Найкращий футболіст УПЛ, студент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Артем Довбик докладно розповів кореспондентам сайту для вболівальників збірної України «Команда № 1», як пройшов для нього цей непростий рік.
«Я — Артем Довбик. Звичайний хлопець, який досягає мети своєю працею. Потрібно вірити в те, що ти робиш. Я ще не дійшов до своєї мети, мені потрібно багато працювати, але цей рік вийшов для мене досить непоганим».
Такими словами у грудні 2021-го ми закінчили розмову з лауреатом нашого референдуму. Минув рік, Довбик знову став найкращим футболістом УПЛ, але залишився таким самим простим хлопцем, який йде до своєї мети. Сьогодні до вашої уваги — щоденник переможця опитування серед гравців та тренерів.
Вступ. «Емоції вже не такі, але якщо розібратися…»
— Ні, це не правда, я змінився, — почав Артем Довбик, згадуючи нашу минулорічну розмову. — Змінилася вся наша країна, і сьогодні кожен з нас працює заради того, щоб Україна була вільною та незалежною. Звісно, що всі наші досягнення в тилу — ніщо, порівняно з тим, що роблять хлопці на фронті. Але ми постійно прагнемо допомагати нашим воїнам. І будемо це робити, доки українська земля не очиститься від всієї гидоти. Ми дякуємо ЗСУ за те, що вони захищають нашу країну, дозволяють нам вільно дихати та займатися улюбленою справою.
Змінився я тому, що 2022 року став батьком. З дітьми ти, як то кажуть, вже зовсім інша людина. Змінився й тому, що просто подорослішав на один рік, став мудрішим. Звісно, зараз в мене немає таких самих емоцій, які були, коли я вперше переміг в референдумі Команди. Проте, якщо розібратися, то цей приз стає навіть ціннішим. Все ж таки, повторити успіх завжди важче, ніж досягти його вперше. Та й рік тому в мене не було такого конкурента, як цього разу, адже Михайло Мудрик дуже яскраво провів матчі в Лізі чемпіонів, і тепер його хочуть придбати топові клуби.
Втім, обираючи свою трійку найкращих гравців, я поставив Мудрика лише на друге місце. Першим, вважаю, був Олександр Піхальонок, з яким мені дуже приємно грати не лише в клубі, а вже й в збірній. На третьому місці — Віктор Циганков, який теж тримає марку, незважаючи на всю критику. Мені дуже приємно, що саме мене обрали кращим серед таких майстрів. І стає ще приємніше, коли я бачу, як за мене радіють мої найближчі люди.
Січень. «На розмови про трансфер не зважав, розумів, що потрібен клубу»
Перший місяць року для футболіста, який виступає в УПЛ, — це місяць виходу з відпустки. Після різдвяних та новорічних свят ти готуєшся до зборів, поступово втягуєшся в роботу. Так було і цього разу, хоча мені здається, що ми почали тренуватися з неабияким запалом. В першій частині минулого сезону Дніпро-1 демонстрував гарний футбол та здобував добрі результати, і в нас було велике бажання залишитися на третьому місці та вперше в історії клубу зіграти в єврокубках. У підсумку так і вийшло, але чемпіонат ми, на жаль, не дограли…
Взимку багато писали про мій можливий переїзд в якийсь європейський клуб, але на мене це ніяк не впливало. Не можу згадати, що можливий трансфер на мене тиснув — я намагався на це не зважати. У нас була задача, я був потрібен Дніпру-1 і ставився з повагою до клубних інтересів. Відразу налаштував себе на літо, гадав, що в кінці сезону щось має трапитися, але війна внесла свої корективи.
Лютий. «Почалася війна, і я забувся, що треба робити операцію»
Ми провели гарні збори, проте їх кінцівка була просто жахливою з різних причин. Зрозуміло, що мої особисті проблеми — це ніщо, порівняно з початком війни, але вони теж вплинули на мою долю. За декілька днів до повернення в Україну, 20 лютого, я отримав серйозне пошкодження грудного м’язу. Команда поверталася додому, а я з лікарем прямував в німецький Гамбург на операцію.
Зателефонував дружині та кажу: «Десь на тиждень затримаюся». Вона чекала на мене в Дніпрі. Все змінилося 24 лютого. Юля зателефонувала о п’ятій ранку і каже: «Війна». Спочатку я не розумів, що робити. Вона там сама, вагітна, а я в Німеччині. Зв'язок поганий, люди в паніці. Що робити? Добре, що я завжди намагаюся тримати в автомобілі повний бак палива. Наказав дружині сідати за кермо та їхати до Черкас. Вона так і зробила. Місця собі не знаходив, про операцію взагалі не згадував, ми її перенесли на наступний день.
Пару тижнів Юля провела вдома, в Черкасах. Мене прооперували, призначили відновлення та порадили провести його за кордоном. Направили до Румунії, куди згодом приїхала і моя дружина. Там ми й провели перший місяць війни.
Березень. «Дядько пішов в тероборону, а деяких друзів з дитинства вже немає…»
Футбол відійшов не те що на другий план — здається, на деякий час він взагалі зник. Лікарі мені, звісно, постійно нагадували про необхідність займатися своїм здоров’ям, і я мусив серйозно ставитися до відновлення. Проте всі думки були про інше.
Донати, допомога — це був і є наш обов’язок. Навколо ЗСУ об’єдналася вся країна. Наші з дружиною батьки з ранку до вечора займалися всілякими справами, мій дядько записався до лав територіальної оборони, а друзі дитинства, пацани з мого району, зі школи, з якими ми разом грали в футбол, пішли на фронт. На жаль, деяких з них вже немає…
Матчі збірної перенесли, але про футбол почали потроху згадувати. Не можна були опускати руки, кожний на своєму місці мав робити справу, щоб країна жила. Команди УПЛ почали тренуватися, і в мене виникла ідея приєднатися до однієї з них.
Квітень. «У Луческу багато бігають, команда гарно працює над фізикою»
Моє відновлення йшло за планом, і я розумів, що настає той етап, коли однієї біганини та роботи в залі недостатньо — треба починати працювати з м’ячем. Провідні українські клуби отримали дозвіл на виїзд за кордон, і я вирішив поцікавитися, чи можна мені готуватися з кимось з них. Мені порадили Динамо. Так я і потрапив до київської команди, за що їй дуже вдячний. Все ж таки, вже тоді стало відомо, що збірна зіграє в червні, і мені треба було набирати форму.
В Динамо мене добре прийняли, я відразу адаптувався в колективі. По збірній знав майже всіх хлопців. Було легко, але не на тренуваннях. Я місяць відновлювався, а тут потрапив на дуже інтенсивну роботу. Ми багато бігали, у Мірчі Луческу зазвичай великий кілометраж на зборах. Майже вдвічі більший, ніж, приміром, в Дніпрі-1. Та воно й видно по матчах, адже кияни часто додають на останніх хвилинах.
Так, я багато читав про те, що Динамо хотіло мене придбати, але не звертав на це уваги. Звісно, велика честь, що я побував у такому клубі, але футболку на пам'ять не залишив. Благодійні матчі ми проводили без прізвищ на спині, і я якось не замислювався над тим, що треба взяти такий сувенір.
Травень. «Приходиш з тренування — і одразу в телефон…»
Робота над фізикою продовжилася і в збірній, в яку ми переїхали на початку травня. Ми працювали в Словенії, там були гарні умови. Можливо, забракло додаткового спарингу, але фізично ми були гарно готові. П’ять червневих матчів витримали.
Ми повинні були, просто зобов’язані, бути професіоналами, але всі наші думки були з батьківщиною. Звісно, це відволікало. Ти приходиш з тренування — і відразу в телефон. З іншого боку, ми чудово розуміли, що своїми виступами можемо подарувати людям хоча б якусь радість. Що в нас є приклад наших воїнів, які боронять країну. Ми не могли їх підвести, зробили все, що могли, але обставини…
Червень. «Добре, що хоч Мессі посприяв рішенню щодо Лаоса»
Ми чудово підготувалися до матчів плей-офф за вихід на чемпіонат світу. З шотландцями взагалі провели яскравий поєдинок. Не поступилися їм в боротьбі, виконали всі тактичні настанови. Я був дуже задоволений, що підтвердив статус головного джокера збірної (посміхається). Вийшов на заміну — поставив крапку. Знову в Глазго, знову після передачі від Сашка Зінченка.
Проте це був лише перший крок, ми розуміли, що на нас чекає ще важливіший поєдинок проти Вельсу. І ця гра нам теж давалася, але такі дні трапляються — ну не йшов м’яч в ворота. Просто ніяк! Я знову вийшов на заміну, мав чудовий момент, коли пробив головою. Досі не розумію, як голкіпер потягнув той удар, але він тоді піймав справжній кураж. Ну і арбітр додав своє.
Знаєте, я часто згадую цього Лаоса. Дивився матч чемпіонату світу Аргентина — Нідерланди, бачив, як нахабно поводився суддя і не розумів, чому йому довіряють такі важливі матчі. Треба було довести рефері до ¼ фіналу, щоб зрозуміти, який він? Я читав, що Мессі вплинув на те, щоб іспанець завчасно поїхав з Катару. Добре, хоч так. Але ж нас не чули, а Мессі — почули…
Липень. «Йовічевіч і зараз може привітати з якоюсь перемогою»
Ми не зламалися, і пристойно провели червневі матчі Ліги націй. Відпустки в мене не було. Хоча тиждень, здається, відпочив — і знову на збори. В Дніпрі-1 змінився головний тренер, я читав про те, як Ігор Йовічевіч пішов з команди, та як на це реагував клуб. Втім, засуджувати нікого не збираюся. Це був вибір тренера, в футболі ти часто змушений йти на якісь кроки, які не всім подобаються. Звісно, ми цього теж не чекали, але стосунки зберегли. Хорватський наставник створив у нас чудовий колектив, він і досі може привітати нас з якоюсь перемогою. Життя триває, ця сторінка перегорнута, ми рухаємося далі.
Знаєте, протягом року я тренувався та грав під керівництвом чотирьох тренерів — Ігора Йовічевіча, Мірчі Луческу, Олександра Петракова та Олександра Кучера. Такого в мене ще не було, але, зізнаюся, труднощів не відчував. Мабуть, тому, що я нападник, а від нього скрізь треба одне й те саме — забивати голи. Так, є деталі, і стосуються вони, наприклад, пресингу. Вимоги в цьому компоненті бувають різними не те що в різних тренерів — в різних матчах. Одного суперника ми накриваємо так, другого — інакше. Рік тому я говорив про те, що тут мені треба додати, тому над пресингом, над його розумінням я багато працював.
Як змінився Дніпро-1 за Олександра Кучера? Кістяк команди залишився, але підсилення теж допомогло. Знадобився деякий час, це нормальний процес, і ми, як на мене, стали ще агресивнішими на полі. Так мені здається, так я бачу нинішній Дніпро-1, який став ще краще вибігати в атаку та використовувати простір.
Серпень. «Народження Кіри суттєво змінило моє життя»
Війна тривала, але треба жити за будь-яких умов. В цьому році ми тренувалися та грали, перемагали та програвали, раділи, хоча частіше сумували, проте 2022 рік назавжди стане особливим для мене та для моєї сім’ї. Я став батьком, і це була дуже важлива подія. Подія на все життя.
Ми були на зборах, але я мав домовленість з головним тренером. Спитав, чи зможу відлучитися на народження дочки, і Олександр Кучер дозволив. Дзвінок від дружини, дві години в дорозі — і я в лікарні. Народжували ми в Братиславі, причому медичний персонал виявився з Харкова. Я був присутній на родах, перерізав пуповину — все, як треба (посміхається). Ім’я доньці, Кіра, вибрали разом, особливо не сперечалися.
Звісно, в мене відразу виросла відповідальність. Я і раніше грав за свою родину, а тепер мусив забивати в два рази більше — за дружину та за доцю.
В футбольному плані в серпні був справжній контраст. Ми програли кіпрському АЕКу та вибули з Ліги Європи, але потім перемогли Динамо. Причому дуже переконливо. Звісно, команда лише будувалася, з цим я і пов’язую нашу поразку на міжнародній арені. Проте саме матч з Динамо додав впевненості та допоміг стати на переможну ходу в УПЛ. З АЕКом ми, до речі, ще зустрінемося, і там буде зовсім інша гра…
Вересень. «Ми знову не вирішили завдання зі збірною України»
Контрастний душ продовжився і в вересні. З одного боку, Дніпро-1 заявив про себе, як лідер чемпіонату, а я забив свій перший м’яч в єврокубках. З іншого, національна збірна України знову не вирішила турнірне завдання. Ми прагнули виграти свою групу в Лізі націй. Попри поразку в Шотландії, де був повний провал і в боротьбі, і самій грі, і на стандартах, команда до останнього зберігала шанси на перше місце, але в другому поєдинку з британцями знову не пощастило.
Там все якось пішло не так, я був незадоволений і своєю грою, своїми рішеннями. Вийшов сам на сам з голкіпером, він завалюється в дальній кут, і я б’ю саме туди. Чому? Навіщо? Досі не розумію. Мабуть, справа в досвіді. Було дуже прикро, адже в нас сильна збірна, яка протягом року не раз демонструвала чудовий футбол. Проте дві поразки перекресли всі старання. Я би з радістю проміняв би свої цьогорічні чотири голи на путівку в Катар або хоча б на перше місце в групі Ліги націй.
Жовтень. «В єврокубках виступили на міцну четвірку»
В цьому місяці ми перемогли в семи матчах — звісно це був чудовий результат. Я забив сім м’ячів — теж непогано (посміхається). Проте наша команда чекала на матчі з лідерами чемпіонату. Нам було цікаво зіграти з Шахтарем, Олександрією та іншими суперниками з верхньої частини таблиці.
В Лізі Конференцій виступили, гадаю, на міцну четвірку. Не забувайте, що Дніпро-1 — дебютант єврокубків. Так, ми грали з командами з Кіпру та Ліхтенштейну, але сьогодні в футбол навчилися грати абсолютно всі. Особливо проти команди, яка відновлювалася в… автобусі.
Подивіться, скільки сюрпризів було на чемпіонаті світу. Як зіграли марокканці та інші темні конячки. Так що, я вважаю, що наш вихід з групи — гарний результат, і весною Дніпро-1 стане ще сильнішим.
Листопад. «В автобусі ми спали, як шпроти в банці»
Наприкінці року ми втратили декілька важливих очок, хоча й переграли Шахтар. Я не виправдовуюся, але ви ж і без мене знаєте, що восени Дніпро-1 провів вісім (!) матчів через два дні на третій. Для мене, як футболіста, — це справжня мрія. Але є одне але. Одна справа, коли ти літаєш на ігри, відновлюєшся, як це потрібно професійному спортсмену, а інша, коли ти долаєш автобусом тисячі кілометрів.
Пам’ятаю, після матчу з Динамо ми приїхали на кордон о півночі, а перетнули його о восьмій ранку. Нас там вже знали всі прикордонні собаки! Я чув фразу про те, що ти ніколи не станеш великим тенісистом, якщо не навчишся спати в літаку. Так ось, тобі буде складно заграти в команді УПЛ, що виступає в єврокубках під час війни, якщо ти не зможеш відновлюватися в автобусі.
Місця на підлозі, в проході — це були VIP-квитки! Ми спали там, як шпроти в банці, і я не перебільшую. Але й не скаржуся. Тому що розумію, що там, на передовій, все інакше. Там роблять все, щоб наша країна вистояла, і наше завдання — терпіти та виконувати свою справу.
Грудень. «На чемпіонаті світу ставив на Францію і Португалію»
Відпустка. Я відразу сказав, що поїду додому, в Черкаси. Не був там 10 місяців і дуже скучив за рідними людьми та рідним містом. Чемпіонат світу дивився, коли дозволяло світло та зв'язок. Ставив на Францію та Португалію, але вийшла дуже крута історія для Ліонеля Мессі. Я не є його фанатом, але це було дуже зворушливо.
Потім поїхали з сім’єю та нашими батьками до Буковелю. Там трохи відпочили. На Новий рік — знову в Черкаси. Заїду лише в Київ, заберу ваш приз (посміхається). Для мене це дуже цінна перемога, а кубок поставлю поруч з тим, що отримав минулого року…
Післямова. «В мене є мрія, але у всіх нас вона зараз спільна»
Хет-трик? Буде видно, але буде складно. Сподіваюся, ще й тому, що весь рік в УПЛ я не проведу. Хоча не забиваю собі голову можливим трансфером. Читав, що Михайло Мудрик сказав, що буде засмучений, якщо взимку його не відпустять. Я взимку, гадаю, нікуди не піду. Інша справа — літо. В клубі хочуть, щоб ми поборолися за перше місце, за Лігу чемпіонів. Потім можуть сказати, що потрібна допомога ще й в цьому турнірі? Ну, знаєте (посміхається). Так тоді можна взагалі пропустити свій європейський шанс. Я завжди буду дякувати Дніпру-1, буду патріотом цього клубу, але в мене є мрія.
В нас всіх, проте, наразі інша, спільна мрія — перемогти нашого ворога. Давайте поки думати лише про це. Потім — все інше.
Джерело: «Команда № 1»