Виповнюється 100 років із дня відкриття першого на Черкащині закладу вищої освіти.
Нині він має статус національного університету, і йому присвоєно ім’я Богдана Хмельницького.
За цей час він із провінційного вишу виріс до авторитетного класичного університету, який разом з іншими науково-освітніми центрами України дає студентам знання, готує національно свідому еліту держави. Створений 1921 року навчальний заклад став важливим осередком освіти і культури, зробив вагомий внесок у піднесення свідомості й формування громадської думки. Про те, яким був для колективу шлях завдовжки у сторіччя, про традиції та проблеми освітнього закладу, його сьогодення й перспективи в розмові з нашим кореспондентом розповідає ректор університету Олександр Черевко.
Досьє «УК»
Олександр Черевко. Народився 6 квітня 1959 в с. Водяники Звенигородського району Черкаської області. Закінчив Черкаський фінансовий технікум Будбанку СРСР і Кишинівський державний університет за спеціальністю «фінанси та кредит». Працював керівником банківських установ Молдови й України. Очолював Черкаське обласне управління Національного банку України. Був радником прем’єр-міністра України В. А. Ющенка, у 2007 – 2008 роках — член Ради національної безпеки України. Депутат Черкаської обласної ради чотирьох скликань. Із 2005 по 2010 роки — голова Черкаської обласної державної адміністрації. З 2011 по 2014 рік — голова Наглядової ради банку «Київська Русь». Із 2014 року — ректор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.
Олександр Черевко є автором більше 30 наукових праць. Доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України.
УК: Олександре Володимировичу, вітаючи університет зі знаменною датою, хочеться повернутися до витоків та традицій, які формувалися протягом цілої історичної епохи. Очевидно, зважаючи на суспільні процеси, й життя навчального закладу було не завжди простим і однозначним?
— Так, шлях від учительської семінарії, а потім від Інституту народної освіти з одним факультетом — до сучасного класичного університету європейського рівня — був далеко не простим. Наш край, як і вся Україна, тоді лежав у руїнах. Після революцій і війн розпочиналася відбудова господарства, і цілком природно, що люди потяглися до знань. Серед учителів сільських шкіл було чимало тих, хто закінчив учительську семінарію, яка продовжувала функціонувати у Черкасах уже як педагогічна школа.
Навчальний процес ускладнювався тяжким фінансово-матеріальним становищем — заробітну платню нерідко отримували борошном та іншими продуктами, бракувало дров для опалення. Саме це стало головною причиною зменшення контингенту студентів та наступної реорганізації навчального закладу. На базі інституту і педагогічної школи організували трирічні вищі педагогічні курси, які в тодішній системі освіти, як і технікуми, належали до закладів вищої освіти. Згодом заклад зазнавав багатьох реорганізацій, перетворившись зрештою в державний педагогічний інститут, у статусі якого він пройшов тривалий шлях, аж до середини 1990-х років.
Набуття у 1995 році статусу державного, а у 2003 році — національного університету, відкрило перед колективом нові перспективи для реалізації головного завдання вищої школи — всебічної та ґрунтовної підготовки майбутніх фахівців, виховання їх патріотами України. Водночас це вимагало й реформування усієї роботи навчального закладу.
Змін зазнали не лише навчальні плани, програми, спецкурси, а й такі важливі напрями функціонування університету, як удосконалення мережі факультетів і спеціальностей, підвищення науково-методичного рівня викладання навчальних дисциплін, активізація наукових досліджень. Уже наприкінці 90-х підготовка фахівців здійснювалася за 24 спеціальностями.
Поява вищої школи у Черкасах безпосередньо пов’язана з національним відродженням та становленням української нації. Тому й шлях цей видався тернистим і важким. Не оминули інститут і репресії. Жертвами сталінського терору стало чимало викладачів та інших працівників.
У сторічній біографії нашого університету знайшли продовження і утвердження славні традиції наших видатних земляків. Тривалий час університет очолювали досвідчені педагоги і організатори освіти — Герой Радянського Союзу Олександр Васильович Тканко, член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України Федір Федорович Боєчко. Зі стін університету вийшли державні діячі, знані педагоги, в тому числі народний учитель Олександр Захаренко, олімпійський чемпіон Андрій Хіміч, Герой Соціалістичної Праці педагог Костянтин Батюк, відомі науковці, діячі літератури і мистецтва, спортсмени, працівники інших сфер суспільного життя…
УК: Завдяки чому професорсько-викладацький колектив сьогодні забезпечує здобуття студентами освіти високого рівня, яка дає випускникам компетенції, необхідні для початку наукової кар’єри або професійної роботи?
— Успіх забезпечують продовження традицій наших видатних земляків та нові підходи до реформування навчання. Високий рівень знань студентів та випускників ґрунтується на злагодженій роботі ретельно підібраного, висококваліфікованого колективу фахівців. Сьогодні навчальний процес в університеті забезпечують 517 науково-педагогічних працівників, із них один академік, два члени-кореспонденти Національної академії педагогічних наук України, 80 докторів наук, професорів та 321 кандидат наук.
Освітній процес здійснюється у 8 навчально-наукових інститутах, на 2 факультетах, у навчально-науковому центрі «Інститут післядипломної освіти і курсової підготовки», кафедра військової підготовки, навчально-науковий центр «Інститут міжнародної освіти», навчально-науковому центрі «Медичний інститут». Функціонують 30 наукових підрозділів, 15 наукових шкіл, 7 музеїв, наукова бібліотека ім М. Максимовича, Центр аналітичних досліджень «Прагма», який у минулому році став учасником Українського дослідницького соціального консорціуму.
Підготовка фахівців здійснюється за 54 бакалаврськими та 48 магістерськими спеціальностями. Працює 49 кафедр.
Діє аспірантура та докторантура. Здійснюються фундаментальні та прикладні дослідження за 56 колективними темами.
Згідно з вимогами часу реформовано навчально-наукові інститути, зокрема інститут природничих та аграрних наук, інститут міжнародних відносин, історії та філософії, інститут інформаційних та освітніх технологій. Створено Центр цифрового розвитку та якості освіти. Ми відкрили нові спеціальності: «банківська справа», «агрономія», «медицина», «менеджмент соціокультурної діяльності», «міжнародні відносини та регіональні студії» та інші, відкриваються нові спеціалізації, багато економічних напрямів підготовки. У зв’язку з пандемією університет перейшов на онлайн-платформу, запровадивши дистанційну освіту.
У рейтингу ЗВО України «Топ-200 Україна» за 5 років університет піднявся на 40 позицій і посів 61 місце. У рейтингу ЗВО України за версією Scopus ми — на 17-му місці. У консолідованому рейтингу ЗВО України наш навчальний заклад 41-й із 241 університетів і 8-й в десятці кращих університетів центрального регіону України. Університет став 9-м із 25-ти українських університетів, що увійшли до міжнародного рейтингу QS (Quacquarelli Symonds). Додатний індекс цитування Гірша за SCOPUS мають 59 викладачів; індекс цитування за Web of Science — 52 викладачі.
Зусилля науково-педагогічного колективу сьогодні спрямовані на підвищення якості освіти, забезпечення її мобільності, привабливості та конкурентоспроможності на ринку праці. Завдяки новим підходам до реформування навчального процесу університет став лідером освіти в Шевченковому краї.
УК: Якщо спробувати в кількох словах описати портрет сьогоднішнього студента ЧНУ — який він?
— Наш студент сьогодні — це добре ерудована, всебічно розвинена сучасна молода людина, яка вже виховала в собі здатність постійно удосконалюватися в обраному напрямку. Допомагають йому в цьому професіонали своєї справи — наші професори та викладачі. А ще наш студент — людина з активною громадянською позицією, патріот, борець за незалежність України. Продовжуючи славні військові традиції, героїчні сторінки в історію університету і України вписали учасники бойових дій на сході — студенти та випускники університету, серед них — Вадим Кочерга, нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня; Ярослав Секрет — орденом «За мужність» ІІІ ступеня; Олександр Сидун — медалями «За участь в АТО» та «Захисник Батьківщини»; Юрій Кравченко — відзнакою «За мужність і відвагу»; а Петро Горбатенко — «Незалежність України» ІІІ ступеня; Сергій Бондар — медаллю «За жертовність і любов до України»; Ярослав Платмір — орденом «За мужність» ІІІ ступеня; Анатолій Шовженко — медаллю «За участь в АТО». Навічно занесені до списків студентів університету учасники бойових дій у зоні АТО, які загинули в боях за свободу і незалежність України – В’ячеслав Гага, нагороджений медаллю «За мужність» ІІІ ступеня, та Сергій Єпіфанов.
УК: Як змінилася за останні роки матеріальна й науково-технічна база університету? Які умови створені тут для здобувачів освіти та викладачів?
— Головною дієвою особою в університеті є студентство з його потребами й проблемами. За останні роки матеріально-технічна база значно зміцнилася. До послуг здобувачів освіти — добре обладнані сучасні лекційні аудиторії, лабораторії в 4 навчальних корпусах, освітній процес забезпечений комп’ютерною технікою та інтернетом. До послуг майбутніх фахівців — 5 сучасних студентських гуртожитків на 2100 ліжко-місць, навчальний готельно-ресторанний комплекс, ботанічний сад, навчально-наукова спортивно-оздоровча база «Сокирне», 4 кафе.
Є 11 спортивних і тренажерних залів, стадіон, 8 спортмайданчиків, 2 будинки для викладачів та працівників університету, ботанічний сад, навчальна лаборатоpія фізичнoї тa мeдичної реабілітації, навчальна лаборатоpія глибиннoї психокорекції, центр фізико-хімічних експериментальних досліджень.
Торік відновили навчальний корпус університету, який постраждав від пожежі 1990 року. Його не просто заново відбудували, а й оснастили сучасним технологічним устаткуванням. Оскільки тут готуємо майбутніх педагогів, дооблаштували приміщення відповідно до сучасних вимог з підготовки фахівців для «Нової української школи».
Проте загалом над оновленням матеріально-технічної бази, зокрема оснащенням гуртожитків, ще потрібно багато працювати. На жаль, нам бракує для цього коштів.
УК: Чого, на ваш погляд, ще бракує університетові? Чи дають ефект впроваджувані в навчальний процес інновації?
— Коли мова йде про рух уперед, про реагування на виклики сьогодення, усвідомлюємо, що нині потрібно дуже швидко змінюватися, переоснащуватися, перш за все, технічно. Наукові бази, лабораторії — все це потребує значних вкладень. І не тільки від університету, а й від міністерства, держави. Приміром, є у нас телескоп, спроєктований і виготовлений нашими викладачами й випускниками, довго він стояв без діла, потім ми його відремонтували. Однак подібна техніка давно морально застаріла і негоже закладові, який готує фахівців завтрашньої школи, інших галузей господарства, послуговуватися такими приладами.
Нині потрібно дуже швидко змінюватися, переоснащуватися передовсім технічно. Наукові бази, лабораторії — все це потребує значних вкладень. І не тільки від університету, а й від міністерства, держави.
Планів на завтра надзвичайно багато. Реформа вищої школи, діджиталізація освітнього процесу і подальший розвиток дистанційних форм освіти, підвищення її якості, підготовка учителів для Нової української школи, створення реабілітаційних ресурсів для воїнів силами наших психологів та викладачів і студентів ННІ фізичної культури, спорту і здоров’я, підготовка лікарів, навчання посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування та багато інших нових цікавих проєктів. Усе це вимагає високої концентрації людських зусиль і матеріальних ресурсів. Запроваджуємо дуальну освіту, розширюємо післядипломну освіту та курсову підготовку, аби освітні послуги були доступнішими для людей будь-якого віку й будь-якої спеціальності. Поліпшуємо лабораторний фонд.
Ще одна проблема, яку розв’язуємо своїми силами, — матеріальні стимули для науковців. Активних ініціативних учених у нашому закладі — більшість. Завдяки їм упроваджуємо в університеті чимало інновацій. Зокрема ретельно вивчаємо і впроваджуємо досвід закордонних і українських університетів. Певний ефект від цього вже маємо, широко використовуючи нові технології у викладання. Винаходи та відкриття наших науковців стають гарною школою для тих, хто тільки опановує глибини наук.
Приміром, доктор хімічних наук, професор Борис Мінаєв здійснив серйозний науковий прорив у нанотехнологіях. Він і науковці його школи обґрунтували можливість синтезу та існування нового класу полімерів, які можуть бути широко використані у напівпровідниковій техніці, зокрема для виробництва світловипромінювальних діодів нового покоління. Зараз полімер, який навіть назвали «черкасіт», англійці добувають експериментальним шляхом. А роботи науковця використовують навіть дослідники коронавірусу з США. І таких прикладів у нас немало.
Переконаний, завдяки людському капіталу ми здатні запровадити в освітній процес будь-які інновації і постійно це робимо.
Роман КИРЕЙ
Газета КМУ «Урядовий кур'єр» (№ 57)