Щороку в четверту суботу листопада українці у всьому світі вшановують пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 і масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років.

У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького у режимі онлайн відбувся круглий стіл «Голодомор 1932؅—1933 рр. в Україні: геноцид — пам’ять — застереження». Модерував зустріч завідувач кафедри історії України, доктор історичних наук, професор Віталій Масненко.

Спілкування розпочала директорка ННІ міжнародних відносин, історії і філософії, професорка Наталя Земзюліна, яка подякувала студентам за активну громадянську позицію Вона наголосила на важливості розбудови української державності, як запоруки збереження українців як нації. Треба пам’ятати, що Голодомор був справжнім геноцидом українського селянства. На піку здійснення цієї злочинної політики від голоду щохвилини помирало 24 українців.

Під час зустрічі студенти різних навчально-наукових підрозділів нашого університету представили презентації та розповіді про свої родини, які пережили ці важкі часи.

Юлія Сердюкова, студентка ННІ української філології та соціальних комунікацій, виступила з доповіддю, підготовленою на основі дослідження локальної історії з Уманщини з представленням архівних документів та свідчень очевидців.

Під час виступу студенток ННІ фізичної культури, спорту і здоров’я Мальвіни Качур та Юлії Безпалової всі присутні мали змогу переглянути анімаційний ролик «Голодний Дух», створений Міністерством інформаційної політики України у співпраці з анімаційною студією «АНІМАГРАД».
— Хочу звернутися до   молоді, адже кому, як не нам будувати  нашу державу, всі ми повинні пам’ятати і ніколи не забувати цю темну сторінку в історії українського народу. Ми повинні вшановувати пам’ять загиблим та жертвам Голодомору, — підкреслила Юлія Безпалова.

Доповіді та презентації про історії своїх рідних, які застали події геноциду української нації в 1932 – 1933 роках представили також студенти: Альона Кисіль, Олег Побиванець (Факультет обчислювальної техніки, інтелектуальних та управляючих систем), Ірина Карасевич, Ольга Попова, Владислав Ратушний (ННІ економіки і права), Юлія Плахотник, Софія Гущенко, Анна Сідельнікова, Анастасія Крамаренко, Євгеній Кияєв, Марина Сторчак (ННІ міжнародних відносин, історії і філософії), Вікторія Поліщук (психологічний факультет).

— Вражені голодом були ті регіони України, які були найбільш продуктивними в сфері сільського господарства. Черкащина також потрапила в смугу найбільших втрат. Голодомор був знаряддям цілеспрямованого вбивства українців – геноцидом української нації. Цей злочин був скоєний «червоною» москвою на чолі з Йосипом Сталіним для упокорення нашого народу. Комуністична влада злочинно замовчувала факт вбивства голодом. Жодної офіційної згадки про цю трагедію не було. Навіть у власному діловому листуванні державні й партійні функціонери, описуючи опухання десятків і сотень тисяч сімей, не згадують голод, а лише «Продовольчі труднощі». Так,  злочинець завжди намагається приховати свій злочин, та правду неможливо сховати. Цей же злочинець, який сьогодні називається російською федерацією, намагається знову знищити українців. На цей раз знаряддям геноциду стала зброя та спроба зруйнувати українську енергетичну систему у зимовий період — прокоментував Віталій Масненко.

Завершили зустріч віршем  Павла Тичини «Загупало в двері прикладом…» (1921), який прочитала студентка ННІ міжнародних відносин, історії і філософії Софія Гущенко:
Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.
— Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? —
Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене!
Та чим же я буду вітати — іще ж не вварився синочок…
Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.
Гостей вона просить проходить — сама ж замикає за ними.
Проходять солдати у хату; один з них писати сідає,
два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.
— Ну як же живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? —
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається тихо.
Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається чудно.
Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,
і синю голівку під ситом, що вже почала протухати.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається страшно.
— Ну як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?
— Отак і живу я… — та й змовкла. Ой чий же це голос у неї?
Хрипкий, а тремтючий, веселий. — так і живу,— проспівала.
Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?
Ви хочете їсти? Сідайте. Між вами і я молодая.
Повірите, люде, їй-богу. Отак тільки тут полоснула —
затіпалось зразу і стихло. Повірите, люде, їй-богу…
Отак і живу,— проспівала. — Отак, удова молодая,—
і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.
Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка.
Голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно.
Заплакала б тяжко — не може, лиш б’ється об піл головою:
— Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! —
Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.
А писар все пише, все пише — та сльози писать заважають.

Повну версію зустрічі пропонуємо переглянути у відео ЗА ПОСИЛАННЯМ

Віталіна Скороход, Яна Трохименко, студентки 2-ВБ курсу ННІ УФСК