Для 27-річного черкащанина, випускника Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького  Івана Доненка чемпіонат світу з футболу серед гравців з порушенням опорно-рухового апарату в Іспанії став особливо успішним —  у складі збірної команди України він виборов «золото», став найкращим бомбардиром змагань, забивши 12 м’ячів, а у фінальному поєдинку став автором «золотого» гола у ворота потужної збірної команди Ірану.

Пропонуємо вашій увазі  ексклюзивне інтерв’ю Івана Доненка пресслужбі черкаського МСК «Дніпро», опубліковане на сайті «Черкаський спорт».

— Іване, вітаємо з перемогою на чемпіонаті світу. Віриться, що маєш у своєму активі таке звання?

—  Перед самими змаганнями не вірилося, що так може статися. Річ у тім, що до чемпіонату у зв’язку з війною нам не вдалося провести підготовчі збори. Крім цього декілька гравців не змогли виїхати з тимчасово окупованих територій. Їхали взяти участь у чемпіонаті світу і таким чином підтримати нашу Україну у боротьбі з російськими окупантами. А вийшло, що зуміли вибороти чемпіонське звання. Коли тримаєш Кубок у своїх руках, то вже є розуміння, що ми перемогли.

—  На твою думку за рахунок чого Україна стала чемпіоном?

—  Насамперед за рахунок великого бажання і волі до перемоги. Кожного разу перед грою ми телефонували до знайомих хлопців на фронт і це нас по особливому надихало на перемоги. Також з першого і до завершального дня відчували підтримку від усіх країн-учасників чемпіонату і господарів змагань. На кожному матчі на трибунах постійно було чути – Україна, Україна!!! У такій ситуації ми не мали права на помилку – тільки битися через не можу і перемагати і таким чином прославляти нашу країну. Дуже складним був фінальний матч проти топ-команди чемпіонату – Ірану, яка планомірно протягом трьох місяців готувалася до поїздки в Іспанію, але ми терпіли і здобули заслужену перемогу.

—  Ти став кращим бомбардиром чемпіонату. Розраховував на такий успіх?

—  Перед чемпіонатом світу навіть і думки про таке не було. Головний тренер довірив мені місце в основному складі і уже у першій грі я забив два м’ячі. Я дуже старався у кожному поєдинку і у мене все виходило. Я сам у шоці від своєї результативності. Цікаво, що раніше у збірній я грав на позиції нападника, а на цьому чемпіонаті тренер сказав, щоб я грав у центрі поля, допомагав нападникам і вривався у вільні зони. На цій позиції я ніколи не грав і спочатку мені було досить важко.

— Іване, розкажи як починався твій шлях у футболі?

—  Я виріс без батьків. До дев’ятого класу я навчався у Шполі у школі-інтернаті, де і самостійно почав займатися футболом. Ніхто спеціально зі мною з тренерів не займався. Єдине, що допомагав порадами вчитель фізкультури Запісоцький Микола Миколайович Він завжди мене брав у команди, навіть і серед старших, на змагання серед шкіл-інтернатів. Це допомагало мені прогресувати. Потім я перейшов у 9 і 10 класи на навчання у Канівську школу-інтернат. Канівська команда, в якій я грав, виграла обласну зону і вийшли у всеукраїнський фінал, який проходив у Києві на стадіоні ім. Валерія Лобановського. Тоді я став кращим гравцем і бомбардиром турніру. Нагородження проводили легенди київського «Динамо» і це мені дуже запам’яталося і надихнуло.

Після закінчення Канівської школи-інтернату я поступив на навчання до Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького ННІ фізичної культури, спорту і здоров’я, де продовжив грати у футбол дорослих аматорських команд області. Виступав за команди «Родень» (Канів), «Авангард» (Монастирище), «Олімп» (Кам’янка), «Альтаїр» (Драбів), «Зоря-Академія» (Білозір’я). У складі драбівської команди у 2018 році став срібним призером чемпіонату Черкащини з футболу у вищій лізі. Торік у складі білозірської команди «Зоря-Академія» ми виграли друге місце серед команд першої ліги і вибороли путівку до вищого обласного дивізіону. Після закінчення сезону футболу граю у чемпіонаті Черкаської області з футзалу, який кожного року проходить у напруженій і цікавій боротьбі. Крім цього активну кар’єру футболіста я поєдную з роботою дитячим тренером з футболу, чим мені дуже подобається займатися.

— Коли ти перший раз отримав запрошення до паралімпійської збірної команди України з футболу?

— У 2017 році мене викликали до збірної на перегляд, за підсумками якого я підійшов тренерам. Але сказали, щоб деякий час я ще попрацював над усуненням помилок, на які мені вказали тренери збірної. А вже у 2018 році був дебют на чемпіонаті Європи, де ми вибороли срібні медалі. У 2019 році на чемпіонаті світу ми також були другими.

— Цього року до Черкас ти вже приїхав з чемпіонату світу із «золотом» та з головним Кубком.

— Тренери мені першому довірили з команди привезти додому головний трофей. Мабуть через те, що я забив найбільше голів. Звичайно показав Кубок своїм юним вихованцям, щоб вони бачили стимул у своєму навчанні футболу, незважаючи ні на які обставини і вірили у те, що якщо дуже старатися, то у футболі все можливе.

— Стати чемпіоном світу – це була твоя головна мрія?

— Так, але зараз у мене є ще головніша мрія – щоб закінчилася війна і всі почали жити у спокої і мирі.

Джерело: сайт «Черкаський спорт»