Науковці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького є його «золотим фондом».  Директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича ЧНУ, доцент, кандидат історичних наук, член Національної спілки журналістів України Григорій Голиш підготував низку статей про тих, хто передає свої знання студентам та підвищує рейтинги своєї alma mater. Пропонуємо ознайомитися з життєписами наших професорів.

Джерело: cdu.edu.ua
Сайт Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

Життя професора Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Василя Мельниченка наповнене духовнотворчими діяннями, вартими висвітлення в окремій книзі. Ми ж подамо лише побіжний життєпис черкаського достойника.

Від Мурзинців до Кокчетаву

У черкаській глибинці, на Звенигородщині, біля річки Гнилий Тікич начебто загубилося маленьке село з екзотичною назвою Мурзинці. Саме тут 1 січня 1949 року й народився наш герой. Зростав у дружній, інтелігентній родині Миколи Пилиповича й Катерини Михайлівни Мельниченків. Для батька-фронтовика війна закінчилася на Сандомирському плацдармі у січні 1945 року, де він отримав тяжке поранення (до кінця днів своїх носив біля серця осколок ворожої міни). До рідної домівки колишній піхотинець повернувся з орденом Слави 3-го ступеня та медаллю «За відвагу». Мельниченко-старший став відомим у краї журналістом, майже чверть віку очолював районку і саме від нього Василь отримав перші «майстер-класи» публіцистики.

Згодом родина перебралася до Звенигородки, де хлопець навчався в провідній місцевій школі. Старанності й наполегливості в навчанні Василеві було не позичати, відтак він став одним із найкращих учнів школи. Приділяючи належну увагу всім шкільним дисциплінам, особливо вподобав географію і постійно марив далекими континентами, меридіанами, мандрівками довкіллям. Ґрунтовні знання хлопця з цієї дисципліни уможливили його блискучу перемогу на першій обласній олімпіаді з географії та успішну участь у республіканському турнірі. Саме зазначене вище й спричинило професійний вибір Василя Мельниченка.

Втім, несподівано для своїх рідних, як мандрівник за життєвою філософією, він обрав для здобуття фаху географа не український виш, а заклад у далекому Казахстані, де, до речі, мешкав його дядько-першоцілинник, рядовий працівник одного із тамтешніх радгоспів. У далекому-близькому 1966 Василь став студентом географічного факультету Петропавловського педагогічного інституту і наполегливо гриз тут граніт науки упродовж п’яти років. Із глибокою шаною і вдячністю Василь Миколайович згадує своїх інститутських кумирів: декана факультету Є. Ф. Рауча та доцента О. С. Чуріна. Вкарбувався у пам’ять тодішнього студента досить яскравий факт: до Петропавловська завітав Черкаський народний хор і дав там великий концерт. А зворушений цією мистецькою подією Василь Мельниченко написав про неї й своїх земляків чималий матеріал, що був опублікований як на сторінках місцевої обласної газети, так і «Черкаської правди». І це була перша кореспонденція талановитого юнака. Студентські роки сяяли в нього багатьма яскравими гранями, він був справді невгамовним у своїх уподобаннях і заняттях. Ще з учнівських літ захопився футболом. І в далекому Казахстані вдосконалював свою ігрову майстерність, став провідним форвардом інститутської збірної.

Отримавши диплом, Василь розпочав свою педагогічну діяльність на посаді шкільного вчителя однієї з сільських восьмирічок Кокчетавської області. До речі, як один із двох на весь тамтешній район дипломованих викладачів географії, він уже на світанні своєї вчительської кар’єри став очільником райметодоб’єднання.

І знову в рідному краї

Як і належиться, виконав свій військовий обов’язок. Служив у одному з хімічних підрозділів Приволзького військового округу, де надсекретно випробовувалися бойові отруйні речовини. Ностальгійні хвилі повернули Василя Мельниченка в 1973 році на любу Черкащину, де все своє, миле й дороге. Він приїздить до Катеринополя, куди його батька призначили редактором районної газети. Працював спочатку лаборантом, а потім учителем географії місцевої школи №1. Тут молодий педагог обладнав найкращий у районі географічний кабінет, демонстрував значну громадську активність. Відтак, уже через рік молодь Катеринопільщини виявила йому велику довіру, обравши своїм ватажком. Відтоді розпочався новий період життєдіяльності Василя Миколайовича, пов’язаний з організаторсько-гуманітарною роботою в комсомольських та партійних органах як районного, так і обласного рівня. Ці роки були сповнені новими знайомствами й вагомими справами. Зокрема, молодий організатор узяв діяльну участь у започаткуванні Всесоюзного (а згодом — міжнародного) літературно-мистецького Шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій», а також у формуванні експозиції в новому приміщенні обласного краєзнавчого музею. У буремних і доленосних 1991–1993 роках працював у пресі та на телебаченні, згодом помічником голови Черкаського міськвиконкому.

Втім, ані на хвилину упродовж цього періоду Василя Мельниченка не полишала мрія повернутися до викладацької діяльності. Саме тому в 1993 із задоволенням прийняв пропозицію стати викладачем кафедри історії Черкаського педінституту (тепер національного імені Богдана Хмельницького) і ось уже понад чверть віку разом із колегами творить новочасну славу знаного вишу України. Усвідомлюючи відповідальність наставника майбутніх фахівців, Василь Миколайович уже в 45-річному віці вступає до аспірантури й працює над дисертаційним дослідженням, яке присвячене маловивченій темі економічних зв’язків українського Лівобережжя й Правобережжя другої половини ХVІІ століття. У 1998 році дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук була успішно захищена в Інституті історії Національної академії наук України. Не забарилося й учене звання доцента, його він отримав через три роки.

У стінах ЧНУ Василь Миколайович пройшов мало не всіма щаблями кар’єрної драбини: працював асистентом, старшим викладачем, доцентом, професором, завідувачем кафедр, заступником декана. Зрештою, в 2007 році колектив історико-філософського факультету обрав Василя Миколайовича деканом, а наступного року — директором утвореного на його базі навчально-наукового інституту історії і філософії. Очолюючи інститут 6 років, він спрямовував зусилля колективу на утвердження цього університетського підрозділу як сучасного осередку освіти й науки. Разом із колегами директорові вдалося чимало зробити для вдосконалення навчально-виховного процесу, рівня наукових досліджень, налагодження зовнішніх зв’язків. За цей час поліпшився кадровий потенціал інституту, значно зміцнилася його навчально-матеріальна база, розпочалася підготовка магістрів зі спеціальностей «Архівознавство» та «Етнологія». З огляду на вагомі освітньо-наукові заслуги Василя Мельниченка, у 2012 році йому було присвоєно вчене звання професора. А наступного року він залишив рутинно-копітку посаду директора й зосередився на викладацькій і науковій роботі на кафедрі археології та спеціальних галузей історичної науки.

Творчі злети вченого-краєзнавця

У колі науково-творчих зацікавлень професора — історична географія, економічна й регіональна історія, методологія та практика історичного краєзнавства, пам’яткоохоронна справа. Та якщо виокремити найголовніший дослідницький пріоритет Василя Миколайовича, то це, безперечно, історія рідного краю. В його активі гідний подиву творчий доробок, який складається з понад трьох сотень різнопланових публікацій. У їх числі й щонайменше десяток солідних книг (переважно краєзнавчого характеру), котрі зробили б честь наймаститішому вченому. Назвемо бодай декілька: «Наймолодша в Україні», «Черкащина — земля прадавня, щедра і свята», «Шевченкіана Черкащини», «50 пісенних літ», «Мандри Україною. Золота підкова Черкащини», «Краєзнавство Черкащини: сторінки історії» та інші. Пам’ятаючи й про свою високошляхетну учительську місію, професор Василь Мельниченко підготував і низку навчальних та методичних видань для студентів вишів, з-поміж яких вирізняються «Історичне краєзнавство», «Моя Черкащина. Історія рідного краю від найдавніших часів до сучасності», «Історична географія України», «Зарубіжне архівознавство», «Черкащина в добу Української революції 1917–1921 рр.», «Військово-політичні проблеми у міжнародних відносинах». На окрему увагу заслуговує й добірка навчально-методичних матеріалів з історії рідного краю, яку автор адресує вчителям і учням базової та старшої школи.

Науковець завжди у вирі наукових подій: він став учасником щонайменше 80 конференцій, симпозіумів, круглих столів, у багатьох виступав як співорганізатор. Окремо слід сказати про один регіональний феномен, зініційований ювіляром. Починаючи від 2003 року, під його орудою на базі ЧНУ щодва роки проводяться велелюдні науково-краєзнавчі конференції «Черкащина в контексті історії України» з виданням відповідних матеріалів.

Уже багато років професор редагує збірник «Краєзнавство Черкащини», котрий став справжньою трибуною для краєзнавчого активу та здобув неабияку популярність у найширших читацьких колах. Василь Миколайович Мельниченко є й багаторічним членом редколегій низки солідних наукових часописів та збірників.

На аванпостах громадської діяльності

Далеко не кожний освітянин може похвалитися таким насиченим громадським життям, яке має ювіляр. Диву даєшся, де ж бере час Василь Миколайович, аби встигати всюди: на засідання й інтерв’ю, зустрічі й організаційні заходи… Саме він стояв біля першоджерел обласної організації краєзнавчої спілки. Ще від 1996 року став заступником її голови, а ось уже 18 років є очільником черкаських краєзнавців. Його авторитет як лідера чи не найуспішнішої регіональної організації НСКУ (досвід роботи рекомендовано до впровадження в усій Україні) є настільки беззаперечним, що Василя Мельниченка одностайно обрали членом президії правління цієї найвідомішої творчої спілки нашої держави.

Упродовж багатьох років професор Василь Мельниченко виступав із лекціями перед учителями в обласному інституті післядипломної освіти педагогічних працівників. А ще наполегливо працює з обдарованими учнями, від 2000 року очолює секцію історичного краєзнавства обласного відділення Малої академії наук. Під його керівництвом шість учнів стали переможцями обласних і призерами Всеукраїнських конкурсів-захистів МАН України.

Розважливий розум, різнобічні знання та вражаючий практичний досвід стали основою для багаторічної участі ювіляра в роботі сили-силенної різних комісій, консультативно-дорадчих рад при обласних владних структурах та громадських об’єднаннях. Довгий час очолював конкурсну комісію з присудження обласної краєзнавчої премії імені Михайла Максимовича, був головою ради з питань культури і духовності при облдержадміністрації, брав участь у розробці Державної програми «Золота підкова Черкащини» та Стратегії регіонального розвитку Черкаської області на період до 2020 року, а нині входить до складу ради з питань культури, експертної ради з проблем книговидання, комісії з персональних стипендій працівникам культури і мистецтва, оргкомітету з відзначення 100-річчя Української революції 1917–1921 років. та інших. Член журналістської спілки від 2001 року, він є активним дописувачем до обласної періодики й завсідником тематичних радіо- і телепрограм.

Як мовиться, по трудах і честь. Визнанням унікальних заслуг професора Василя Миколайовича Мельниченка стало нагородження його відзнакою президента України — медаллю «25 років незалежності України», Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, почесними грамотами Міністерства освіти і науки та Міністерства культури України, Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаської обласної ради, Національної спілки краєзнавців України, знаками «Відмінник освіти України» та «За особливі заслуги перед Черкащиною», медаллю Українського фонду культури «За вірність заповітам Кобзаря». Почесний краєзнавець України, він став і лауреатом Всеукраїнської краєзнавчої премії імені Дмитра Яворницького та обласної краєзнавчої премії імені Михайла Максимовича.

Василь Миколайович черпає творчу наснагу і в своєму невеликому, але напрочуд дружному родинному колі. Разом зі своєю дружиною Раїсою Петрівною зростили доньку Олену, яка, на втіху батькові, обрала фах історика й здобула науковий ступінь кандидата наук. Тішиться ювіляр і своєю маленькою онучкою, чотирьохрічною Соломійкою.

Директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича ЧНУ Григорій Голиш