Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» триває у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

Він приурочений до 70-річчя Черкаської області. На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.

Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».

До вашої уваги — нарис Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича про Василя Ілляшенка.

Кіно вимагає величезної працелюбності…

Кіно – мистецтво «одержимих».

О. Довженко

Їх було троє — друзів «нерозлийвода». Вони походять із трьох різних сіл, які, одначе, знаходяться в радіусі якихось 10 км. Утім, усі стали однокласниками й випускниками Мельниківської школи на Іркліївщині. Йдеться про Володимира Артеменка, Василя Ілляшенка й Юрія Тупицького, які присвятили себе національному кіномистецтву, стали відомими режисерами й сценаристами та  всі були пошановані званням «Заслужений діяч мистецтв України». Цей нарис — про яскравого репрезентанта мистецької «трійці» Василя Васильовича Ілляшенка, котрому цими днями виповнилося б 90 літ…

Становлення

Видатний мистецький діяч родом із крихітного села Чехівка (на той час Іркліївського району Полтавської області, нині — Золотоніського району Черкащини). Він виховувався в простій селянській родині й змалку був привчений до праці. На дитинство Василька випали неймовірні випробування немилосердної воєнної доби, жахи нацистської окупації, голод і нестатки. Початкову освіту здобув у рідному селі, а завершував навчання в Мельниківській середній школі, завжди був одним із найкращих учнів. Хлопець уже в шкільні роки виділявся талантами: гарно співав, був неперевершеним декламатором, грав у театральних виставах разом зі своїми друзями Володимиром та Юрієм.

Десятирічку закінчив у 1953 році й, до речі, це був перший післявоєнний випуск Мельниківської школи. З професійним вибором ніяких проблем у Василя не виникло: у 1956 році він подався до столичного технікуму культосвітніх працівників, де наполегливо опановував ази театральної режисури. З огляду на працелюбство Василя та його великий творчий потенціал, викладачі технікуму наполегливо порадили хлопцеві продовжити навчання у виші. А сам він остаточно визначився зі справою свого подальшого життя: кінематографічне мистецтво.

Вищу мистецьку освіту вирішив здобувати у найпрестижнішому на той час закладі — Всесоюзному державному інституті кінематографії. Василь успішно витримав вступні випробування, здолав конкурс у понад два десятки осіб на одне місце, й став студентом режисерського факультету. Йому пощастило з наставниками, адже він навчався режисерської майстерності у славнозвісного метра кіно, лауреата 5 державних премій Сергія  Герасимова. Василь став одним із кращих студентів ВДІКу й познайомився у його стінах з багатьма майбутніми зірками кіно. Диплом про закінчення вишу отримав у 1965 році й, попри пропозиції залишитися у столиці, повернувся в Україну, де з головою пірнув у режисерську роботу.

Творчий розмай

Творчим дебютом Василя Ілляшенка стала його кінострічка «Березова бувальщина», що вийшла на екрани в 1968 році й мала певний глядацький резонанс. А вже наступного року українське телебачення демонструвало знятий молодим режисером фільм-концерт із патріотичною назвою «Ми з України». Ці перші кінематографічні ластівки нашого земляка були помічені в кіномистецькому бомонді, і його в 1970 році було запрошено режисером на уславлену кіностудію художніх фільмів ім. О. Довженка (м. Київ). Відтоді аж до виходу на заслужений відпочинок Василь Васильович не розставався з цією центральною кіномистецькою структурою, з часом ставши її обличчям як провідний режисер.

Він вражав колег своєю творчою невсипущістю й результативністю. Майстерно поставлені режисером кінострічки сипалися, мов з рогу достатку, й отут, мабуть, буде доречним звернутися до його авторської фільмотеки. В історію національного кінематографа увійшли Ілляшенкові фільми «Крутий горизонт» (1971), «Новосілля» (1973), «Серед літа» (1975), «Дніпровський вітер» (1976), «Червоне поле» (1979, 2 серії), «Увійди у кожний дім» (1990, 7 серій) та інші. У цих кінострічках знайшли своє екранне відображення трудові будні простих людей, крутозлами долі українського села, драматичні колізії людських доль та взаємин, щире кохання, родзинки біографій знаменитостей тощо.

Василь Ілляшенко став відомим і як кіносценарист. Зокрема, за власними сценаріями він випустив кінострічки «Обітниця» (1992), «Притча» (1994), «Сповідь» (2009). Вони сповнені глибокого психологізму та філософських підтекстів.

Режисер плідно співпрацював із відомими українськими акторами, зокрема: Богданом Ступкою, Костянтином Степанковим, Олексієм Булдаковим, Кларою Лучко, Ігорем Лєдогоровим, Ларисою Кадочниковою, Олександром Богдановичем та іншими. Багато з них своїм творчим розкриллям завдячують саме Василеві Ілляшенку.

Однією зі складників успішності кінорежисера став його особистий акторський талант, адже це допомагало йому й у відборі виконавців ролей та вносити фахові корективи у їхню гру. Наш земляк зіграв провідні ролі в художніх фільмах «Дума про Британку» (1969) та «Цвітіння кульбаби» (1992). Загалом він був яскравим представником плеяди діячів українського поетичного кіно, а його творчій манері притаманні яскрава образність, романтизм, соціальна загостреність та глибока національна сутність.

Василь Ілляшенко став доволі помітним і в царині історії й теорії кіномистецтва. Його перу належать книги теоретичного й прикладного значення, серед них: «Кінорежисура» (1981, у співавторстві з Тимофієм Левчуком), «Етюди про кіно» (1999), «Книга режисури» (2002), «Історія українського кіномистецтва» (2004), «Теорія смислів світового кіно» (2008, у 5 книгах).

Наш земляк був наділений різногранним талантом. Окрім вказаного, він залишив слід у літературі як поет і прозаїк. Побачили світ його роман «По білому світі» (2001), поетичні збірки «Високосне літо зозулі» (1992), «Гірка книга» (1998), «Хресна книга» (2000), «Блаженний на святі життя» (2003), «Сльози сонця» (2005), «На пагорбах» (2010), а також п’єса «Преблаженна ваша мати» (1994, поставлена Волинським музично-драматичним театром).

Василь Ілляшенко дбав про підготовку кінематографічної зміни. Упродовж багатьох років він викладав курс режисерської майстерності в Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (нині Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого) й поставив на творче крило багатьох відомих функціонерів національного кінематографу.

Вагомий внесок нашого земляка в національне духовнотворення дістав гідне пошанування. Він став володарем почесних звань «Заслужений працівник культури УРСР» (1985) та «Заслужений діяч мистецтв України» (1998). А його напрацювання в теорії кіномистецтва відзначені премією Національної спілки кінематографістів України.

Стопами іменитого кінорежисера пішов його молодший брат — Михайло Ілляшенко. Він також став відомим режисером, щоправда в галузі театрального мистецтва: очолював Волинський, а потім Кропивницький музично-драматичні театри. Як і Ілляшенко-старший отримав почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України».

Земне життя Василя Ілляшенка завершилося 29 листопада 2014 року. За його заповітом свій вічний спочинок знайшов на землі своїх батьків, у селі Чехівка.

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича