Докторка психологічних наук, доцентка Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Інна Лук’янець розповіла кореспондентам видання «18000», що таке ретрит та як попередити емоційне вигорання.
Від початку повномасштабної війни канівчанка Олена Радченко долучається до волонтерства без вихідних. Хоч і не називає себе волонтеркою, зізнається: пошуки й збори гуманітарної допомоги, дзвінки та комунікація із закордонними організаціями займають 80% її часу. У решту ж 20% намагається встигнути поєднати дві роботи та спілкування із сім'єю.
До 24 лютого Олена часто подорожувала із родиною Україною. Це допомагало їй відновитися й з новими силами повертатися до роботи. Проте після повномасштабного вторгнення росіян жінка не дозволяє собі повноцінний відпочинок, а провести час із дітьми здебільшого може лиш тоді, коли везе чергову партію гуманітарного вантажу.
Почасти через постійне перебування в роботі та недосип Олена почала відчувати, що стала більш дратівливою, а робота, яка колись займала кілька хвилин, тепер може займати годину. Аби відновитися, в серпні жінка поїхала на ретрит. Говорить: спочатку було складно сфокусуватися на власних почуттях, однак згодом відчула, що нарешті змогла «заземлитися».
Вигорання: вигадка чи стан, в якому може опинитися кожен?
Спочатку ти береш на себе купу завдань, працюєш без вихідних у нон-стоп режимі та думаєш, що, відволікшись від роботи, світ довкола зруйнується. Потім місяцями лікуєшся від хронічних хвороб, які чомусь дають про себе знати все частіше, відчуваєш постійну втому навіть після пробудження, а в голові з’являються думки, що робиш все одно замало. Ще далі — працювати стає складніше: помічаєш, що виконання колись легких завдань нині займає все більше часу, а сконцентруватися на них стає дедалі складніше. Інколи зриваєшся на колегах, інколи — на близьких. У цей же момент замість взяти пазу та попіклуватися про здоров'я — продовжуєш жити в режимі нон-стоп. Адже зупинитися — значить зійти з дистанції. Із часом робота все частіше викликає роздратування й невдоволення, а найсумніше — розчарування в собі та обраній професії. Зрештою, досягнувши піку — звільняєшся.
«Вітаємо, ви наполегливо боролися в Голодних іграх, але... вигоріли». І вигорання — це не новомодний термін, який використовують лиш блогери й зірки.
— Вигорання — це стан, який характеризується психоемоційним та фізичним виснаженням. Якщо він триває довго, то може наступити синдром хронічної втоми, який натомість може призвести до інших хвороб та навіть депресії, — розповідає черкаська психологиня, докторка психологічних наук Інна Лук'янець.
Довідка
Уперше термін "вигорання" запропонував використовувати американський психолог Герберт Фройденбергер у 1974 році. Ним він описував психологічний стан, що характеризується як "поразка, виснаження або зношення, яке відбувається з людиною внаслідок різко завищених вимог до власних ресурсів і сил". Уже згодом науковці значно розширили симптоми цього синдрому, а в 2019 році ВООЗ офіційно включила вигорання до Міжнародного класифікатора хвороб як стан, що виникає внаслідок тривалого невирішеного стресу на робочому місці.
Психологи стверджують: вигоріти може кожен, однак найбільш схильні до цього стану ті, хто працює в сфері «людина — людина», тобто перебувають у постійній комунікації з іншими.
— Волонтери та психологи зараз дуже схильні до вигорання. Особливо, якщо це чутлива, емоційна людина, яка не відпочиває, — зазначає Інна Лук'янець. — Та є й волонтери, які не вигорають. Наприклад, стресостійкі особи, які вміють не включатися в проблеми.
На сьогодні достеменно не відомо, який саме чинник є ключовим у спричиненні вигорання, однак високі вимоги до самого себе, робота без вихідних, стрес та недотримання «ворк-лайф» балансу відіграють у розвитку цього стану вагому роль.
— До вигорання може призвести будь-який стрес, навіть стрес у родині, коли людину постійно знецінюють і критикують. Спочатку їй може здаватися, що вона справляється, однак згодом подавлений стрес може проявитися, — говорить психологиня.
Беручи ж до уваги умови, в яких нині перебувають українці — постійний стрес, тривога за власне життя та переважання негативних емоцій, шанси вигоріти зростають у кожного. І волонтери — не виключення. Вони не лише постійно комунікуютьї з іншими, а й щодня емоційно «проживають» десятки життів та часто схильні працювати без вихідних, закриваючи все більше потреб.
Чи можна попередити вигорання?
За словами Інни Лук'янець, з кожним роком кількість запитів від клієнтів, які мають симптоми вигорання, суттєво зростає. І якщо одні люди можуть подолати цей стан, інші — більше не повертаються в професію.
— Бувають і повторні звернення. Тобто людина повністю відновилася, а потім через деякий час знову відчула емоційне вигорання. І такі випадки трапляються часто, — говорить психологиня.
Водночас, як і будь-яку проблему, стан вигорання краще попередити аніж потім виходити з нього. Для цього людина, щонайменше, повинна дотримуватися балансу між роботою та відпочинком. І, що не менш важливо, вміти відпочивати.
— Коли людина бере відпустку, але працює під час неї чи перебуває в роботі думками — це не відпочинок. Треба вчитися переключатися. Якщо я ловлю рибу, то я ловлю рибу, якщо я плаваю, то я плаваю, — зазначає Інна Володимирівна.
Також попередити стан вигорання допомагає й турбота про себе, зокрема, дотримання режиму дня, заняття спортом, який приносить задоволення, та виділення часу на хобі.
— Можна взяти відпустку, відключити телефон чи поїхати на природу. Потрібно достатньо спати, правильно харчуватися, слідкувати за водним балансом, гуляти, щоб включалися не лише думки, а й тіло, — пояснює Інна Лук'янець.
Одним із способів запобігання вигоранню може стати й ретрит.
Ретрит — період особистого чи групового усамітнення для духовної чи психологічної роботи над собою.
— Під час ретриту ти ніби обнуляєшся, очищуєшся й фокусуєшся лише на тому, що робиш. Крім цього, здебільшого їх проводять на природі, а природа дуже добре відновлює. Тож навіть кілька таких днів можуть бути корисними, — говорить Інна Лук'янець. — Але це не означає, що потрібно давати собі лише кілька днів відпочинку в рік. Варто навчитися відчувати, коли ти потребуєш перезавантаження.
З повною версією матеріалу можна ознайомитися на сайті «18000»
