Щорічно 20 лютого згідно Указу Президента України від 11 лютого 2015 року «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» в Україні відзначається День Героїв Небесної Сотні.

З метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року — лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, проводяться пам’ятні заходи щодо вшанування подвигу учасників Революції гідності.

Публікуємо думки наших студентів, які вони висловили при написанні конкурсного есе «Що для мене День Гідності та Свободи».

Мащенко Сніжана (студентка 3 курсу):  «Жити з позицією «чому це маю робити я, а не хтось інший» дуже просто і легко. Набагато ж складніше взяти на себе відповідальність і діяти. Хоча б за це ми маємо знати і пам’ятати тих, хто взимку, на морозі, стояв на київських вулицях та постійно очікував чергову атаку з іншого боку барикад. Герої Майдану — непрофесійні бійці, а звичайні українці, яким набридло терпіти ганебне ставлення до них.

22 січня 2014 року увійшло в сучасну історію України як переломний етап Революції. Світ вперше почув про загиблих серед майданівців. Потім був не менш кривавий лютий, а за ним неспокійна весна. Люди гинули від пострілів снайперів, побиття та тортур, а в деяких від такої жорстокості просто не витримувало серце. Найгірше в цій боротьбі за право на життя було те, що українці виступили один проти одного. Розбрат породив і єдність. Мільйони заговорили в повний голос, людей на вулицях ставало все більше. Своєю самопожертвою Небесна Сотня змусила інших припинити мовчати.

Снайпери знали куди стріляти. Вони назавжди залишили рубець в пам’яті українців. Обов’язок кожного полягає в тому, що ми маємо зробити все можливе, щоб про це не забували. Герої не вмирають, поки їх образи живуть у свідомості людей. Вони заслуговують на те, щоб їх імена не загубились на сторінках історії. Відкладіть свої справи на декілька хвилин та згадайте їх усіх. Їх більше, ніж ви можете собі уявити».

Назаренко Юля (студентка 1 курсу): «У подіях лютого 2014 р. жінки зіграли ключову роль при вирішенні багатьох питань. Вони не просто допомагали, а старалися бути на рівні з чоловіками, робили все, що було в їхніх силах. Згідно з деякими даними, близько 45 % учасників Євромайдану становили саме жінки.

«Небесна сотня» — жертви Євромайдану, які поклали свої життя за свободу, за демократичну державу, і серед них було 3 жінки, які відзначилися стійкістю й мужністю.

Антоніна Дворянець — жінка, яка за свої 62 роки завжди намагалася брати участь у всіх важливих подіях, що стосувалися майбутнього України. Ліквідація аварії на ЧАЕС, акції протесту проти режиму Кучми, Помаранчева революція 2004 року — все це безпосередньо стосувалося Антоніни. Попри свій вік на початок Революції Гідності, вона ні хвилини не вагалася й одразу прийняла рішення підтримувати протести. Але, на жаль, цей вияв громадської активності став для неї останнім. Загинула пані Антоніна досить трагічно: побачивши, як спецпризначенці б’ють молодих хлопців біля барикад, вона кинулася до них на порятунок. У зіткненні отримала декілька ударів по життєво важливих органах і через кілька хвилин померла. Її жертовний і шляхетний вчинок допоміг мітингувальникам, пробудив у них бажання боротися до кінця.

Людмила Шеремет — ще одна Героїня Небесної сотні. Вона була на Майдані з самого початку подій. Дуже переймалася долею студентів, юнаками й дівчатами, зрештою всіма, хто боровся за європейські цінності й свободу нашої країни. Загинула вона, коли отримала вогнепальне поранення у місті Хмельницькому, де біля будівлі обласної СБУ відбувалися сумно відомі події.

Ольга Бура — активна учасниця подій на Євромайдані. Відразу приєднавшись до акції протесту, провела в центрі Києва всі три місяці боротьби. Працювала у сторожі, на кухні, допомагала чим могла. Померла в лікарні від травм, отриманих під час сутичок, у віці 27 років.

Героїчні вчинки всіх цих жінок свідчать про те, що в часи Революції Гідності не було кращих чи гірших, там всі прагнули допомогти один одному та відстояти права і європейські перспективи, навіть коли доводилося ризикувати власним життям».

Інформаційний сектор студентської ради ННІ міжнародних відносин, історії та філософії