Відкритий 100 років тому Черкаський інститут народної освіти, від якого веде свою історію наш університет, у перші десятиліття свого існування, як і інші заклади освіти України, неодноразово реорганізовувався.

Вже у жовтні 1922 року на його базі було утворено трирічні вищі педагогічні курси, а у липні 1925 року їх реорганізували у педагогічний технікум.

Такі пертурбації шкодили справі і не вирішували проблеми забезпечення шкіл Черкаської округи учительськими кадрами. З цього приводу директор педтехнікуму А. Шафет на сторінках окружної газети «Радянська думка» у 1930 році писав: «У нас недосить учителів з вищою освітою: з 2097 тільки 435 мають її. Замість сотень учителів, що закінчують ІНО, ми маємо одиниці. Президія окружного виконавчого комітету ухвалила перетворити Черкаський педтехнікум на ІНО. Шевченківщині він конче потрібний!». При цьому він додавав, що Шевченківщина (Черкаська округа, перейменована у Шевченківську) за кількістю населення була четвертою в Україні.

Тож у травні 1930 року педагогічний технікум знову набув статусу інституту народної освіти, який того ж року став інститутом соціального виховання з трирічним терміном навчання. Та на цьому трансформації не завершилися і у 1933 році інститут соціального виховання став педагогічним інститутом, при якому у 1938 році почав працювати дворічний учительський інститут.

З висоти сторічного ювілею видається цікавим склад тодішнього студентства. Серед першого набору 1921 року на навчання до Черкас Кременчуцьким губернським відділом народної освіти були направлені учителі сільських шкіл, а також «вільні студенти» – здебільшого місцеві учителі, яким дозволялося відвідувати заняття за власним бажанням.

У 1920–1930-х рр. формування контингенту студентів здійснювалося за класовим принципом. Основу студентства мали складати представники робітничого класу і трудового селянства. Заохочувалося направлення на навчання робітників-комуністів, комсомольців, членів профспілки, селян-бідняків, демобілізованих із лав Червоної Армії.

У 1929 році, коли заклад освіти мав статус педагогічного технікуму, серед 164 його першокурсників за соціальним станом переважали селяни – 112 осіб, робітників – 34, наймитів і трудової інтелігенції – по 7, службовців – 3, кустарів – 1. За національністю: українці – 143 особи, євреї – 16 осіб, росіяни – 3 особи, поляки – 1. Серед студентів першого курсу було 8 комуністів, 50 комсомольців, 49 членів комітетів незаможних селян.

Класовий підхід зберігся і в 1930-х роках. У Черкаському педінституті у 1934 році серед студентів питома вага робітників і селян становила 88 % (14 % – робітники і 74 % – селяни).

У 1933 році у Черкаському інституті соціального виховання було три факультети – природничий, фізико-математичний, мовно-літературний.

У 1935 році інститут готував фахівців на двох факультетах – фізико-математичному і хіміко-біологічному.

Відкритий у 1938 році при педінституті учительський дворічний інститут на одному мовно-літературному факультеті готував учителів російської і української мови та літератури.

У 1930-х рр. важливим джерелом комплектування контингенту студентів були слухачі робітфаків, на які охоче йшла молодь. У 1937 році у Черкаському педінституті на денний робітфак планували набрати 60 осіб, а на вечірній – 115. У зв’язку з великою кількістю поданих заяв (понад 500) прийом збільшили і на навчання прийняли загалом 220 слухачів.

Спостерігалося загальне зростання чисельності студентів. Так, у Черкаському інституті соціального виховання наприкінці жовтня 1930 року навчалося 249 студентів, у травні 1931 року – 323. У 1933 році у педінституті здобували освіту 364 студенти, у 1934 році – 558, а на початку 1936 року – 594.

Отже, перші два довоєнні десятиліття роботи нашого закладу освіти характеризувалися частими змінами свого статусу, труднощами організаційного та матеріального характеру. Основу формування контингенту становив класовий підхід як головний принцип панівної у той час комуністичної ідеології. Та попри все, завдяки наполегливій праці науково-педагогічного колективу, предтеча сучасного університету впевнено утверджувався як важливий осередок підготовки фахівців освітянського профілю.

Василь Мельниченко, професор кафедри археології,
новітньої історії та спеціальних галузей історичної науки