Директор наукової бібліотеки Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Григорій Голиш у своєму нарисі-реквіємі окреслив багатобарвний і гідний подиву життєвий шлях Василя Борисовича Страшевича, великого друга і партнера нашого університету.

 Проявити у всій повноті свою сутність — ось для чого ми живемо.

О. Уайльд

Напередодні свята Миколая невблаганна смерть зупинила серце черкащанина Василя Борисовича Страшевича. Відомий діяч фізкультурного руху, заслужений працівник фізичної культури і спорту, талановитий публіцист, почесний краєзнавець України, лауреат обласної літературно-краєзнавчої премії ім. М. Максимовича, він ще за свого дощенту насиченого добротворенням життя зажив звучної слави невтомного трудівника, непересічного творця і справжнього патріота нашого краю й України. А ще був великим другом Черкаського національного університету…

Тож спробую бодай кількома штрихами окреслити багатобарвний і гідний подиву життєвий шлях, котрий є взірцем служіння високим ідеалам.

Родом із Митниці

Так уже розпорядилася життєва доля, що місцем народження достойника став освячений віками мікрорайон Черкас, відомий як Митниця. Саме цьому найдорожчому в цілім світі мальовничому куточку землі Василь Борисович освідчився у великій любові своєю книгою «Митницький край», що побачила світ напередодні його 80-річного ювілею. Прийшов він у цей світ 3 лютого 1937 року, а зростав разом із чотирма своїми братиками у простій робітничій родині. До речі, його старший брат Віталій пізніше став майстром спорту із трьох видів і завоював звання чемпіона СРСР.

Дитяча пам’ять Василька назавжди вкарбувала залиті багрянцем воєнні роки, жахіття нацистської окупації, неймовірні випробування повоєнної доби. Невдовзі після визволення міста він став учнем провідного навчального закладу Черкас — міської школи №1 і впродовж навчання демонстрував добрі успіхи. Уже з раннього дитинства поріднився з фізичною культурою, був одним із найсильніших спортсменів у своїй віковій групі.

Тож коли закінчив школу, не вагався ані хвилини у своєму професійному виборі й подався до провідного вишу України з цього фаху – Київського державного інституту фізичної культури. Навчаючись, постійно вдосконалював свою ігрову майстерність, виступаючи в складі молодіжних баскетбольних команд міста Києва.

Долаючи щаблі

Свою понад піввікову трудову діяльність розпочав викладачем Черкаського педагогічного інституту, і студенти відразу полюбили його за фаховість та людяність. А згодом, упродовж десяти років, працював інструктором-методистом зі спорту заводу хімічних реактивів. Уже в той період Василь Борисович відчув владний поклик пера, і на сторінках обласної періодики опублікував десятки кореспонденцій, левова частка яких була присвячена перебігу спортивних подій на теренах краю. Задля вдосконалення цієї другої іпостасі своєї діяльності успішно опанував журналістський фах у доволі престижному, як на ті часи, навчальному закладі — вищій партійній школі. Не забував і про здолання нових спортивних вершин, ставав переможцем і призером багатьох змагань і зрештою здобув звання кандидата в майстри спорту з морського багатоборства.

Ініціативного й перспективного спортфункціонера було помічено у владних структурах і в 1970 році запрошено на посаду заступника голови облспорткомітету, її Василь Борисович обіймав 11 років. А потім була не менш відповідальна робота на посадах голови облради ДСТ «Буревісник» (1981 – 1987 рр.), заступника голови облради ВДФСТ профспілок (1987 – 1988 рр.), завідувача відділу облпрофради (1988 – 1999 рр.). Уже перебуваючи в статусі пенсіонера, був призначений виконавчим директором Федерації футболу області, на цій посаді перебував до 2014 року. За одностайними оцінками колег Василя Борисовича, йому як працівнику були притаманні такі риси — вражаюче працелюбство, велика вимогливість до себе й підлеглих, високий ступінь відповідальності за доручену справу, організаторський хист та ініціативність. Його внесок в організацію фізкультурно-спортивного та профспілкового життя Черкаського краю важко переоцінити, бо він завжди знаходився в його епіцентрі. Багаторічна й тісна співпраця пов’язувала Василя Борисовича й із викладачами та студентами ННІ фізичної культури, спорту і здоров’я нашого університету.

Поріднений зі словом

Важко перелічити всі газетні публікації відомого журналіста: їх вочевидь набереться не менше двох тисяч. Василь Борисович творив у різних газетярських жанрах: стаття, допис, репортаж, інтерв’ю, нарис… Вражає й змістова палітра його матеріалів, але найрельєфнішими є краєзнавчі та фізкультурні пріоритети.

Історичне краєзнавство стало чи не найбільшим життєвим захопленням нашого іменитого земляка. З-під його пера вийшли сотні розлогих матеріалів, присвячених історії рідного міста, його мікрорайонам, вулицям та пам’ятним місцям, воєнним рокам, Дніпровській флотилії, шкільній alma mater, уславленим землякам… Слід виділити вектор історико-краєзнавчих досліджень, де Василь Борисович упродовж понад чотири десятиліття був не лише беззаперечним лідером, а й монополістом: йдеться про історію фізкультурного руху в нашому краї. У творчому доробку Василя Страшевича є й понад 30 великих і малих книг з історії рідного краю. Серед них виділяються «Йшла війна народна», «Футбол ніколи не закінчується», «"Колос" наливається силою», «Застигла в камені музика старовинного міста», «Під вимпелами флотилії», «Євреї Черкас» та інші. Свідченням високого авторитету краєзнавця є його запрошення до співпраці з редколегією багатотомного фундаментального видання «Енциклопедія сучасної України», де за його авторством опубліковано понад 100 статей! Побачило світ його об’ємне видання «Спорт на Черкащині: енциклопедичний довідник» із кількома сотнями статей.

Василь Борисович був наділений справді багатогранним талантом творця. Він ще й осідлав Пегаса: з юних літ віршував, уже вийшло друком три збірки його поезій.

Василь Страшевич був вірним другом книгозбірні ЧНУ. Він ніколи не забував дарувати нам свої твори, завдяки цьому у бібліотечних фондах є практично всі видання талановитого краєзнавця, й вони користуються великою популярністю серед читацького загалу. Василь Борисович був частим гостем нашої бібліотеки, виступав на зустрічах із презентацією своїх нових книг.

Його життя згасло в його активній фазі: невтомний трудівник пера закінчував свою чергову (як виявилося, останню) книгу, присвячену фізкультурним традиціям с. Благодатне (колишня Чапаєвка), що на Золотоніщині. Проте поставити останню крапку на цьому проєкті Василь Страшевич так і не встиг…

Він пішов із життя, та навіть смерть не владна над пам’яттю. Ми не забудемо! Василь Страшевич заслужив право на незнищенність вічного спомину про нього!

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича доцент, почесний краєзнавець України