Доктор історичних наук, професор кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Сергій Корновенко поспілкувався з кореспондентами «Нової Доби» про один із найважливіших аспектів розвитку нашої держави — розвиток економіки України.

Адже міцна економіка — це міцна держава та міцні Збройні Сили. Кожен має тримати свій стрій та фронт, бізнес має працювати та розвиватися попри все. Про вагомість висвітлення цієї теми ми поспілкувалися із науковцями, громадськими діячами та бізнесменами. Тож розпочинаємо цикл публікацій під назвою «Черкащина: економічний фронт».

Сергій Корновенко про розвиток економіки в Україні:

— Тема економіки — завжди актуальна, бо вона визначає прості елементи, які насправді є значущими. Якщо ми візьмемо до уваги піраміду Маслоу, то забезпечення необхідних потреб людини стоїть на першому місці. У праці «Капітал» Карла Маркса чітко визначені базис та надбудова. До надбудови, як відомо, належить культура й політика, що ґрунтуються на базисі, тобто на економіці. Дуже важливо говорити про це сьогодні, коли Україна веде справедливу війну проти агресора, обстоюючи національну, політичну, культурну ідентичність.

— Чи є вітчизняні приклади вирішення економічних проблем в умовах, схожих на сучасні? Та, є. Наприклад, 101 рік тому відбувся перехід до нової економічної політики (НЕП), коли в Україні точилася жорстка боротьба та діяв рух опору. У цей період потрібно було відновлювати економічні відносини, які знищили під час Першої світової війни і внаслідок революційних потрясінь. Тоді В. Ленін запровадив податкову політику, ставки якої визначалися реальними економічними можливостями господарства. Тобто, на зміну політики «воєнного комунізму», коли у селян вилучали продовольство, незважаючи на те є запаси, чи їх немає, стали застосовувати економічні розрахунки.

Ідея НЕПу належить опонентам більшовиків — есерам, які виступали за встановлення нової економічної системи ще задовго до того, як її проголосив більшовицький лідер під тиском збройного антибільшовицького опору селян. Однак так склалося, що перемогли більшовики, тому ідею переходу до елементів ринкової економіки приписують йому. У період війни уряд і народ застосовують різні практики економічного виживання.

Під час подій Другої світової війни, що відбувалися на теренах України із 1939 року, в умовах жорсткого сталінського тоталітаризму оголосили політику переходу на воєнні рейки. Держава була основним суб’єктом і нещадно експлуатувала людські й природні ресурси. З іншого боку, можна згадати і зарубіжний досвід, розглянути приклад повоєнної Японії, що зазнала атомних бомбардувань, адже нині загроза ядерної війни теж є актуальною. Їхня нація й держава почали будувати економіку на засадах комплементарності. Йдеться про інституційну комплементарність в економіці, що формувалися в повоєнній Японії. Окрім того, японська держава основний акцент у відбудові зробила на науково-технічний прогрес. Японці зосередилися на новітніх технологіях, які зменшують витрати на собівартість продукції, і відповідно роблять більшим дохід від реалізації.

Якщо говорити про успішні наслідки відновлення економіки в післявоєнних країнах, то варто згадати і «План Маршалла» — програму економічної відбудови європейських держав після Другої світової війни. Велику роль тут відіграв розумний баланс. Економіка — складна система, що сформована з багатьох галузей і сфер: промисловості, сільського господарства, сфери послуг тощо. Коли вона розвивається збалансовано, то ми бачимо загальну тенденцію до зростання матеріального добробуту населення. Коли ж економіка зміцнюється лише в одному напрямі, то з’являються певні «перегини». Так, коли в Радянському Союзі була гонка озброєнь, а в пріоритеті — воєнний промисловий комплекс, то громадяни не мали елементарних товарів першої необхідності. Тому вважаю, що протягом переформатування світової геополітики та економічного ринку необхідно дотримуватися розумного балансу.

У варіанті з Україною — це взаєморозуміння та інституційна комплементарність між усіма суб’єктами, що беруть активну участь в економічний діяльності, зокрема, держави, корпорацій та бізнесу. В основі такої моделі має бути людина та забезпечення її потреб. З іншого боку, сьогодні апелювати лише до держави — це теж не панацея, бо, відповідно до статистичних даних, бюджет України щомісяця потребує 5 мільярдів доларів. Його наповнення відбувається шляхом донорства від Європейського Союзу, США та інших країн.

Якщо говорити про Черкаську область, то в нашому регіоні має функціонувати політика аграризму. Варто підтримувати дрібні й середні фермерські господарства, сільськогосподарські промислові комплекси, що працюють із більшими обсягами продукції. Попри кризу й війну, ми вирішуємо складні питання, що стосуються тилу й економічного «фронту». За підрахунками вітчизняних експертів, 20% територій України анексовано, а велика промислова частина економіки країни зруйнована. Однак замість тих заводів і фабрик, які збудовані за старими технологіями, можна скористатися новітніми, наприклад японськими, що належать до шостого-сьомого технологічних укладів і у визволених містах, населених пунктах зводити найсучасніші фабрики і заводи. Керівництво нашої держави звертається до бізнесу за кордоном і пропонує спільно відновлювати зруйновані галузі. Однак відновити — не означає поставити країну в залежність, бо це дуже дорого коштує.

Мені видається, що сьогодні український бізнес може зробити серйозний ривок уперед. Не секрет, що наша економіка формувалася на “схемах”. Усі прибутки отримували за рахунок оборудок, що не завжди збігалися із законом. Нині ж підприємці та люди, які розбудовують економіку, повинні забезпечити насамперед добробут своєму народові. Я віддав би пріоритет науці та інноваціям, бо мати дохід шляхом оборудок дуже просто, а створити інноваційний економічний сектор, що задовольняв би економічні інтереси держави та громадян — це наука. Аналітика закордонних економічних агенцій пропонує різноманітні варіанти оптимізації ситуації за допомогою простих інструментів. Насамперед, це домінанта держави і я думаю, що в умовах справедливої війни, що веде Україна, це виправдано. Основним гравцем є держава, що окреслює правила економічної гри і пильнує за їхнім дотриманням усіма гравцями.

Що стосується економічних кроків, то їх кілька. Більшість світових агентств рекомендують зменшувати витрати на сфери, що безпосередньо не пов’язані з війною, зберігаючи соціальний складник. По це йдеться і у виступах Президента України, і в проєкті бюджету на 2023 рік. Тобто, левова частка витрат спрямована на перемогу нашої країни. Інший варіант стосується податків. Деякі аналітики радять лібералізувати податкове законодавство України і зменшити податковий тягар для бізнесу, аби він узяв на себе частину соціальних зобов’язань. У будь-якому випадку обидва варіанти пов’язані із залученням інвестицій (не є синонімом до поняття «економічний зашморг»).

Зараз Україна переживає не найкращі часи, але це не привід для того, аби ставати заручником міжнародних валютних фондів, транснаціональних корпорацій та держав, які надаватимуть і надають підтримку. Тут своє вагоме слово має сказати і національна буржуазія, що дбатиме про економічне підґрунтя нашої Батьківщини. Наприклад, інвестуватиме у розвиток національних закладів вищої освіти, де є розумні люди, які пропонують стартапи з мінімальним капіталовкладенням.

Іммануїл Кант — автор трактату «До вічного миру» (1795 р.) зауважив: «Під час війни обов’язково треба думати про мир, бо коли вона закінчиться, то є загроза жити й надалі у війні». Тому сьогодні, коли ЗСУ ведуть контрнаступ і Україна звільняється від агресора, ми зобов’язані думати про мир та як жити далі. Якщо хочемо бути країною успішних та щасливих людей, то маємо докладати максимум зусиль. Однак почати варто із елементарного — чесності.

Джерело: «Нова Доба»