На перший погляд може здатися, що цей майстер пензля працює в рутинному, ба навіть нудному жанрі образотворення. І справді, чи може викликати вир естетичних почуттів плакат, книжкова графіка чи, тим паче, торгова марка? Та то тільки на зовсім не професійний погляд.

Адже, по-перше, вказані мистецькі напрями є самодостатніми й мають у виконанні цього художника неповторне візуальне навантаження, а по-друге, не лише ними він обмежується, демонструючи дивовижну багатогранність творчих уподобань. Йдеться про нашого талановитого сучасника, заслуженого художника України Віктора Афоніна, котрий цьогорічного липня відзначає своє перше 75-річчя від дня народження. Отож запрошую читачів до бодай побіжного ознайомлення із добротворно насиченим життям Майстра та до поринення у неповторний світ його творчості.

Народжений переможцем

Його життя зажевріло відразу після закінчення страшної війни й перемоги над нацизмом, а народжений він 9 липня повоєнного 1946-го. Тож і не випадково, що назвали майбутнього художника Віктором (ймення походить від латинського «переможець»). А з’явився він на світ Божий на німецькій землі, в старовинному місті Ратенов (за 70 км від Берліна, земля Бранденбург), де у військово-окупаційній адміністрації служив його батько, фронтовик і офіцер-орденоносець Андрій Васильович. Кількома місяцями раніше до цього міста на прохання глави родини перебралася із двома донечками Тамілою та Ларисою і його дружина Ніна Савеліївна. Утім, перебування в Німеччині виявилося закоротким у часі: уже наступного року Афоніни повернулися до рідної Сміли. Тут і пройшли дитячі роки Віктора й саме це мальовниче місто на Тясмині дало йому путівку у велике мистецьке життя. Основи наук опановував Віктор у міській школі №39 – знаному в краї закладі (колись у шкільному приміщенні розташовувалася жіноча гімназія). Навчався охоче, був успішним учнем і активістом. Уже в шкільні роки відчув владний поклик високого й красивого (мабуть, успадкував цю прихильність від батька, який гарно малював), і саме тоді з’явилися перші малюнки майбутнього мистця. Був незмінним ілюстратором шкільної стінгазети й рівного йому в цій справі не було. До речі, Вікторовими шкільними друзями-товаришами були в майбутньому відомі люди: Віктор Боковня (став заслуженим художником і професором), Борис Голяков (відомий льотчик), Леонід Чегус (капітан 1-го рангу) та ін.

Якось непомітно промайнуло вісім років шкільного навчання й Віктор отримав свідоцтво про неповну середню освіту. Що далі? Продовжити загальну освіту, чи вже здобувати якусь спеціальність? Підліток зупинився на останньому, а остаточну крапку в його професійному виборі поставив старший (троюрідний) брат Володимир – художник по дереву: «Вітю, з усього видно, що Бог наділив тебе талантом. Тож іди вчитися образотворенню».

Кроками самовдосконалення

Віктор дослухався до братової поради й подався до Одеси, де вступив у відоме своїми знаменитими випускниками художнє училище ім. М. Б. Грекова. Упродовж шести років він навчався в «перлині біля моря» на відділенні художньої кераміки. Принагідно зазначимо, що ази творення краси опановував разом зі своїм земляком із Мошен, нині народним художником України й професором нашого університету Іваном Бондарем. Обоє навчалися в майстерні талановитої педагогині Ксенії Дмитрівни Мартинюк.

«Не зупинятись на досягнутому!» – це стало життєвим кредо Віктора Афоніна. Завершивши навчання в числі кращих, він відразу вирішив здобувати вищу мистецьку освіту і поїхав до тоді ще Ленінграда, аби вступити до вищого художньо-промислового училища ім. Мухіної. Одначе навчатися в Північній Пальмірі йому не випало: не добрав на вступних випробуваннях всього одного балу (!). Утім, Віктор був не з тих, хто опускає руки від невдач. «Не взяли тут, то мають прийняти в Москві» – прорік він і спробував щастя в Московському вищому художньо-промисловому училищі (т. з. «Строганівка»). Цього разу все склалося добре й талановитого юнака прийняли на факультет декоративно-прикладного мистецтва.

П’ять років навчання в Москві промайнули, мов один день. Тут Віктор жадібно всотував у себе теоретичні й практичні знання, навчаючись у таких відомих педагогів, як Олександр Васильович Панін, Борис Миколайович Рахманінов (нащадок відомого композитора), Олександр Михайлович Марков, Володимир Олексійович Єрмолов та ін. У студентські роки подружився із в’єтнамцем Ле Хуі Т’єпом – нині лідером сучасного образотворчого мистецтва Південно-Східної Азії.

Закінчивши в 1975 р. повний курс навчання, Віктор Афонін поїхав до Узбекистану, де оселився в м. Навої. А місцем його роботи став Самарканський художньо-оформлювальний комбінат, там він упродовж восьми років працював художником. Саме в самаркандський період творчості з’явилися художні роботи Віктора Андрійовича, які зробили його відомим мистцем-плакатистом. Уже в 1979 р. він набув членство у спілці художників СРСР. А наступного року у групі кращих художників Союзу РСР він упродовж двох з половиною місяців перебував на своєрідних курсах удосконалення (коштом Спілки художників) у будинку художника «Дзінтарі» (м. Юрмала, Латвія). В. Афонін насолоджувався тут статусом вільного художника й спілкуванням із мистецькими знаменитостями. Тоді й було ним створено справжні шедеври театрального плакату.

Перебуваючи в розпеченому сонцем Узбекістані, Віктор Андрійович ностальгував за рідною Наддніпрянщиною, кладучи цю тугу за материнським краєм на полотно. Зрештою, у 1983 р. він здійснив свою мрію й повернувся до Черкас, де йому (з огляду на мистецькі заслуги) запропонували престижну посаду головного художника Черкаського обласного художньо-оформлюваного комбінату. Отак відразу, в Шевченковому краї він звалив на себе нелегку місію: бути наставником і організатором черкаських художників. Така ж відповідальна посада чекала його в наступному році вже у більш поважній структурі: Черкаських художньо-виробничих майстернях художнього фонду СРСР. У названих організаціях Віктор Андрійович співпрацював із (у майбутньому) народним художником Іваном Фізером, заслуженими художниками Миколою Теліженком, Юрієм Іщенком, Віктором Клименком. Незабутніми стали для нього й неповторні миттєвості спілкування із великим майстром пензля, народним художником Данилом Нарбутом.

А потім настали «лихі дев’яності», які миттєво спопелили художньо-виробничі структури. Відтак, Віктор Афонін, як і його мистецькі побратими, опинився в напівголодному «вільному плаванні». Утім, ветеран образотворення зрозумів, що настав час передавати свій творчий досвід молоді, словом, готувати мистецьку зміну. У 1997 р. Віктор Андрійович організував кафедру дизайну в Черкаському модельному центрі підготовки й перепідготовки фахівців та розпочав свою викладацьку діяльність.

Від 1999 р., упродовж майже 18 років, художник викладав на кафедрах інженерної графіки, пізніше – дизайну Черкаського державного технологічного університету. Його заслуги в розбудові образотворчої освіти у цьому виші поціновані званням «Почесний професор ЧДТУ».

А від 2017 р. Віктор Андрійович – доцент кафедри образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. Тут він у колі своїх колег – народного й двох заслужених художників – викладає студентам важливі навчальні курси малюнок, ліногравюра і плакат. Студентам полюбилися заняття, які проводить з ними доцент В. Афонін. Вони відзначають його фаховість, доконечну практичну спрямованість настанов, а ще комунікативність, справедливість і щирість. Займається ювіляр і науково-методичною діяльністю. У його активі – півтора десятка наукових статей та навчальних посібників, участь у конференціях, семінарах тощо.

Плакатист, дизайнер, графік, портретист і не тільки…

А тепер про головне в життєдіяльності відомого достойника, а ним беззаперечно є художня творчість. В. Афонін постає як вражаюче багатогранний мистець, якому під силу будь-які художні жанри. Та особливо яскраво він репрезентує себе як неперевершений плакатист і дизайнер реклами. Художник створив сотні політичних, театральних і культурно-видовищних плакатів. Серед них чи не найпомітніше місце займають його роботи «Аїда», «Кармен» (вони демонструвалися на міжнародній виставці в Берліні), «Паяци», «Анжело – тиран Падуанський», «Кайдашева сім’я», «Остання мить» та ін. Ним створені триптих для Черкаського заслуженого народного хору, серія плакатів обласного краєзнавчого музею, афіші джазових фестивалів 1990-х років, реклами виступів артистів обласної філармонії тощо. У В. Афоніна – справжня монополія у творенні товарних знаків і фірмових стилів для виробничих підприємств, зокрема, він є їх автором для АТ «Азот», «Волошкове поле», «Велес» та багатьох інших. Зрозуміло, тут присутня як естетична складова, так і подальший економічний ефект завдяки рекламуванню промислової продукції.

Добре вдається Майстру і графічний портрет, їх у його доробку – десятки. Вони вражають своєю реалістичністю й увиразненістю ліній, це чи не найяскравіше репрезентовано роботою «Після репетиції. Артистка Журова». А ще Майстер плідно займається книжковою графікою і цей напрям представлено кількома десятками видань, серед них і книги автора цих рядків.

Віктор Андрійович був у числі тих художників, які подарували краю чудові експозиції обласного краєзнавчого музею та музею «Кобзаря». Тут знадобився його унікальний досвід просторового бачення об’єктів і їхнього художнього оформлення.

Не цурається мистець і станкового живопису: його акварелі відзначаються буянням барв, майстерним відтворенням щедрот рідного краю та його людей. У Віктора Андрійовича – роками вироблений власний стиль образотворення з особливою стилістикою самовираження й вишуканості, який утім спирається на мистецьку традицію. Відомий мистецтвознавець і художник Григорій Міщенко, аналізуючи творчість Віктора Афоніна підкреслював, що він «з того покоління мистців, для якого цінні творчі заповіти його навчителів, традиції минулого, а головне – бачити в мистецтві духовні, етичні й естетичні вартості». І додає: «Служіння мистецтву, а не кон’юнктурі – така в нього позиція». Що ж, дуже влучна оцінка! А кандидатка мистецтвознавства, директорка обласного художнього музею, заслужена діячка мистецтв України Ольга Гладун акцентує увагу лаконізмі й мінімалізмі художнього стилю ювіляра і підкреслює, що «він завжди на вістрі часу і постає не лише як невтомний генератор естетичних проектів, але і їхній реалі затор».

Віктор Афонін став учасником понад 70 виставок міжнародного, всеукраїнського та регіонального рівнів, в тому числі й персональних. Його мистецькі праці прикрашають експозиції державних музеїв, а частина з них відклалася у приватних колекціях України та зарубіжжя. Свідченням визнання унікальних заслуг мистця перед вітчизняним образотворенням стало присвоєння мистцю в 2008 р. почесного звання «Заслужений художник України». Пошановано його й численними грамотами різних рівнів.

Віктор Андрійович щасливий у шлюбі зі своєю музою – дружиною Ларисою Григорівною, яка, до речі є членкинею НСХУ й відповідальною секретаркою її Черкаської обласної організації. Старший син ювіляра Андрій пішов стопами іменитого батька й нині перебуває в статусі вільного художника. У ювілейний 70-й рік В. Афонін святкував народження своєї донечки Єлизовети. Нині Лізонька попри занадто юний вік уже стала учасницею міжнародної виставки малюнків.

Головне в мистецтві – простота, велич і почуття,

а головне в його формі – стриманість.

(Б. Брехт)

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича
Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького