Науковці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького є його «золотим фондом».  Директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича ЧНУ, доцент, кандидат історичних наук, член Національної спілки журналістів України Григорій Голиш підготував низку статей про тих, хто передає свої знання студентам та підвищує рейтинги своєї alma mater. Пропонуємо ознайомитися з життєписами наших професорів.

Не так вже й багато працівників вищої школи Шевченкового краю поціновано почесним званням «Заслужений працівник освіти України»: з нині сущих це всього 41 особа.

До цієї славної когорти належить і відомий науковець, професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Микола Іщенко. Його вкрай насичений вагомими справами життєвий шлях є хрестоматійним прикладом для підростаючого покоління — в розумінні того, яких життєвих висот може досягти проста за походженням людина завдяки ненастанній праці та безмежній відданості справі, якій служить…

Cходження

Майбутній професор філософії прийшов у цей світ під завісу травня непростого, першого повоєнного року. Його малою батьківщиною стало село Верхня Згар, що на Драбівщині, де до кінця 1940-х років діяла садово-городня дослідна станція, буяв розкішний сад. Тут велася селекційно-дослідницька робота під орудою досвідченого садівника, діда нашого героя, Омеляна Йосиповича Ждана, який підтримував зв’язки із самим Іваном Мічуріним!

Зростав Коля разом із братиком і сестричкою в родині службовців, де панував культ праці, освіченості й селянських чеснот. Його батько Павло Михайлович — кадровий офіцер-орденоносець, комбат-артилерист, пройшов усіма пекельними колами фронтів Другої світової, усім смертям назло вцілів після полону навіть у штрафбаті. Нагороджений багатьма орденами і медалями. «Учіться, дітки, працюйте, не покладаючи рук, будьте наполегливими», — частенько напучував батько. А берегиня родини, мама Антоніна Омелянівна, медпрацівник за фахом, виховувала своїх дітей на засадах доброти, милосердя й любові до України.

Рідні Миколи щиро раділи його успіхам у шкільному навчанні. Ще б пак: відмінник навчання, переможець олімпіад, спортсмен. А здобувати загальну освіту йому довелося в місцевій восьмирічці, Золотоніській школі №4 та Драбівській №2, останню закінчив у 1965 році. У Золотоніському сільгосптехнікумі, де навчався разом із майбутнім Героєм України Миколою Васильченком, отримав диплом ветфельдшера й певний час працював за фахом у селі Шевченковому, куди його направили як кращого випускника.

Як і належалося, три роки перебував у лавах Збройних Сил, служив у ракетних військах стратегічного призначення. Після звільнення в запас цілком очікувано для рідних і близьких подався на філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У столиці зустрів Микола й свою долю: закохався в донеччанку Тамару, котра тоді проходила стажування в Інституті кібернетики імені Глушкова. Згодом побралися, й главі молодої родини довелося поєднувати навчання з вечірніми підробітками тяжкою працею вантажника. Ще в студентські роки розпочалася науково-дослідницька діяльність Миколи Іщенка: він ставав переможцем всесоюзних і республіканських конкурсів студентських наукових робіт, друкувався в наукових часописах.   .

Як одного з кращих випускників провідного вишу України, Миколу Іщенка направили на викладацьку роботу до Донецького політехнічного інституту. Не забарився й захист ним дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук: ця подія сталася в січні 1977 року. Той рік був пов’язаний іще з одним знаковим і омріяним поворотом у долі молодого вченого: він був запрошений викладачем до Черкаського педагогічного інституту й завдяки цьому повернувся на рідну Черкащину. Відтоді жодного іншого запису в трудовій книжці Миколи Павловича вже не було, самовідданій праці в цьому провідному виші Шевченкового краю він віддав понад чотири десятиліття!

Невпинно йти вперед

Не зупинятися на досягнутому — таким було й залишається життєве кредо Миколи Іщенка. У 1990 році він у тодішній ще столиці Москві впродовж майже 5-годинної процедури і творчих дискусій успішно захистив докторську дисертацію з маловивченого й перспективного тематичного напряму – соціально-філософського аспекту ювентології, обґрунтувавши оригінальну концепцію соціального становлення молоді та особистості, яка, до речі, спочатку не досить доброзичливо була зустрінута в колах представників тоталітарної педагогіки. Та з плином часу новаторські ідеї Миколи Іщенка здобули визнання і її широко впроваджували в соціальну й педагогічну практику. Фахівців з означеної проблематики в Україні та й за її межами можна на пальцях перерахувати, і саме за результатами досліджень черкаського науковця було прийнято відповідний Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні». Черговим визнанням наукових успіхів стало присудження Миколі Павловичу через 2 роки після захисту дисертації вченого звання професора. Принагідно зауважимо, що на той час у місті Черкаси налічувалося всього 5 інститутських докторів-професорів.

За 47 років науково-педагогічної діяльності яких тільки навчальних курсів не довелося викладати Миколі Павловичу! У пам’яті його студентів назавжди вкарбувалися Іщенкові лекції із філософії, культурології, політології, державного управління, філософії науки, публічного управління й адміністрування та інші. Доконечно щира й напрочуд емоційна манера викладання, високий науковий рівень, щонайтісніший зв’язок теорії із життям, вимогливість і людяність — це, мабуть, лише частинка портрета Іщенка-викладача. Студенти ЧНУ поважають професора за фанатичну відданість справі, високий професіоналізм, справедливість, комунікативність та доброзичливу культуру спілкування.

Багатий життєвий досвід і талант педагога органічно доповнюється неабияким організаторським хистом. Він знадобився Миколі Іщенку, аби протягом понад 20 років очолювати роботу провідних кафедр університету. Серед цих структур є й найдорожча професорові — це кафедра державного управління і соціально-політичних наук, при якій завдяки його ініціативі та кількарічній напруженій організаторській праці в 2008 році було відкрито магістратуру державної служби. На базі цього професорового дітища в Черкасах готують високофахових держслужбовців і за останні дванадцять років щонайменше 500 осіб (переважно чинних посадовців) отримали відповідні дипломи. А ще під науковим керівництвом і за його сприяння захищено більше десятка кандидатських дисертацій.

Професору Іщенку притаманне означення «Лідер». І воно особливо виразно виявляється в його науковій діяльності. Вражає багатоманіття дослідницьких інтересів Миколи Павловича, серед яких поряд із уже згаданою ювентологією поважне місце належить філософії науки, філософсько-політичним проблемам глобалістики, розвитку інститутів держави, державному управлінню і громадянському суспільству, соціально-філософським аспектам культури тощо.

Гідний наслідування й творчий доробок ученого, що наразі становить понад 280 опублікованих праць. Принагідно підкреслимо, що серед них десятки окремих видань: солідних монографій, підручників, посібників, енциклопедій, довідників тощо. Особливо пишається черкаський професор своїми фундаментальними фоліантами «Соціально-політична енциклопедія», «Людина у Всесвіті і світовій цивілізації», «Філософія науки», «Політологія» та іншими. Додамо до цього, що Микола Іщенко взяв участь у роботі щонайменше ста наукових форумів різного рівня (у багатьох із них — як організатор).

Професор Микола Іщенко започаткував і очолив роботу власної наукової школи: філософії гуманізму й демократії. Свідченням загальнонаціонального визнання успіхів цього авторського творчого об’єднання стало включення школи до переліку наукових об’єктів, які становлять національне надбання України (див.: http://logos-ukraine.com.ua/project/index.php?project=nued5&image=1 – с.89, с.176). За результатами наукових пошуків ученого свого часу прийнято закон СРСР про молодь, а вже в умовах української незалежності — Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні».

Щедротні водогони

Робочий день професора-гуманіста ущент заповнений різноманітними справами, бо він іще й входить до редколегій солідних періодичних видань, зокрема: «Вісник Черкаського університету. Філософські науки» та «Щорічний збірник матеріалів науково-практичного семінару з державного управління». Систематично друкувався на сторінках республіканської та обласної періодики, виступав у теле- і радіоефірі й завдяки цьому в 2010 році здобув членство в Національній спілці журналістів України.

Микола Іщенко завжди у вирі громадського життя. Так, у роки горбачовської «перебудови» він активно працював у робочих групах при Верховній Раді СРСР із питань помилування дисидентів та при Раді Міністрів СРСР — із проблем соціально-економічних реформ. Незмінно керуючись власним життєвим кредо «робити добро людям», Микола Павлович залучив значні муніципальні та спонсорські кошти, що дало змогу в його рідному селі Верхня Згар заасфальтувати вулиці, збудувати водогін та викопати ставок.

Самовідданість Миколи Павловича Іщенка на освітньо-науковій та громадянській ниві дістала загальноукраїнське визнання. Переконливим свідченням цього стало його обрання академіком відразу двох престижних українських академій: політичних наук та національного прогресу України. Поцінований професор і високою державною нагородою: в 2008 році йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України». А вже ж відзнак відомчого та регіонального рівня — то й не злічити!

Микола Іщенко — глава дружної родини, і годі й шукати більшого щастя, аніж жити з коханою й вірною дружиною та повторити себе справами земними у своїх дітях. Поруч із ювіляром на тій же кафедрі працює його син Олег — кандидат наук, доцент. Цікава деталь: на титулках кількох видань позначено творчий тандем старшого й молодшого Іщенків. А старша донька Аліна закінчила філософський факультет Московського держуніверситету імені Ломоносова і нині є відомим музеєзнавцем. «На філософа вчиться в одному з провідних вишів і мій двадцятирічний онук Михайло, — з гордістю додає Микола Павлович. — Отож перебуваю ще й у статусі фундатора та очільника філософської династії. Маю ще двох онуків шкільного віку. Може, й вони стануть філософами...»

Незважаючи на немолоді вже літа, професор вражає бадьорістю й оптимізмом, добродійно-активною життєвою позицією. Практично все своє життя дружив із фізичною культурою та спортом. Свого часу досяг непоганих результатів у спринтерському та стаєрському бігу, плаванні, здобув перший спортивний розряд. Захоплюється відомий достойник й інтелектуальним видом спорту — шахами, тут він має кваліфікацію кандидата в майстри спорту.

Директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича ЧНУ Григорій Голиш