Для викладачів та студентів ННІ міжнародних відносин, історії та філософії розуміння Гідності та Свободи має свій сакральний зміст. Завданням істориків, філософів, політологів є не допустити розгортання війн і революційних потрясінь, а якщо вони і відбулись, то сприяти їх якнайшвидшому завершенню з наданням народам права на національну та особисту Гідність і Свободу!
Традиційно в інституті проводяться заходи із залучення молоді до вивчення досвіду, усвідомлення уроків революційних Майданів, що мали місце в Україні героїзму їх подвижників, продовження естафети боротьби за наші цінності, нашу землю й наше майбутнє.
Дирекція і студрада інституту висловлюють подяку студентам, котрі поділилися своїми думками і зазначили свою громадську позицію участю у конкурсі на краще есе
«Що для мене День Гідності та Свободи»:
- Бутко Вадиму — 1-А
- Назаренко Юлії — 1-А
- Рягузову Євгену — 1-А
- Вдовиченко Олексію — 1-А
- Гаган Ревеці — 2-А
- Капустинській Іванні — 2-В
- Валовому Андрію — 2-Г
- Романків Аліні — 3-А
- Постоєнко Віталіні — 3-А
- Чистяковій Катерині — 3-А
- Ляшенко Яні — 4-А
- Корнієнку Сергію — 4-Б
Всі учасники будуть відзначені сертифікатами в різних номінаціях. Організатори вибрали тези, які відображають сюжетні лінії робіт. Будьте гідні жити в вільній країні, цінуйте особисту свободу і поважайте право людини бути людиною!
Що для мене День Гідності та Свободи
Хотіли Україну потоптати,
Але вона піднялася — ЖИВА!!!
Сказав Кобзар народу — повставати!
І до цих пір живуть його слова!
Марія Зубрій «Україна»
«...Свобода — сім букв, але яке сакральне значення воно має для українців. День Гідності та Свободи — це насправді визначна подія не лише в українській історії, а й усього світу.
Адже ми показали, що потрібно робити коли твої права та вольності пригнічують...»
(Вдовиченко Олексій)
«…Чи не століттями народ, частиною якого я є, змагається за свою гідність та свободу, підкреслюючи цим жагу до життя, немов птах до волі. У нашій культурі, етнічній ментальності міститься код, який передається з молоком матері й так немов шепоче протягом усього життя: «Борися, сину, за Вкраїну».
Усі ми діти своєї країни — та чи спроможні протистояти внутрішнім і зовнішнім викликам на шляху до суверенітету, гідності, державної незалежності, високих духовних і моральних стандартів?
День Гідності та Свободи — це історія, оповита світлими променями сонця, що з’явилися опісля темної бурі. Та буря — це немов «мутен сон» князя Ігоря, який розчиниться в небутті, адже надалі, і я в це вірю, світле майбутнє, розквіт нації, шалена підтримка в її розвитку та збереженні унітарності, зрештою, держава, у якій хочеться жити.
Допоки слухатимемо колаборантів, які заполонили соціальні мережі, адекватно не ставатимемо на захист як свого минулого, так і майбутнього. Це перешкоджатиме розвитку і нації загалом, і окремих особистостей зокрема. Тож, без єдиної впізнаваної національної ідеї в нас не вийде. Тоді, а про це не хочеться й думати, нам знову можуть переписати історію, нав’язати те, що нам не властиве.
Протистояння – наш споконвічний метод і процес. Герої, чиї душі зараз вшановуються щорічно – наші Мойсеї на шляху до прозріння й перемоги. Я вірю у нашу перспективу, бо є пам’ять, яка уможливлює пізнання духовного й мудрого, ствердження національного, яка блокує шляхи вірусній заразі будь-якого штибу.
День Гідності та Свободи — маленький крок кожного українця і всієї спільноти в їхній довгій подорожі до миру й досконалості…»
(Рягузов Євген)
«…Проте дух свободи та гідності ніколи не покидав наш народ. Він як був за доби Хмельницького, Шевченка, Стуса та ін., так і залишився зараз. Цей дух не зник, можливо трохи видозмінився, набрав ще більшої сили. Це однозначний факт і його підтверджують такі події як Революція на граніті, Помаранчева революція і зрештою Революція Гідності. В цілому не Україна обрала нас, а ми обрали Україну. І тепер, коли в добу незалежності проливається кров, це може означати одне: у нас відібрали гідність і свободу, нас змусили схилитися і закрити очі. Але наш народ так не зробив… І я впевнена в тому, що ніколи не зробить. Чому я так думаю? Тому що гідність визначає нас як людей, не як політичну силу, не як противників або прихильників когось, а як Людей. Гідність – це наше Я, наше ставлення до себе як до нації, наша зацікавленість в цьому. Наскільки ми можемо прийняти всі плюси та мінуси нашого минулого і нашого сьогодення, настільки ми зможемо говорити, що маємо гідність. Свобода ж – це виклик, котрий ми приймаємо або відхиляємо. Свобода українського народу визначається не його владою як такою, а особистими діями кожного, особистими намірами кожного. І немає різниці, чи це вчитель в школі, викладач в університеті, студент, лікар, пекар чи швачка. Саме в цьому полягає твердження: «Україна – територія гідності та свободи»…
Завершуючи думку, хочу сказати: ми свідомо маємо вплинути на хід історії України, ми маємо вирвати нашу державу з чіпких лап нашої власної меншовартості, ми зобов’язані розвінчати цілу низку міфів про власну державу. Бо, хто, як не ми?!»
(Романків Аліна)
«…Отже, більшість сучасної молоді вважає, що День Гідності та Свободи має національне, багато в чому доленосне для української спільноти значення. Подвиг героїв Майдану не повинен канути в небуття. На жаль, боротьба за наше майбутнє триває дотепер, і анексія Росією Криму та спровокований нею ж збройний конфлікт на Донбасі, то лише криваві епізоди доленосних змагань за УКРАЇНУ. За мрії про європейське майбутнє доводиться платити важкими втратами. Гинуть найкращі сини й дочки України. Я й мої товариші, які обрали професію історика, найкраще це розуміємо. Тож, маємо робити все можливе, аби пам’ять про новітню славну історію українців ніколи не згасала, а їхні зусилля за праведну справу лише подвоювалися.
Ми, сучасна молодь, як «читачі» й «головні герої» водночас, повинні розмірковувати та робити висновки про те, щоб надалі цей своєрідний Український літопис містив суцільний позитив.»
(Бутко Вадим)
«…Революції, що пережила наша країна, назавжди стануть символом незламності нашого народу. Коли в 2013 році люди виходили на майдан, їх били, розганяли та вбивали, але ніхто не здався! Коли ти бачиш це, то мимоволі думаєш, в якій величній країні ти живеш, які люди навколо тебе. …Ми всі знаємо, що вони загинули не марно, всі вони тоді, змінили країну, та змінили філософію та свідомість кожного українця. Зараз наша місія, не забути їх, розвивати країну та розвиватися самим, згадуючи завдяки кому це все стало можливим.
…Отже, хочу сказати, що для мене День Гідності та Свободи, є днем коли ми по-особливому повинні згадати ці трагічні події, та віддати величезну шану всім хто доклав зусиль тоді, та продовжує докладати їх зараз, заради своєї країни, заради кожного з нас. Цей день несе в собі певну місію, саме він повинен стати для нас тим, що буде нагадувати про ці події, нагадувати про нашу силу та незламність, тим що не дасть приводу хоч раз засумніватися в тому, що ми повинні цінувати та розвивати свою країну, свою націю!»
(Валовий Андрій)
«…Ми українці, і маємо тим пишатись і поважати цей факт, не тільки в дні державних чи будь-яких інших свят, а щодня.
Щодня проходячи, по вулиці Небесної Сотні, а не Леніна, ми маємо пам’ятати ту саму сотню, та ще тисячі життів, які були покладені, за сьогоднішню змогу говорити українською, творити та висловлюватись без страху для життя, народитись та рости в незалежній державі. Кожен має пам’ятати, тих небайдужих студентів, які долучились до мирної акції протесту 21 листопада 2013 року. Та негідний вчинок тих правоохоронців, що дозволили собі, користуючись власним становищем, розігнати силою протестувальників».
(Капустинська Іванна)
«…У наступному році ми будемо святкувати тридцятиріччя незалежності України. Здається, у загальноісторичному вимірі 30 років — це дуже мало, але за ці роки українському народові довелося щонайменше двічі захищати своє волевиявлення: перший раз – коли наш вибір намагалися «змінити», сфабрикувати, коли намагалися обдурити український народ; другий раз — коли, не запитуючи нас, керівництво країни різко змінило політичний курс на небажаний усім нам. Усі ці події вимагали рішучих та швидких дій від Українського народу; повільність та байдужість були б тоді найстрашнішими помилками. Ми не могли змиритися ні з узурпацією, ні з самоуправством – нам довелося взяти ситуацію в свої руки, направляючи Україну на правильний шлях. Саме так ми довели свою Гідність, і саме так ми показали свою Свободу.
Проте не лише ці події пов’язані з Гідністю та Свободою України. Півтисячі років уже тривають державотворчі процеси, які не спинити; і паралельно півтисячі років назва «Україна» гучно лунає на сторінках історії. Хмельницький, який веде своїх козаків до Жовтих Вод, Мазепа, який підіймається проти Петра, Орлик, який пише свою Конституцію… — їх багато що об’єднує, але найперше — це Свобода. З тих часів продовжується наша боротьба за Гідність та Свободу.
Закінчуючи свою думку, хочу ще сказати, що День Гідності та Свободи повинен бути не лише 21 листопада. Хіба ми задумуємося над Незалежністю тільки 24 серпня? Ми пам’ятаємо про Незалежність кожний день — і так само ми повинні пам’ятати про Гідність та Свободу щодня.»
(Корнієнко Сергій)
«…Та не лише чоловіки боролися за майбутнє на Євромайдані. Історія зберегла свідчення, що завжди, споконвіку українки відрізнялися силою духу, мужністю, відвагою, а ще всебічною підтримкою сильної статі. Тому й вони стали безпосередніми учасниками подій Революції Гідності. Їхню присутність було помічено з перших днів протестів. Хто були ці люди? Насамперед студентки, яким не байдужа була політична ситуація, що мала місце на той момент у країні, також молоді дівчата і дружини чоловіків, які стали першими мітингувальниками на Майдані. Не в останню чергу й матері, сини яких покинули домівки, ризикували життям заради праведної справи — всі вони стали пліч-о-пліч з чоловіками за палаючими барикадами, борючись за європейське майбутнє своє і своїх дітей.
Звісно, жінки деякою мірою це слабка стать, але в екстремальній ситуації всі були рівними, бо кожен знав, що потрібно робити й намагався принести бодай якусь користь. …Адже саме вони виконували роль забезпечення всіх побратимів життєво потрібними засобами. Такими "стратегічними" чинниками були: харчування, медикаменти, інформація, життєвий простір, безпека. Власне жінки стали тим дієвим "мирним аргументом", який деякий час протистояв збройній агресії, порозумінню між сторонами. Флешмоби, плакати та розпис щитів майданівців в національну символіку — все це виступало тими психологічними методами, які повинні були забезпечити мир, підтримку та спільність духу задля припинення протистояння. Були й радикальніші дії, коли жінки ставали «живим щитом» між сторонами конфлікту, лягали на колії, аби не пускати потяг з поплічниками Кремля, так званих "тітушок" до Києва. А ще діставали чоловіків з-під куль та рятували смертельно поранених.
Жінки на Майдані стали берегинями миру та життя, адже це їхнє природне покликання, місія. Це було дуже цінним в контексті тодішніх подій Революції Гідності.
Під час наростання протистояння, яке поступово переростало в дії, що супроводжувалися застосуванням зброї проти мітингувальників, під "гарячу руку" беркутівців потрапляли не лише чоловіки. "Небесна сотня" — жертви Євромайдану, які поклали свої життя за свободу, за демократичну державу, і серед них було 3 жінки, які відзначилися стійкістю й мужністю.
… Стрічка "Жіночі обличчя революції" режисерки Наталії П’ятигіної стала неабиякою сенсацією, адже засвідчила важливу роль абсолютно різних жінок, об’єднаних лише одним – Революцією Гідності. Документальний фільм "Жінки Майдану" української авторки Ольги Онишко, який був презентований в США, продемонстрував хоробрість і рішучість «слабкої статі», які тією чи іншою мірою змінили історію України.
Насамкінець хотілося б зазначити, що Революція Гідності посідає особливе місце в новітній Україні. Багато чому вона стала доленосною для кожного українця, незважаючи на його стать чи вік. Усі, кому була небайдужа доля України, її майбутнє, вийшли на протести, намагалися довести владі свою позицію, претендуючи бодай на те, аби бути почутими…»
(Назаренко Юлія)
«…Небесна сотня — це справжні герої, патріоти своєї держави, які не побоялися піти проти влади, щоб змінити на краще нашу рідненьку неньку — Україну. Ці люди повстали проти несправедливості на захист демократії, громадянських прав і свобод, європейського майбутнього нашої країни. Всі вони були звичайними людьми, яких об’єднала турбота про майбутнє України. Всі ці люди справжні герої України, які пожертвували своїм життям заради прав людини, за європейське майбутнє України, за можливість країни рухатись вперед.
Лютневі події назавжди залишаться в історії українського народу. Це був не легкий шлях українців, які боролись за волю, свободу та свою Батьківщину. Однак, невдовзі російські війська у 2014 р. анексували український Крим. Ніхто не очікував таких дій від «братнього народу». Але наміри наших сусідів спонукали нас взятись за зброю. Боротьба українців продовжилась після анексії Російською Федерацією спочатку Криму, а згодом окупацією східних областей України. Зараз українці захищають свої землі від загарбників на Сході держави. Вони виборюють те право, яке наші предки отримали ще в 1991 р.. Це право на незалежність та свободу. Багато добровольців померло в роки війни. Україна завжди пам’ятатиме своїх героїв. А їхні імена увічняться в пам’яті українського народу на віки. Слава Україні!»
(Чистякова Крістіна)
«…усе частіше перейменовують вулиці нашого міста на честь особливих людей. Так, одного дня 2016 року вулицю, відому жителям Південно-Західного району як Батицького, несподівано зазнала змін, 18 травня на мапі Черкас з’явилася вулиця із незнаним ім’ям та прізвищем – Віталія Вергая. Маючи можливість зустрітись із дочкою цієї великої Людини, я вирішила дізнатись, хто такий Віталій Миколайович Вергай.
… 5 лютого 2015 року дзвінок батька примусив рідних нервувати: "ось і все, закінчилися боєприпаси". "Але для справжнього чоловіка це не проблема, — посміхаючись, говорить Катя, — адже через декілька годин батько та Дмитро розбили танк". Ніхто не очікував, що з такого небезпечного місця вони вийдуть живими; багато поранених, але головне — живих. І ось у той момент, коли Віталій стає на захист, щоб непритомних вивести до лікарень з цього "пекла", він отримує осколок міни… "Як зараз пам’ятаю, на годиннику 10:02, дзвонить батько і каже: все нормально, будемо виходити. Увечері вже дзвінка не було, я додзвонилася до Діми, що знаходився уже в Дебальцево. Дмитро сказав, що вони вийшли, але він не знав, що тата вже немає серед живих. Близько 5 години вечора він загинув. Весь вечір я не знаходила собі місця, я відчувала, що щось сталося, але до такого я не була готова". Саме після цих слів, Катя більше не може стримувати сльози, вони вже біжать по її щокам. Він не отримав першої медичної допомоги, хлопець, що віз його казав, "що близько години він був у свідомості"…»
(Постоєнко Віталіна)
ЩО ДЛЯ МЕНЕ ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ?
День Гідності та Свободи? Так, я багато чула про цей день та про причину появи його в українському календарі. Проте, чим насправді є цей день і навіщо він увінчаний такою гучною назвою?
«Листопад 2013. Країну лихоманить…», — саме так Люко Дашвар описала події тієї бунтівної осені, коли увірвався терпець, коли збентежені краплі втекли з переповненої чаші.
Якби ви запитали в мене, що таке гідність, то навряд би я відповіла Вам щось тямуще і конкретне. Гідність … неможливо пояснити, неможливо дати визначення. Якість, дарована ментальністю; своєрідний скарб нації… Обирайте, що саме вам більше підходить? Впевнена, що ви б запитали у мене про факт наявності гідності у кожного українця. Проте, для мене це дивне і до крику риторичне запитання, адже з моєї відповіді все зрозуміло. Звісно, дар — це те, що тобі дарують, та постає питання про те, чи прийняв ти цей подарунок. Тобто, так само і в нашій ситуації: хтось прийняв цей дар, а хтось зробив вигляд, що цього й не було зовсім.
Свобода? Я думаю, що це вільний порив вітру у безкрайньому степі, охопленому небом; це подорож осіннього листя, загубленого деревом… Щось на кшталт цього, я вважаю, найбільше підходить для асоціації з цим терміном. Здається, що це слово легке, мов пір’їна, бо ж з несамовитою легкістю зривається з вуст у звичайній розмові чи святковій промові. Хоча не все так легко: у цьому терміні зашифроване слово «відповідальність». Кожен, хто нагородив свою душу прагненням свободи — несе велику відповідальність.
Два Атланти: гідність та свобода. Окремо значать щось одне, а разом — зовсім інше. Тандем цих двох несхильних титанів породжує непереборну силу, непереможне прагнення до кращого.
Майдан Незалежності пережив за своє існування дві масштабні революції: Помаранчеву революцію та Революцію Гідності. Це важливі події в історії країни, що свідчать про пробудження національної свідомості в українського населення.
Я, як і більшість сучасної молоді, аполітична. Я не страждаю надмірним патріотизмом, про який написано у віршах, який «шифрується» у вишитих візерунках на традиційному одязі. Проте це не заважає мені захоплюватись людьми, які повстали проти системи, під впливом цих патріотичних почуттів. У моєму серці палає вогонь поваги та вдячності до цих героїв, які змогли дати відсіч москвофільсько налаштованій владі.
Що для мене значить День Гідності та Свободи? Я не знаю. Звичайнісінький день та й по всьому. Не вважаю за потрібне виділяти для себе якийсь конкретний день аби захоплюватись героїзмом революціонерів. Я не забуваю про них ніколи. Вони живуть у моєму серці.
Згадуючи щодня про їхній подвиг, я забуваю про те, що 21 листопада — День Гідності та Свободи. Проте мені вперто нагадують афіші, масові заходи, ЗМІ… Вони не мають права так чинити зі мною: так ніби я забула про ці події, про всіх цих людей, а вони роблять мені послугу, нагадуючи про все це!
Якщо вже на те пішло, то одного дня замало! Гідність та Свобода повинні бути присутніми в нашому житті щодня, в кожному рішенні і помислі…, а не лише в один з холодних листопадових днів!
(Руденко Софія)