Напередодні Дня Незалежності у програмі ТРК Ільдана «У фокусі подій» ректор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького дав відповіді на важливі питання:
«Чим знакове 24 серпня для всіх українців? Який Ваш власний внесок у становленні незалежності?»
Олександр Черевко, український фінансист, вчений, громадсько-політичний діяч, доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України. Голова Черкаської обласної державної адміністрації (2005 – 2010), ректор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (з 2014 року):
— Скоро ми будемо зустрічати тридцять першу річницю нашої Незалежності. Це наше найвагоміше державне свято, бо з цього періоду почалось будівництво вільної, демократичної України.
Ми говоримо про тридцять першу річницю політичної незалежності, однак слід пам’ятати, що нашим державним традиціям тисяча і навіть більше років, і нам ще потрібно донести це до українців і світу.
Три десятиліття незалежності нас дуже змінили. Ми реагуємо на виклики зі зброєю в руках, у багатьох випадках успішно. Вірю в те, що ворог буде подоланий, перемога буде за нами і ми продовжимо своє державотворення.
Але цьогоріч ми відзначаємо цей день з гіркотою. Не хочеться говорити тільки про свято. Натомість скажу: дай, Боже, всім нам розуму перемогти ворога і дуже відповідально поставитися до будівництва власної держави, власних інститутів. До побудови українського світу у загальному світі.
Хоч ми й провели декомунізацію, проводимо дерусифікацію, однак і сьогодні бачимо старі постулати в питанні мови, в назвах і в інших моментах. Серед нас ще живе російський світ. Взяти, наприклад, постать Пушкіна — він видатний поет, але він частинка російського світу. І коли ми знімаємо вивіску з його іменем, це не тому, що ми його не любимо, що ми до нього погано ставимось (хто хоче, може знати його вірші, читати їх, навіть цитувати), а тому, що він є частиною російського світу або так званого «русскава міра», і несе в собі шовінізм, великоросійщину. І з тієї самої причини ми не можемо у державних, культурних закладах та у закладах, які надають освітні послуги, говорити російською мовою.
Треба знати мови, не тільки російську, а й англійську, й інші. Але якщо ми хочемо мати державу, на яку ніхто не буде зазіхати, то в її основі мають лежати такі принципи: політична незалежність, національна економіка, національна культура, материнська мова і духовна єдність. А ще, поряд із цими гуманітарними складовими — армія, зброя, участь у міжнародних структурах, таких як Європейський Союз, Північноатлантичний безпековий блок НАТО. Це те, що забезпечить нашу незалежність.
Тому перше, на чому я наголошую — нам треба навчитися робити вибір, бо сьогодні ми платимо за цей вибір людськими життями. На жаль, часом наші співвітчизники міркують так: «виберу з якоюсь вигодою для себе». Але ми вже переконалися, що роблячи свій вибір, ми обираємо майбутнє для своїх дітей, для своїх онуків. Тільки уявіть, що нині тисячі молодих життів віддаються, люби Боже правду, через те, що ми не могли визначитися, куди нам іти, не дослухалися до національно-патріотичних сил, не робили висновків зі своєї історії.
Другий крок — знаходити кошти на національну справу. Я не раз говорив, що в Україні на національну справу ніколи не вистачає грошей. То повчімося у наших ворогів. Їхня національна справа, російський світ — у них на першому плані. У них і газ, і зерно, і кури, і гуси, і цукерки — все працює на національну справу. І ми це відчуваємо на собі. Навіть сьогодні ми включаємо радіо FM — а там «русскає радіо». Поїдемо за кордон — там є два-три російські канали, а наших — жодного тощо.
Якщо ми будемо думати тільки про насичення споживчого ринку, а не подумаємо про національну справу, наш споживчий ринок буде завжди бідний і дорогий. А після цієї страшної війни, у якій ми просто маємо перемогти і рухатись уперед, передовсім треба мати своє книговидання, свою школу, своє телебачення, своє радіо. І не тільки у своїй державі, а й за кордоном. І не лише за рахунок ентузіастів, держава має вкладати в це кошти.
Візьмемо Черкащину — вона славиться видатними постатями. А що конкретно ми робимо для популяризації їхніх імен, для того величезного гуманітарного спадку, який рухає всю націю, і на якому нація стоїть? Нічого. Бо якщо ми поїдемо на батьківщину Шевченка, то там, крім бур’янів і занедбаності, нема нічого. Ну може ще залишки з тих часів, коли щось робилося. Так не може бути, якщо хочемо мати незалежну державу, вільно дихати, жити.
Третє важливе питання — це те, до чого зараз я маю відношення: освіта, робота з молоддю. Наша молодь енергійна, креативна. Вона, у хорошому розумінні, нас дивує. Ми бачимо, що вона потрібна у всьому світі. Ми повинні її потенціал використати для будівництва країни. Маємо створити умови, зацікавити її. Дати всім зайнятість, робочі місця. Щоб не розповідати, скільки в нас «айтішників» поїхало за кордон, а говорити, скільки їх залишилось удома. Треба серйозно задуматися над перспективою, над створенням можливостей для молодих людей, щоб вони не думали, в яку країну податися, а думали: «у якому куточку України я принесу найбільше користі».
Ми маємо пишатися своєю країною і знати свою справжню історію. У нас є національні герої, є історична спадщина. Давайте напишемо українську історію такою, якою вона була. Ми багато знаємо про російський період, наче без росії не було життя. Але ж були періоди Київської Русі, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої.
Зараз впадає в око неприємна історична аналогія. У період могутності Речі Посполитої росія спочатку «відірвала» частинку, потім територію по лівий берег Дніпра, потім — по правий берег, а з часом і вся Річ Посполита була зруйнована. Це тривало упродовж півтори сотні років і закінчилося тим, що і Польща, і Литва, а пізніше вже й Фінляндія та інші території стали частиною російської імперії.
Росія століттями розігрувала карту нашої ворожнечі з нашими сусідами. А насправді було все не зовсім так. Ворог у нас один. Це утворення, яке називається московське царство, а з 18 століття — росія.
Відкриваються архіви, і ми бачимо, що скільки б росія не старалася перекрутити нашу історію, ця історія є європейською, в союзі європейських народів, у добросусідських стосунках із литовським, польським, іншими народами. І це були наші кращі союзи.
Розуміти це українцям необхідно, і це завдання, можливо, навіть на десятиліття. Але треба повернутися до своїх витоків, до своїх символів, до своїх історичних друзів. Стати європейською країною, як колись ми і були.
П’яте. Чим би ви не займалися, дайте відповідь на єдине питання: що ви робите для загальної перемоги?
І тут на першому місці допомога Збройним Силам, підтримка ТрО. На другому — безпека людей, своїх близьких та тих, із ким працюєте. Ну, і на третьому — добросовісне виконання своєї роботи.
Переконаний, що зреалізувавши ці п’ять кроків, ми будемо сильнішими, незалежними і успішними.
Щодо особистого внеску в незалежність.
Безумовно, в кожного з нас є власна історія, свій внесок у Незалежність. Я був організатором і учасником Помаранчевої революції, активно підтримував Революцію Гідності. І звичайно, завжди стояв на національно-патріотичних засадах. Пропагую і здійснюю національно-патріотичне виховання, бо це, знову ж таки, є основою, на якій базується наша незалежність.
Насамкінець хочу привітати всіх із нашим великим святом. Згадати наших героїв, подивитися на тисячу років углиб століть — скільки людей ставило на кін своє життя, своє майбутнє, своє щастя для того, щоб наша країна була незалежною. Вшанувати тих, хто сьогодні гине. Бажаю Збройним Силам України звитяги, нам — згуртованості, впевненості в тому, що ми праві, що ми на своїй землі. Зичу всім щастя, здоров’я. Ну і звісно, перемоги: над собою, над п’ятою колоною і над нашими ворогами — росіянами.
Джерело: ТРК «Ільдана»