У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького триває проєкт «ЧНУ — 78 днів війни».
Рівно 78 днів тому росія почала повномасштабне вторгнення в Україну і змінила життя кожного українця кардинально й надовго.
За ці дні ми переоцінили багато речей та дізналися чимало нового. Українська нація — міцніша, ніж здавалося. Любов до Батьківщини сильніша, ніж боязнь смерті. Ворог — не такий вже й страшний, якщо ти справді любиш свою землю.
Ми запропонували нашим викладачам, аспірантам, студентам, працівникам дати відповідь на чотири питання, які сьогодні хвилюють всіх українців.
Героїня нашого проєкту, яку представляємо сьогодні, з перших днів війни у складі університету працює на нашу спільну перемогу. Поєднує таку мирну справу — підготовку вчителів початкової школи і роботу у волонтерському центрі, де плете захисні сітки для військових. Чому залишилася в Україні, як війна змінила життя, що мотивує у цей складний час і яку свою мрію здійснить насамперед після перемоги, у відео розповідає докторка педагогічних наук, професорка кафедри початкової освіти ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи та мистецтва Валентина Шпак.
— Україна чи закордон і чому?
— Відверто кажучи, жодної хвилини не вагалася у своєму виборі, бо вважаю, що повинна бути тут зі своїм народом на своїй землі. До останньої миті, як би не складалися події, я все одно хочу бути разом з моїми колегами, з моїми студентами.
— Як війна змінила Ваше життя?
— Найперше — розставила свої життєві пріоритети й дуже суттєво переглянула цінності, якими керувалась у житті. Нібито й все те ж саме, що і до початку війни: дистанційне навчання зі студентами, виконання громадських доручень по кафедрі, наукова діяльність, підготовки статей до різних часописів наукових, але з’явився ще один маленький компонент, який дійсно трішечки, мабуть, дозволив переключитися з одного виду діяльності на другий. Фактично я регулярно відвідую залу, де разом з нашими волонтерами, колегами, студентами, внутрішньо переміщеними особами намагаємося робити те, що ми можемо робити, ми плетемо маскувальні сітки. Це трошки відволікає і ти почуваєшся корисним нашій країні.
— Звідки черпаєте сили?
— Найбільше натхнення я отримую від своїх студентів і від своєї роботи. Ці два чинники завжди залишалися провідними в моєму житті.
— Яку свою мрію хочете здійснити після нашої перемоги?
— Тут у мене виникає асоціація з романом братів Стругацьких «Сталкер». Я не є поціновувачкою такого жанру фантастичного в художній літературі, але пам’ятаю, що цей роман закінчується тим, що коли головний персонаж нарешті дістався до жаданої мети, йому залишилось тільки вголос промовити своє бажання. Воно було банальним — щастя для всіх. Сьогодні я маю таку ж мрію, щоб кожен житель нашої країни був щасливим і заможним.
Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького