Для когось слова «авдиторія» і «проєкт» здадуться дивними. А літературознавець, кандидат філологічних наук, професор кафедри української літератури та компаративістики Василь Пахаренко розмовляє так понад тридцять років. В одній зі своїх літературознавчих праць замість слова «міф» він вживає «міт», а страшного морського біблійного звіра називає Левіяфаном, а не Левіафаном. Чому він так говорить і чому нові норми правопису насправді не нові, чийтайте в інтерв’ю hromadske: Черкаси.

Мова предків

Василь Пахаренко викладає в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Він досліджує творчість Тараса Шевченка. За його підручниками старшокласники вивчають у школах українську літературу.

«Все своє свідоме наукове і літературне життя я користуюся саме такими нормами. Всі мої книжки написані за цими нормами. Лише в офіційних підручниках я мусив писати так, як вимагав офіційний правопис», — розповідає Василь Пахаренко.

У змінах до правопису, які 22 травня затвердив Кабмін, немає нічого дивного. Мовознавці просто повернули частину норм українського правопису 1928 року. Його називають «скрипниківським» або «харківським». Бо його ухвалили в Харкові за тодішнього народного комісара освіти Миколи Скрипника.

Василь Пахаренко ще у 80-х роках минулого століття, будучи студентом, уперше довідався про цей правопис. Тоді він вирішив дізнатися, звідки він узявся і чому українці не розмовляють за його нормами.

«Коли я побачив основні норми правопису 1928 року, то зрозумів, що за ними говорила моя баба Пріська 1909 року народження. Вона не навчалася в школі. Тому не школа дала їй цю мову, а суспільство. Вона говорила так, як говорили довкола неї. Інша моя прабаба Химка, 1883 року народження, говорила так само. Вони казали осени, крови, соли, смерти Бог не дає. Вони говорили ирій і иній. Коли я халамиднив, не слухався, вони лаяли мене: азіят ти такий. Чому ж азіат має бути? Азія ж, а не Азіа. Я переконався, що це мова моїх предків. А потім довідався, що цими нормами користувався наш черкащанин Шевченко, галичанин Франко, волинянка Леся Українка, степовик Винниченко», — каже Василь Іванович.

Норми українського правопису були не забуті, а заборонені

Василь Пахаренко говорить, що правопис 1928 року лише врахував і систематизував норми, які українці використовували століттями. Однак він проіснував лише чотири роки. У 1933 році радянська влада назвала його націоналістичним і таким, що «покликаний штучно відірвати українську мову від великої братньої російської». Тоді припинили видавати словники, а за п’ять місяців без жодного обговорення створили новий правопис, що уодноманітнив українську та російську мови. З абетки вилучили букву «ґ» як буржуазно-націоналістичну, а українську наукову термінологію узгодили з російсько-українськими словниками.

«Чому в нас Ґ заборонили? Через те, що в росіян тільки одна форма Г. Якщо так, значить і в нас має бути лише Г. Так само з літерою «и». У росіян немає жодного слова, яке починається на їхню російську «ы». Значить, і в нас не має починатися. Чому в них кафедра, а в нас має бути катедра? Норми українського правопису 1928 року просто заборонили. Вони не забуті», — зазначає Василь Пахаренко.

Тоді розстріляли тих, хто укладав «скрипниківський» правопис. Знищили 1649 українських науковців-«націоналістів», здебільшого фахівців з української мови та історії. Сам же Скрипник, не чекаючи вироку, вчинив самогубство. Знищили мільйони людей, які говорили цією мовою, а решті не дозволили її використовувати. Український правопис зросійщили. Твори тих же Шевченка та Франка друкували вже за радянським правописом. «Скрипниківський» правопис проіснував до 1939 року на Західній Україні. Тому його й вважають галицьким. І продовжив існувати завдяки українській діаспорі в Канаді, куди не мала доступу радянська влада.

«От коли я зрозумів, чому так сталося, тоді полюбив правопис 1928 року і весь час його використовую», — розповідає Василь Пахаренко.

У сучасної 17-річної дитини немає прабаби Химки, яка розмовляла тією мовою. Тому вона вважає, що так ніхто не говорив

Але почати інакше вимовляти слова психологічно складно, каже професор. Радянський правопис впливав на те, як писати й вимовляти українські слова більше 80 років. Адже досі в основі українського правопису залишився правопис 1933 року. Тому українці сприйняли останні зміни по-різному.

 Думки українців щодо змін правопису розділилися.

«Більшість людей вважають зараз: нащо відновлювати застарілі і забуті норми, нащо ускладнювати мову. А дітей як перевчати, а підручники як передруковувати? І взагалі, де ви таке чули? Ніхто так не говорить. Це не наш правопис. Це галицький або діаспорний. До речі, діяспорний правопис. Так говорять ті люди, які просто необізнані. Це стереотипні помилки. Бо говорили у нас саме так — згідно з останніми змінами українського правопису», — каже Василь Пахаренко.

Науковець вважає, що нещодавні зміни українського правопису мали ухвалити набагато раніше — хоча б наприкінці 80-их. Коли востаннє його змінювали, відновили літеру «ґ» і кличний відмінок. Зараз призвичаюватися до нових змін буде складніше. У сучасної сімнадцятирічної дитини немає прабаби Химки, яка розмовляла тією мовою. Тому вона вважає, що так ніхто не говорив.

«У 1989 році прийняли трошки перероблений радянський правопис. Побоялися сильно міняти. Не вистачило в науковців і політиків національної свідомости і сміливости. Якби його прийняли хоча б у такій формі, як зараз, то сьогодні ви б у мене інтерв’ю не брали. І не дивувалися, чого можна писати любови, крови, осени. Ви б це добре знали і це було б кругом надруковано. Ви б самі так говорили, як ваші прадідусі й прабабусі. А тепер це дивно, адже хто так говорить?», — каже Василь Пахаренко.

Утім не всі норми старого правопису науковці повернули. Мовознавці не стали чіпати використання м’якої Л. Вимову слів «кляса», «бльок», «бльокада», «фільольоґія» уже неможливо відновити.

«Цей правопис компромісний, але він дає шанс повернутися до нашої української мови. Тепер все залежатиме від національної свідомости українців — яку форму писання та вимови вони обиратимуть. Доля нашої автентичної, живої, неповторної української мови, насамперед, у руках журналістів, письменників, науковців і особливо вчителів. Якщо ми зможемо пояснити людям, що це не висмоктані з пальця норми, що вони не придумані, щоб ускладнити життя. Що це повернення до української мови, до нашої культури й історії. До нашої неповторности національної. Тоді люди приймуть їх і використовуватимуть», — зазначає літературознавець.

3 червня цього року фінальний текст нової редакції «Українського правопису» опублікують на офіційних сайтах Міністерства освіти і науки та Національної академії наук. Міносвіти рекомендує застосовувати норми та правила нової редакції правопису в усіх сферах суспільного життя. Зокрема, в офіційно-діловому стилі мовлення.