Морський піхотинець Роман Грибов, студент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, який був серед військових, що тримали оборону острова Зміїний у перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, відвідав Вашингтон. До США він прилетів, аби підтримати прем'єру фільму про війну Росії проти України «Життя на межі» та долучитися до заходів зі збору коштів для протезування поранених українських захисників.

В інтерв'ю Українській службі Голосу Америки Роман Грибов розповів про перші хвилини повномасштабної війни на Зміїному, силу духу, яка дозволила оборонцям острова встояти перед крейсером «Москва», та про відновлення і повернення до служби після знущань у полоні.

Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності.

Ірина Шинкаренко, Голос Америки: Романе, скільки часу до початку війни ви базувалися на острові Зміїний і чи очікували на російське вторгнення 24 лютого?

Роман Грибов, головний сержант дивізіону 35 окремої бригади морської піхоти України:

Звісно, це був не секрет, про це всі говорили, коли розпочалися їхні повномасштабні навчання в кількості 150-200 тисяч біля наших кордонів. Тож, вже не було таємницею, що вони щось готують.

На острові Зміїний я був за місяць до нового, 2022-го, року, нас туди прикомандировували для спільних навчань із прикордонниками для підсилення острова в разі вторгнення на наші землі та води. І після Нового року я планував їхати додому на свята, я мав чотири вихідні на Різдво. Тож п'ятого січня я вже купив квитки на потяг додому, але в нас відбулося екстрене шикування особового складу, на якому нам повідомили, що завтра потрібно відправити підсилення на острів Зміїний. Я тоді був командиром відділення ПЗРК, і відділення ПЗРК було потрібне на острові. Тож мене відправили на острів і до моменту повномасштабного вторгнення я перебував там.

І.Ш.: Чи пам'ятаєте ви момент, коли на початку повномасштабного вторгнення побачили російські кораблі?

Р. Г.: Це ніколи, мабуть, не вийде з голови. 24 лютого о пів на четверту ранку ми всі вже були на бойових позиціях. Спочатку очікували на російську авіацію, вона повинна була прямувати в наш бік, але авіація якось обійшла нас стороною, і тоді нам доповіли, що їхні кораблі починають пересуватися потроху в нашому напрямку. Близько 6 ранку, коли вже трохи посвітлішало, ми здалеку побачили перший корабель. Тоді ми не знали, який саме це корабель, бо була дуже далека відстань, близько 15 км. Коли він наблизився, ми побачили, що це славнозвісний крейсер «Москва», а зліва від нього був їхній десантний корабель «Василь Биков». До обіду вони дали коридор для того, щоб евакуювати цивільних осіб, які займалися обслуговуванням на острові Зміїний.

Коли їх евакуювали, крейсер «Москва» завдав першого шквального удару по острову Зміїний, аби показати нам свою силу, і зайняв п'ятикілометрову відстань від острова. Ми тоді не знали, для чого саме, але потім зрозуміли, коли через годину по нас почала працювати їхня авіація. На острові з озброєння, можна сказати, ми не мали взагалі нічого протикорабельного. З їхньою авіацією ми могли боротися. Але проти крейсера не могли зробити взагалі нічого, ми просто повинні були триматися. І ми протрималися якимось чином до 17 години, що дало можливість Одесі підготуватися до російського вторгнення.

Повну версію інтерв’ю з Романом Грибовим читайте на сайті Голос Америки (VOA)