У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького відбулася Всеукраїнська наукова конференція з міжнародною участю, присвячена революційним подіям 2004, 2013-2014 років «Помаранчева Революція та Революція Гідності — ключові події сучасного українського націєтворення».
Серед запрошених на конференцію була і Тетяна Чорномаз — журналістка і одна з організаторів обох Майданів у м. Умань, учасниця національно-визвольної боротьби, дружина радянського дисидента і політв’язня Богдана Чорномаза, членкиня ОУН, очільниця Народознавчого товариства «Берегиня» (м. Умань).
Тетяна Олександрівна поділилася спогадами про події Помаранчевого Майдану. Стаття увійде до тематичного збірника, виданого за результатами конференції.
МЕТА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ — УКРАЇНА ЄДИНА! ЧИ ДОСЯГЛИ УКРАЇНЦІ МЕТИ? Зауважимо, що мета глобальна для українського суспільства, яке щойно (33 роки) вийшло з імперського рабства комуно-більшовицьких «андрофагів» — так називав давньогрецький історик Геродот плем’я на північ від України, від якого, за однією з версій, походять росіяни, вірніше московити. Андрофаги в перекладі з грецької — людожери.
Кожна нація в світі має право на власну державу. Майже чотири століття українці боролися за це право з московськими окупантами, а в певні періоди доводилося боротися навіть за збереження етнічної індивідуальності та фізичне виживання. Американський сенатор (1962 р.) Чарльз Джозеф Керстен сказав: «Московські методи нищення українців такі немилосердні, що подібних в історії тиранії ніде знайти не можна». Такий довготривалий період насильного домінування одного етносу над іншим і політика гноблення, залякування та асиміляції панівної нації щодо поневоленої призводить до примусової втрати національних традицій останньою, національної гідності, національної гордості, тобто відбувається процес звикання цілого народу до відчуття національної меншовартості. Цей процес науковці називають деформацією національного менталітету українців.
Нарешті в 1991-му році московсько-радянська імперія розпалася і український народ отримав можливість збудувати свою власну національну державу. Треба було діяти швидко. Українці мали б виявити колективне прагнення швидкими темпами утвердити розвиток української ідентичності до рівня розвитку громадян держав Західної Європи. Натомість проявила себе деформація українського національного менталітету. В процесі багаторічного нав’язування українському народу домінуючими державами чужих цінностей і перебування протягом кількох століть у страху бути репресованими, а то навіть і постійного відчуття небезпеки втратити життя за виявлення ознак національної самоідентифікації, український народ набув ряд отих негативних рис, які яскраво проявилися в надмірній толерантності до проявів ворожих дій проти України. А з боку московії продовжувалося засилля російської культури (безкультур’я), плекався, так званий, «рускій мір» серед частини українського населення (переважно «рускоязичного»). Додалася ще інформаційна війна, «сирна», «газова», роззброєння України тощо. Український народ на той час не був єдиний. Для побудови успішної держави єдність народу — необхідна умова. Та ще й українцям не повезло з двома першими президентами — вони були вихідцями з комуно-імперської московської системи, коли в інших державах постсоціалістичного табору, наприклад, в Чехословаччині і Польщі їхні народи проголосували за кандидатів в Президенти — борців за незалежність цих держав. Переходимо до третього Президента України.
ЮЩЕНКО. Кандидат на посаду Президента України Віктор Андрійович Ющенко перед виборами зустрічався з журналістами всіх областей. І з черкаськими теж, в Києві – там я вперше його побачила і почула, хоча вже знала, що він із команди Вадима Гетьмана — видатного фінансиста за оцінками міжнародних експертів, банкіра, економіста, політика-державника, будівника фінансової та банківської системи України, Героя України (посмертно). З Вадимом Гетьманом я зустрічалась двічі. Перший раз в Умані, під час його балотування до Верховної ради України за Уманським виборчим округом, а другий — в селі Суха Калигірка тодішнього Катеринопільського району Черкаської області з нагоди відкриття щойно відбудованого старовинного храму Івана Богослова за фінансової участі Вадима Петровича. Це був Великий Українець, потужний будівник української держави. На жаль, на час балотування Віктора Андрійовича його вже не було в живих — убили вороги України.
Під час першої зустрічі з Віктором Ющенком і надалі він справив на мене враження людини гідної очолювати українську державу. Так само як і Вадим Гетьман, фінансист, економіст, державник із глибоким знанням історії України від найдавніших часів, що було важливим на той час для становлення молодої української держави. За своїми посадовими обов’язками власкора зарубіжної радіостанції я висвітлювала виборчу кампанію Віктора Андрійовича, тому впродовж президентської передвиборчої кампанії відстежувала її перебіг з відповідним медійним супроводом.
Віктор Ющенко був найкращий український Президент. Він найбільше зробив для об’єднання української нації. Українець, який прагнув зробити Україну європейською державою із загальнолюдськими моральними цінностями. Свобода особистості, демократія, історія українського народу, культура, звичаї та традиції — доробок Віктора Андрійовича в цих державотворчих галузях був найбільший за всі роки Незалежності України. Не можна оминути увагою, особливо зараз, коли росія уже вкотре взялася нищити Україну, історичну місію Віктора Ющенка у відновленні в пам’яті українців Голодомору — жахливого злочину російсько-радянської імперії проти українського народу, а, по суті — проти людства. Президент України Віктор Ющенко, представляючи українську державу на світовій політичній арені, закликав демократичні країни і їх лідерів визнати Голодомор геноцидом української нації. Вперше, мало не через століття, в населених пунктах України, переважно в селах, аж до найменшого села були віднайдені місця поховань жертв Голодомору і встановлені пам’ятні знаки.
За президентства Віктора Ющенка українська нація прокинулася від летаргічного сну меншовартості й рабства. Він розбудив в українського народу почуття гідності та одвічне прагнення свободи.
Чому українці вийшли масово на МАЙДАН? Вони відчули, що Віктор Андрійович один із них, відчули його дух, дух пращурів з глибин української землі, рясно политої кров’ю, дух тих, хто століттями гинув у боротьбі за право українців мати власну державу. Майдан об’єднав українців. Про свою участь у Майдані трохи згодом.
ЧЕРЕВКО. Олександр Володимирович – це друга знакова людина з команди Ющенка, з якою мені пощастило познайомитися і співпрацювати у виборчій кампанії Віктора Андрійовича. Людина, яка вразила мене державницьким мисленням, відданістю українській ідеї, саможертовністю в роботі і ще талантом об’єднувати дуже різних людей у команду. Останнє це про мене… Зрозуміло, що я вирішила, що буду агітувати за Ющенка. В Умані у мене з Богданом Чорномазом, моїм чоловіком, політв’язнем московсько-радянського ГУЛАГу, зони «смерті» № 36, на той час була чимала група вмотивованих українською ідеєю активістів, які брали участь у виборах та інших проукраїнських політичних акціях в Умані, Черкасах і в Києві. Крім того, Богдан Чорномаз певний час очолював Черкаську обласну організацію Народного Руху України та був довіреною особою в президентських виборах В’ячеслава Максимовича Чорновола. Я вже переговорила з активістами про участь у виборах, коли пролунав телефонний дзвінок з Черкас: голова Черкаського обласного відділення Національного банку України Олександр Черевко запросив на зустріч. Була подивована — націоналістка і банкір, люди з різних прошарків суспільства — що у нас може бути спільного? Приїхала. Зустрілися. Запитав про участь у виборах, кого буду підтримувати, і запропонував приєднатися до обласного виборчого штабу Ющенка. Питала, чого саме мене запросив, ми ж незнайомі. Відповів, що я все одно організую партизанський загін в Умані, то краще працювати в обласній команді Віктора Ющенка. Погодилася. Працювали злагоджено. Чіткі вказівки, розпорядження, культура спілкування.
Після перемоги у виборах Президент Віктор Андрійович Ющенко призначив Олександра Володимировича Черевка головою Черкаської обласної державної адміністрації. Я добре знайома з роботою всіх голів облдержадміністрації Черкащини від початку незалежності, оскільки довгий час працювала власкором по Черкаській області радіо «Свобода». Крім того мала свою медійну групу, з якою робили проєкти про знакових людей краю і знакові події. Більше, ніж зробив Олександр Володимирович для Черкащини, не зробив жоден голова. У рівній мірі він приділяв увагу освіті, економіці, промисловості, бізнес-проєктам, інформаційній політиці, аграрній сфері, спорту, охороні природного середовища, одним словом всім галузям обласного господарства. Олександр Черевко перетворив Черкащину з «червоного поясу України» (так називали область через голосування за комуністів) у “серце України». Це ж Канів з Чернечою Горою, де Тарас Шевченко, батько української нації і одночасно її син, дивиться згори, «як реве ревучий», це Керелівка і Моринці — батьківщина Тараса, це туристичний комплекс «Шевченків Край», куди їдуть поклонитися Великому Кобзарю з усієї України, а раніше, до війни, і з-за кордону. А ще Чигирин — столиця Богдана Хмельницького, його церква і родинне гніздо. І все це привів до ладу, відбудував і опорядив Олександр Володимирович, створивши проєкт «Золота підкова Черкащини». Отримавши під нього державне фінансування, 60% коштів витратили на газифікацію сіл Чигиринщини.
Політичний талант Олександра Володимировича яскраво проявився у його вмінні об’єднувати соціум для досягнення мети — розбудови української держави, яку він вдало лозунгово озвучив: «Черкащина – край квітів і добра» і «Розбудуємо Черкащину — відродимо Україну». Ці вислови, стали крилатими на теренах області, а ще візитівкою нашого Шевченкового краю. Оце і є національна ідея Олександра Черевка — відновлення історичної пам’яті українців, відродження історичних пам’яток Черкащини і України, творення історії вже нової Незалежної України.
І Майдан стояв у Черкасах, Умані та інших населених пунктах області, і Олександр Черевко, керівник виборчого штабу кандидата в Президенти України Віктора Ющенка, координував дії активістів. І на сьогодні він добре зорганізував роботу свого нового Майдану – це Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького освіти Черкащини, де кується підкова майбутньої щасливої України. Університет за результатами діяльності піднявся на десятки позицій. Крім освітянських завдань, флагман вищої освіти Черкащини в часі війни взяв на себе додаткову функцію — організацію волонтерської діяльності із забезпечення потреб Збройних Сил України.
МАЙДАН. МОЯ УЧАСТЬ. Виявили фальсифікації у виборах. В Києві став Майдан. До мене в штаб прибігли активісти і сказали, що і в Умані вже стоїть Майдан і треба щоб хтось очолив. Очолила і написала заяву в міську раду і міліцію, що беру на себе відповідальність за дії Майдану – такий порядок. А ще в штаб прийшли батьки студентів з педуніверситету з претензією ніби я послала їхніх дітей в Київ на Майдан. Розібралися, що я нікого нікуди не посилала, студенти поїхали самі. Треба щось робити. Шукаю автомобіль, свого Богдана Даниловича, і їде він в Київ робити Уманську молодіжну локацію на Майдані задля безпеки молоді. Так і жив 3 тижні на Майдані і приблизно 50 студентів різного віку. А я в Умані 9 днів з 9-ої ранку до 19-ої на східцях міської ради. До мене приєднався музикант В’ячеслав Зозуля з апаратурою. Студенти Уманського аграрного університету прийшли на Майдан організовано — колоною. Виступали оратори. Вивчили Гімн України. Співали українських пісень. Уманські підприємці привозили бутерброди, палили багаття на площі і готували чай для мітингарів. Була дуже тепло одягнена, але так замерзала, що за ніч не встигала відігрітися. Активісти мої, хлопці і дівчата, ганялися за донецькими автобусами з бандитського вигляду «тітушками», які приїхали з відкріпними талонами голосувати. Двічі вночі возила виборчі протоколи на Черкаси. Перший раз непримітним легковиком. На трасі Умань — Черкаси були засідки регіоналів, але двигун в авто був добрий, а у водія був пістолет. Другий раз місцевий уманський «бізнес» дав джипа і 3-х охоронців з автоматами типу «тітушок», тільки наших. В дні голосування в штаб прийшов молодий хлопець і сидів цілодобово на стільці в коридорі і теж з пістолетом. Цей Майдан вже частково вирівняв деформацію українського національного менталітету. Це був перший крок до єдності української нації.
Другим кроком був Майдан 14-ого року. В Умані так само стояв Майдан. Я знову написала заяви в міську раду і в поліцію про відповідальність, але ходила через день, чергувалися з іншими активістами. Більшість хлопців поїхали до Києва на Майдан. Ті, що лишилися, готували коктейлі молотова, збирали шини. Відправляли на Київ теплий одяг, ковдри, продукти харчування.
На обох Майданах в Києві був мій син Роман Чорномаз. На першому — в охороні, а на другому від першого дня до останнього фотографував те пекло, що там коїлося. З дахів і дерев. Його фотографії відібрали у Генеральну прокуратуру як свідчення злочинів «беркутів». Якась дівчина з Великобританії зробила виставку з його світлин і провезла по всій Європі.
Чи можемо вже дати відповідь на питання поставлене на початку цього допису: чи досягли українці мети — єдності нації? Я б сказала, що ми на півдорозі до її досягнення – війна декого нічому не навчила. Тож роботи непочатий край — ідеологічної, яка полягає в продовженні творення Єдиної України, адже Майдани ми навчилися проводити, а от втілювати їх здобутки в життя держави — ще ні.
І закінчу словами Уінстона Черчілля: «Забути минуле — означає примиритися з його поверненням». От тільки частині українців нічого забувати, бо нічого й не знали. Маю на увазі історію України. А це вже 22-а війна фашистської росії проти України.