією триває не півтора року й навіть не дев’ять.

Історія військового у матеріалі українського ньюзруму «Новинарня».

Можна сказати, Ігор воював із росіянами, коли навіть для патріотичних українців це ще зовсім не було «мейнстримом».

— Так виходить, що я на війні більша частина свого життя, — зауважує легендарний унсовець і сам трохи дивується власній статистиці: зараз йому 50 років, і вже 30 із них Ігор носить позивний «Тополя» та мочить москалів на різних фронтах, починаючи з Абхазії. Це вже четверта війна для нього, і на ній Мазур — офіцер Збройних сил України, командир роти в київській бригаді ТрО.

У 90-х роках Тополя з побратимами з УНСО пройшов війни в Придністров’ї та на Кавказі — в Грузії та Чечні. За участь в абхазькій війні проти Росії 27 унсовців з експедиційного корпусу «Арго» були відзначені однією з найвищих державних нагород Грузії — орденом Вахтанга Горгасалі, і Мазур серед них. А за книжкою спогадів сотника УНСО Устима «Як козаки Кавказ воювали» курсанти Національного університету оборони тривалий час вивчали принципи ведення вуличних боїв.

У лавах УНСО «Тополя» ще з середини 90-х боронив самостійну українську церкву. Брав активну участь в акції «Україна без Кучми». У справі про заворушення на Банковій 9 березня 2001 року разом із 15 іншими активістами-унсовцями надовго опинився в тюрмі. Свої три роки ув’язнення за громадський спротив Ігор відсидів «від дзвінка до дзвінка», рішенням ПАРЄ був визнаний політв’язнем, а президент Ющенко вручив йому орден «За мужність» III ступеня. При цьому Тополя завжди казатиме, що ні про що не шкодує.

«Бо права не дають — їх беруть».

У кінці 90-х, коли відбувалися запеклі футбольні битви (на стадіонах та поза ним) між українцями та росіянами, Тополя створив фан-клуб нашої збірної «Національні бригади».

— А тепер тисячі з цих футбольних ультрасів воюють проти окупантів на фронті, більше сотні загинуло тільки в одних боях за Маріуполь, — каже Ігор.

Під час Помаранчевої революції — один із керівників охорони наметового містечка на Майдані Незалежності. Під час Революції гідності — керівник «Правого сектора» Київщини, начальник штабу 24-ї сотні самооборони Майдану. З травня 2014-го — учасник війни на Донбасі, спершу в добровольчих батальйонах, згодом — як офіцер ЗСУ.

У перший день повномасштабного вторгнення Росії Тополя став командиром унсовської роти 127-го стрілецького батальйону 112-ї бригади тероборони ЗСУ. На передовій лишається досі. Його підрозділ тримає позиції на Луганщині.

Попри важкі бої, численні втрати побратимів і перманентну втому від війни, Ігор не втрачає оптимізму, не множить образ чи претензій.

— Усе йде до українського хепі-енду, — пророкує бойовий командир-унсовець.

Особливості війни в лісі

Тополя разом із побратимами зараз тримають оборону в районі Серебрянського лісу на Луганщині — пробули вони тут усе літо й лишаються досі. Сватове і Кремінна — стратегічно важливий напрям. Влітку це була одна з найгарячіших ділянок фронту, тут розгорталися особливо важкі бої. Тоді Ігор Мазур теж воював у навколишніх лісах разом зі своїми хлопцями. Тож є з чим порівняти.

— Зараз ці райони трохи відійшли в тінь, бо противник намагається розвивати наступ там, де здатен задіювати важку техніку та авіацію, — Куп’янськ, Авдіївка і Мар’їнка. Тому росіяни перекинули свої основні сили туди. А перед нами тепер стоять залишки десантури і мотострільці, які великого бажання воювати не мають. Але їхня арта, як була присутня, так і є. Авіація російська теж працює — ті ж літаки, вертольоти. Щоправда, зараз росіяни виходять невеликими групами без серйозних наступів. Можуть «насипати» на якісь наші позиції, а потім туди для перевірки кидають 10-15 осіб. За останні чотири місяці, що ми тут стоїмо, на нашому напрямку було кілька відверто важких днів із масштабними наступальними діями росіян. Ясно, що було непросто. Але ворогу особливих успіхів це не принесло — тримаємося, — розповідає командир роти.

У лісах, пояснює Ігор, своя специфіка війни: з одного боку, природні умови дають можливість більш приховано вести розвідку. Зате більше виникає варіантів для різних підступних мінувань — ті ж розтяжки на деревах. Ліси більше підходять для роботи диверсійних груп, піхоти. Противнику важче тут перекрити всі напрямки.

— Поле – це зовсім інша справа: там «пташечку» підняв, і вона відстежує будь-яке пересування, — розповідає Ігор. — У лісах же є так звані мертві зони, де противник не бачить тебе ні з однієї точки, ні з іншої, і можна там пройти. Тобто наш напрям – він отакий.

“Воювати не стало легше, але тепер уже хоча б є чим”

Воювати зараз, ділиться унсовець, хоч і не стало легше, але вже хоча б є чим.

— Ми вже починаємо паритетно навалювати й своєю артою, – не без задоволення констатує ветеран. — На нашому напрямку поки що противника має в кілька разів більше можливостей насипати. Але нам є чим тепер відповідати. Завдяки союзникам ми маємо більш точне оснащення, яким накриваємо і позиції ворога, і техніку, і склади з боєприпасами. Різницю відчули: якщо взимку на наших позиціях ми мали співвідношення в обстрілах, наприклад, 1 до 10 — не на нашу користь, звісно, то зараз це співвідношення десь 1 до 3. На порядок легше. Стало менше трошки б/к у москалів і трохи більше у нас. Рухаємося в правильному напрямку.

Зараз, каже Ігор, в українців не лишається ілюзій про швидку перемогу і нереалістичних фантазій про те, що вже ось-ось — і відпочинемо в Криму.

— Усе йде до українського хепі-енду, хоч і не без наших важких втрат. От відчуття такі, що війна зараз ведеться майже на рівних, — вважає Ігор і переходить до спортивної термінології: — Це, фактично кажучи, боксерський бій важковаговиків (українці такими стали – безперечно!) Ми — трохи в легшій вазі, у нас слабший удар. Але ми — мобільний, рухливий, сучасний боксер. Ми — регулярна армія, загартована в боях, яка вміє воювати, відчуває слабкі сторони ворога. Звісно, ми б’ємося й завдяки допомозі наших союзників. Якби не вони, то зараз в Україні б, напевно, точилася партизанська війна в дусі УПА. А нас, на щастя, підтримують, і ми готові битися всі 12 раундів. Ну, бо які в нас ще варіанти? Ми ж чудово розуміємо, що компромісів бути не може. Що якийсь «мир» на умовах Росії — це просто відтермінована нова війна. І як у їхніх головах існування Української держави є загрозою для російської імперії, так і Росія є загрозою для нас. Українська держава для них не повинна існувати. Так само і для нас є очевидним: російська імперія має бути знищена.

Повну версію статті читайте на сайті «Новинарня».