Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» триває у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

Він приурочений до 70-річчя Черкаської області. На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.

Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».

До вашої уваги — нарис Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича.

У мистецькій історії Шевченкового краю чільне місце посів уродженець Золотоніщини Василь Іванович Дрючило. З народних глибин він піднявся до творчого олімпу, й за свій вагомий внесок у розвиток національного живопису пошанований почесним званням «Заслужений майстер народної творчості України» (таким званням володіють лише 7 нині сущих мистців-краян). Цими днями Василю Дрючилу виповнилося би 90 літ, і з цього приводу пропонуємо кілька штрихів його життєдіяльності.

Майбутній майстер пензля народився 12 січня 1935 року. Його рідними пенатами стало невелике село Щербинівка (Золотоніщина), котре, до речі, дало українській літературі відомого поета й неперевершеного перекладача Миколу Терещенка. Хлопець зростав у простій селянській родині й змалку був привчений до праці. Початок його життя був затьмарений непростими випробуваннями Другої світової, що стали причиною особистої трагедії. У 7-річному віці Василько став інвалідом: в результаті вибуху снаряда на околицях села він втратив ліву руку та пошкодив зір.

Попри страшні виклики й негаразди воєнної та повоєнної доби, хлопець здобув середню освіту в Золотоніській школі № 5. До райцентру добирався пішки понад 10 км, щодня, за будь-якої погоди. Навчався досить добре, не знав собі рівних серед учнів із малювання та креслення, оформляв шкільні стіннівки. Образотворенням захопився з дитинства, а його малярський хист, очевидно, передався від прадіда — знаного в краї іконописця. Олівцями на папері, а інколи й вуглиною на печі клав зображення красот рідного села, робив копії картин. Нестатки завадили відразу реалізувати мрію про подальше навчання, а тому Василь змушений був після закінчення школи працювати в місцевому колгоспі.

Утім ні на хвилю він не полишав своїх мистецьких занять, самотужки опанував кілька малярських технік, віддавши перевагу акварелі. Утім, дедалі більше усвідомлював гостру нестачу мистецьких знань та більш досконалих малярських навичок. Тому й вступив на заочне відділення Університету народної творчості, що дало йому змогу здобути ґрунтовну художню освіту.

Василь Дрючило створив сотні реалістичних картин, виконаних у стилі традиційного малярства. Переважно це пейзажі, краєвиди, тематичні полотна, зокрема: «Сіножать», «На луках», «Літній вечір», «Ранок над Тясмином», «Гроза наближається», «Осінні барви», «Дуб Т. Шевченка в Будищах», «Місце садиби Максимовичів», «Т. Шевченко в Прохорівці», «Вид на Красногірський монастир», «Бакаївська далечінь», «Кропивнянський полк вирушає на бій» та ін. Для творчості художника притаманні послідовна українськість, жанрове багатоманіття, реалістичність, вірність національним традиціям, яскравість барв, розмаїття зображальних відтінків. Він поклав на полотно синівську залюбленість у рідний край, його історію й природні щедроти.

Перша персональна виставка робіт художника відбулася в Черкасах (1957 рік). Він став учасником обласних та всеукраїнських вернісажів, а також лауреатом і дипломантом трьох всесоюзних фестивалей народної творчості (1985, 1987, 1989 рр.) У 1996 році мистець представляв свої творіння на міжнародній виставці українських художників у м. Торонто (Канада). Картини Майстра зберігаються в Шевченківському національному заповіднику (м. Канів), а також у Золотоніському, Гельмязівському, Благодатнівському краєзнавчих музеях. Високу оцінку малярській творчості нашого земляка дав народний художник України Данило Нарбут. Від, зокрема, зазначав: «Любити Україну – то велике щастя. Дай, Боже, пану Василеві продовжувати це щастя до кінця свого життя… Дивіться і радійте!»

У 2005 році за вагомі успіхи в образотворчому мистецтві Василю Дрючилу було присвоєно почесне звання «Заслужений майстер народної творчості України». Нагороджений він і багатьма почесними грамотами та дипломами.

Разом із дружиною наш знаний земляк виростив трьох синів, один із них – Анатолій — пішов стопами батька, ставши відомим художником, учасником міжнародних виставок. Його земне життя завершилося у січні 2008 році доля відміряла майстру пензля рівно 63 роки…

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича