«Козацькі вітрила» — єдине відділення дитячого вітрильного спорту в Черкаській області. Чотири роки тому його заснував та взявся розвивати ветеран російсько-української війни, студент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Сергій Прядка.

Про це йдеться у статті видання «18000».

Сергій Прядка служив у лавах ЗСУ в 2015-2017 роках. Під час евакуації поранених постраждав від протитанкової ракети, що призвело до ампутації нижньої кінцівки. Під час реабілітації спробував ходити на яхті, що надихнуло його створити перше у Черкасах відділення вітрильного спорту для дітей.

— Мене запросили взяти участь у Чемпіонаті міста на найбільшій яхті Черкас. Спілкуючись з яхтсменами, я зрозумів, що у нас в місті немає дитячої вітрильної школи. Тому ми створили громадську організацію «Козацькі вітрила», з цього все почалося, — пригадує Сергій Прядка.

ЧОВНИ ЗБИРАЛИ ПО ВСІЙ УКРАЇНІ

Чотири роки тому, під час реабілітації на яхті «Багіра», Сергій Прядка познайомився із яхтсменом Володимиром Шинкаренком. Він також став одним із ідейників заснування «Козацьких вітрил». Зараз пан Шинкаренко займається усією документацією ГО та допомагає тренерам, — розповідає Сергій Прядка.

— Він мені сказав: «Спробуємо відновити вітрильний спорт у нашому місті? Дітям потрібно десь займатися та й треба вже передавати комусь свій досвід». Так ми поїхали у Київську школу олімпійського резерву. Там нам розповіли, як усе організувати й одразу подарували першого човна.

Більшість човнів, що зараз має черкаське дитяче відділення вітрильного спорту, співзасновники «Козацьких вітрил» збирали своїми силами по всій Україні. Але їх використовують лише на тренуваннях, бо вони не мають ліцензії. Для змагань доводиться орендувати ліцензовані човни в інших школах. Щоб поповнювати човниковий арсенал, Сергій Прядка постійно шукає підтримки у місцевих бізнесів та інших громадських організацій.

— У мене є мрія, що наше відділення матиме сто човнів. Зараз вже є понад 30, тому ми йдемо до цієї мети. Цього року купили ще два нові ліцензовані дитячі човни, з якими ми можемо брати участь у чемпіонатах України. Один човен коштує мінімум 5 тисяч євро. Доступ до води у нашому місті є, але спорт не розвивають… Чиновники бояться проявляти ініціативу, їх турбують лише власні посади.

Це єдина школа дитячого вітрильного спорту у Черкаській області. Наразі відділення розвивають не як громадську організацію, а як відділення вітрильного спорту при Черкаській міській раді.

— Все майно громадської організації ми передали на баланс міської школи, і вони тепер ним користуються. Чесно кажучи, руки опускались дуже часто, але коли приходиш на тренування і бачиш дітей, то настрій підіймається і ти розумієш, що ми долаємо всі труднощі недарма. Є такі діти, що батьки їх відправляли на усілякі гуртки і вони нікуди не хотіли ходити, а тренуючись тут, не хочуть їхати на відпочинок, щоб не пропускати заняття, — говорить Сергій Прядка.

 Одинадцятирічний Степан відвідує відділення вітрильного спорту близько 3 років. Черкасець говорить, що найбільше на воді подобається швидкість:
— Ми займаємося яхтингом не лише для того, щоб було весело, а й щоб можна було розвивати свої фізичні навички і тактику. Ми вчимося розраховувати вітер та його визначальні сторони. Ще нас навчають: як їхати, коли повертати — тренери інколи підказують. Зараз, наприклад, ми збираємо яхту, далі тренери поставлять буйки, вийдемо на воду і будемо змагатися між собою.

Зазвичай тренування триває три години. Вітрильним спортом можуть займатися діти віком від 8 років. Зараз у відділенні займається більше 20 дітей — три групи розподілені за віком по 6 осіб.

— Через повномасштабну війну багато дітей виїхали за кордон і одна тренерка також. Але протягом року кількість дітей прирівнялась за рахунок новеньких. Крім того, у відділенні також займаються діти-переселенці, як із 2014 року, так і з 2022: з Харкова, Слов’янська, Луганська, — зазначає ветеран війни.

За словами Сергія Прядки, попри те, що вторгнення росії в Україну розпочалося 9 років тому, а повномасштабна війна триває вже другий рік, реабілітація військових досі є великою проблемою:

— Зараз лише починають над цим працювати. Реабілітація — це не лише звернутися до лікарні, щоб тебе навчили ходити, це повністю пристосовуватися до нового життя. Найголовніше — щоб військовий, який має поранення, знайшов собі заняття, що його мотивуватиме рухатися далі. Для мене справою душі став розвиток дитячого вітрильного спорту.

«ПРАГНУ РОЗВИВАТИ ВІТРИЛЬНИЙ СПОРТ НЕ ЛИШЕ У МІСТІ, А Й В ОБЛАСТІ»

Нині дитяче відділення вітрильного спорту має двох тренерів. Одна з них — це заслужена тренерка України Ірина Ступак. Вона у професії з 1994 року. Раніше займалася морським багатоборством. Чотири роки тому доєдналася до ідейників ГО «Козацькі вітрила»:

— Тоді я з дітьми поверталася зі змагань Чемпіонату Європи. Мені зателефонував мій однокласник Володимир Шинкаренко і запропонував разом розвивати дитячий вітрильний спорт, якого у вільній Україні на той час ще не було. Ми маємо Дніпро, 280 кілометрів берегової зони і тоді не було жодної дитячої школи. Навіть Закарпатська область мала вітрильну школу, а ми — ні. Крок за кроком почали діяти під егідою Сергія Прядки.

Спочатку взялися тренувати дітей багатоборців, адже вони вже були знайомі з вітрильною справою.

— У них є свої човни-яли, але їх виготовили у 1986 році і вони вже вийшли з ладу. До того ж ремонтувати їх дуже важко, бо немає спеціалістів. Пізніше набрали ще маленьких діток, — пригадує Ірина Ступак.

Проте з початком повномасштабного вторгнення тренування припинили, адже виходити на воду заборонено. Дозвіл для занять на воді отримали наприкінці літа 2022 року. Тоді до команди доєднався ще один тренер — викладач Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Олександр Безкопильний, який є майстром спорту міжнародного класу з морського багатоборства.

— Спеціально набір дітей ми не відкривали, але нас бачать, коли займаємося на воді. Тому дітки приходять з батьками, цікавляться і долучаються до наступного тренування. Цього літа до нашого відділення приєдналося четверо новеньких, — зазначає Ірина Ступак.

Масштабний набір дітей не проводять через те, що взимку дітям немає де займатися, пояснює тренерка:
— Це у літній період ми на Дніпрі, а взимку доводиться купувати абонемент у манеж та басейн. Оскільки Черкаський центральний міський басейн на ремонті, залишаються лише приватні…

Теоретичні заняття зимою відбуваються на приватній фірмі, господарі якої взялися допомогти.

— У нас є водойма та ентузіасти, але не вистачає допомоги. По-перше, потрібно легалізувати територію, де ми зберігаємо наше обладнання (човни). По-друге, діти носять човни по піску до води, це незручно, потрібно зробити тут якусь доріжку, щоб їх можна було підвозити на колесах, — зазначає пані Ірина.

Зараз у «Козацьких вітрилах» готуються до найголовнішої події цього року — чемпіонат України серед юнаків в неолімпійських класах, який відбудеться у Черкасах.

— Ми запросили сюди представників з усієї України. Хочемо, щоб це дійство було справді цікавим, — розповідає тренерка Ірина Ступак.

Чемпіонат відбудеться у серпні на Казбетському пляжі і триватиме шість днів.

— Спочатку до нас хотіли приїхати осіб 30, а зараз ледь не вся Україна. Прагну далі розвивати цей спорт не лише у місті, а й в області. Побратими з Канева контактували, щоб ми допомогли їм відкрити відділення. Ветеран має чимось займатися, потрібно їм допомагати: чи то відкривати власний бізнес, чи розвивати захоплення, чи опікуватися якоюсь справою, — говорить Сергій Прядка.

Джерело: «18000»