Нинішнього року виповнюється 55 років наукової діяльності одного з найвідоміших учених України і світу, який уже багато років живе і творить у Черкасах. Нині Борис Пилипович — завідувач кафедри хімії та наноматеріалів Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Сфера наукових інтересів доктора хімічних наук Бориса Пилиповича Мінаєва досить широка: квантова хімія, теорія спін-орбітальної взаємодії і її вплив на хімічну реакційну здатність і спектри фосфоресценції, теорія органічних барвників для молекулярної електроніки та нанофотоніки, органічні фотовипромінювальні діоди. Попри досить поважний вік, учений постійно перебуває в русі. Він оточений студентами і послідовниками, багато часу приділяє спілкуванню з колегами як в Україні, так і за її межами. Жива легенда квантової хімії України намагається просто і доступно передати свої знання та поділитися життєвим досвідом із усіма, хто здатний зрозуміти. У Всесвітній день науки про це та багато іншого — в матеріалі «Нової доби»:

— Хто з науковців вплинув на Ваше становлення?

— Для мене особливою людиною стала професор Томського державного університету імені В.В.Куйбишева Наталя Олександрівна Прилежаєва. Після закінчення університету мене направили в аспірантуру по кафедрі оптики і спектроскопії на фізичному факультеті ТДУ. Вона керувала кафедрою. Наталя Олександрівна приїхала до нас із Ленінграда. Вона учениця академіка Тереніна, який першим у світі відкрив триплетну природу фосфоресценції. Вона ж була керівником моєї кандидатської дисертації. Я дуже вдячний Наталі Олександрівні за те, що прищепила мені особливий смак до науки. Професорка мала колосальний експериментальний досвід і вміла пояснювати надзвичайно складні спектральні явища простою мовою. Саме це і дало поштовх багатьом моїм подальшим дослідженням.

— Серед великої кількості питань, що входять до кола Ваших наукових зацікавлень, можете виокремити кілька, які вважаєте найважливішими?

— Однією з найважливіших проблем, які мені пощастило вивчати, стало питання засвоєння живими організмами кисню. Я замислився над тим, як же проходить процес дихання. Адже він нічим не відрізняється від горіння. Виявляється, існують спеціальні ферменти, що дозволяють робити кисень активним. Це оксидаза й оксидиназа. Я зайнявся будовою цих ферментів і мені пощастило задіяти всі свої знання в галузі спін-орбітальної взаємодії і пояснити, як саме це відбувається. Ніхто в світі цього не знав. Багато біологів та й хіміків і досі цього не розуміють, бо пояснити це можна лише через квантову хімію. Також багато часу присвятив вивченню фосфоресценції. Уперше пояснив спектри поглинання і випромінювання кисню. Кисень — безколірний газ. Якщо ж охолодити його, він перетворюється в блакитну рідину. Я одним із перших пояснив, чому він стає зафарбованим.

— Наскільки сильно змінилася хімія як наука сьогодні у порівнянні з часами Вашої молодості?

— Ми інколи між собою жартома кажемо, що нині в хімії не лишилося нічого святого. Раніше все засновано було на постулатах, законах, правилах. Усе змінив стрімкий розвиток обчислювальної техніки. У нас у Томському університеті були одні з перших обчислювальних машин, які щойно почали з’являтися. Та, що була в нашому університеті, називалася «Урал-1» Уявіть величезний зал, весь забитий залізними ящиками. Сьогодні в нас невеличкий персональний комп’ютер виконує значно більше функцій, ніж той. Сьогодні все змінилося настільки, що будь-який студент на комп’ютері може розрахувати будь-яку молекулу. Більше того, не встаючи з крісла можна розробити цілком нову речовину, прорахувати її особливості й матеріали, що з неї можна виготовити. Це розкриває надзвичайно великі горизонти перед науковцями, і зокрема хіміками, і зовсім новий рівень відповідальності перед людством.

— Ви багато років співпрацюєте із закордонними вченими. Чи відрізняється їхня наука від нашої?

— Уперше я зіткнувся із західною наукою в кінці 1978 року. Уже тоді стало зрозуміло, що там усе будується зовсім на інших принципах. Найсумніше, що пережитки радянської системи в нас досі залишилися. Того, що раніше називалося науковий комунізм й історія КПРС, вже немає, але ті підходи видумування із нічого лишилися. Також багато рудиментів радянської системи ще живуть у системі атестації кадрів. А знання міжнародної мови? Весь світ давно перейшов на англійську. Та найбільше в нас відстає техніка. В Україні просто немає сучасного приладобудування. А проводити серйозні дослідження в природничих науках без високоточних приладів просто неможливо.

— Невже в Україні все настільки погано?

— Чому ж погано. У нас багато розумних людей, світлих голів, які навіть за відсутності обладнання примудряються досягати високих результатів. Наприклад, узяти хоча б наші роботи. Пам’ятаєте, 2005 року винайшли новий матеріал графен? За нього ще Нобелівську премію дали. Так от, нам удалося створити свій аналог. Ми додали до вуглецю атоми кисню, утворилися незвичної форми кільця. Коли ми почали з’єднувати між собою молекули, вийшла надзвичайно стійка структура. Згодом удалося винайти новий матеріал із специфічними властивостями, який ми назвали на честь Черкас черкасіт. Але все це було зроблено… на комп’ютері. У нас немає можливості виготовити його, щоб потримати в руках. Але ми точно знаємо, що такий матеріал можна створити, і прорахували, як саме це можна зробити, які властивості він матиме і що його можна буде використати в нових типах органічних світлодіодів, які застосовуються в надсучасних цифрових екранах — на телевізорах, смартфонах.

— Як сталося, що корінний росіянин, який усе життя прожив у Казахстані, переїхав в Україну?

— Ну, почнемо з того, що не такий уже я і корінний. Ще в роки мого дитинства батько часто розмовляв українською. Я нічого не розумів і постійно допитувався його, що це за така дивна мова. Він лише посміхався. Зрештою дізнався, що мій прадід родом зі Слобожанщини. Коли я підріс, то теж почав цікавитися Україною і українським. Пам’ятаю, що в школі, у молодших класах, я часто ходив до школи у вишиванці. Значно пізніше сестра вийшла заміж і виїхала жити в Київ, згодом до неї переїхала й мати. Потім у мого сина почало часто боліти горло, ніс, і лікарі сказали, що нам треба міняти клімат. Тож, зрештою ми з дружиною й вирішили переїхати в Україну.

— А як склалося особисте життя у відомого вченого?

— Моя дружина закінчила також Томський університет, аспірантуру, раніше мене захистилася. Потім мандрувала весь час зі мною, приїхала сюди в Черкаси. Працює з самого початку в ЧНУ. Останніми роками теж займається квантовою хімією. Маю сина 1975 року народження. Закінчив Черкаський національний, фізкультурний факультет. Потім ЧДТУ за спеціальністю «комп’ютерні машини і мережі». Був певний час програмістом. Зараз має свою фотостудію і викладає портретну фотографію. Маю також двох онуків. Старший Ян працює інструктором у тренажерному залі. Онуці ось нещодавно виповнилося 13. Дуже захоплюється малюванням.

— Чи є у вас якісь хобі, крім науки?

— Та, можна сказати, що немає. Хімія для мене — то і робота, і хобі, і стиль життя. Приходжу додому і відразу сідаю за написання статей. Цим літом навіть на Дніпро не було часу сходити, так хотілося швидше закінчити статтю.

— Добре, а чим тоді цікавитеся, захоплюєтеся?

— Спортом. Зараз у це важко повірити, але я колись займався спортом. Був чемпіоном Казахстану з плавання і водного поло. Їздив на багато змагань, всесоюзних. Але коли вступив до університету, довелося припинити. У Томську не було басейна в той час. Він був на ремонті. А потім я покинув. Але залишаюся досить щирим вболівальником. На змагання люблю ходити, щоб подивитися. Цікавлюсь багатьма видами спорту: біатлоном, плаванням, тенісом. Ну, і звісно, футбол. Ходив на стадіон, коли грав черкаський «Дніпро». За київське «Динамо» вболіваю, за «Шахтар». Цікавлюсь українською вищою лігою, можу всі ігри назвати і які команди на якому місці. А ще дуже вболіваю за футбольну команду «Олександрія». Колись у мене була хата в селі Михайлівка на Кам’янщині. А звідти і до Кропивницького недалеко. А там Олександрія поряд. Тобто вони для мене якоюсь мірою земляки.

Довідково: Борис Пилипович Мінаєв — завідувач кафедри хімії та наноматеріалознавства ЧНУ ім. Б. Хмельницького, доктор хімічних наук, професор. Учений займає друге місце у рейтингу найкращих науковців ВНЗ МОН України.

Сьогодні ім’я Бориса Мінаєва є досить відомим не лише в українській, а й у світовій науці. Він входить у сотню найкращих науковців України за рейтингом бібліотеки ім. Вернадського (займає 34 позицію). За щорічним рейтингом викладачів Черкаського національного університету постійно у трійці найкращих. Під керівництвом Бориса Пилиповича виконано та захищено 13 дисертаційних робіт на здобуття наукового ступеня кандидата хімічних наук та 4 дисертаційні роботи на здобуття наукових ступенів доктора хімічних наук (3) та доктора фізико-математичних наук (1). Нагороджений медаллю Міністерства освіти і науки Республіки Казахстан «25 років Центрально-Казахстанському відділенню Національної академії наук Республіки Казахстан» за великий внесок у розвиток хімічної науки республіки (2010).

Як це буває нерідко з відомими людьми, слава до черкаського вченого прийшла не відразу. Їй передував довгий шлях поступу і творчого зростання.

Борис Мінаєв народився 21 вересня 1943 року в Свердловську в сім’ї службовців. Його батько, Пилип Прокопович, працював заступником голови облвиконкому і був куратором «Уралмашу» та інших заводів. Мати була вчителем історії. Крім сина Бориса, у родині росло ще двоє дітей.

1962 року Борис Мінаєв закінчив середню школу в Караганді й вступив до фізичного факультету Томського державного університету ім. В. В. Куйбишева. У 1967 році майбутній професор закінчив університет і вступив до аспірантури при кафедрі оптики і спектроскопії ТДУ. Уже тоді молодого аспіранта захоплювали методи квантової хімії, які він застосував для розрахунку електронної будови та спектрів молекул.

Із 1970 року Мінаєв працював молодшим науковим співробітником Сибірського фізико-технічного інституту ім. академіка В. Кузнєцова, а через рік перейшов на кафедру органічної хімії в ТДУ. На початку 1973 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук. Із 1974 по 1988 роки Борис Мінаєв працював спочатку доцентом кафедри теоретичної фізики, а потім завідувачем кафедри фізичної хімії Карагандинського державного університету.

У 1984 році вчений захистив докторську дисертацію. У листі за підписом академіка Легасова експертна рада ВАК СРСР дозволила Борису Мінаєву отримати ступінь доктора хімічних наук на основі захисту автореферату без написання дисертації.

У 1984 році в КАрДУ була створена друга в Радянському Союзі кафедра квантової хімії, яку очолив професор Мінаєв. За час роботи на кафедрі він підготував 6 кандидатів і двох докторів наук.

Саме тоді була сформована наукова школа професора Мінаєва, що зайняла міцні позиції у вітчизняній квантовій хімії і набула широкої популярності за кордоном. Підґрунтям для формування школи стали квантово-хімічні дослідження електронної будови, спектрів і реакційної здатності органічних і неорганічних речовин, металокомплексів і нанокластерів.

Нестабільна політична ситуація, період розвалу СРСР та часті захворювання сина (лікарі наполегливо рекомендували змінити пустельний різко континентальний клімат) змусили вченого виїхати з Казахстану. Оскільки дід Мінаєва був родом із України і тут уже протягом тривалого часу проживала його сестра, фізик вирішив переїхати саме в Україну. Його запросили за конкурсом на посаду завідувача кафедри хімії в філії Київського політехнічного інституту (згодом був реформований у Черкаський державний технологічний університет) і з лютого 1988 року працював у Черкасах. Одночасно професор Мінаєв читав лекції з квантової хімії в Черкаському національному університеті ім. Б. Хмельницького. У 2007 році він перейшов у цей заклад на посаду завідувача кафедри органічної хімії, а згодом створив і очолив кафедру хімії та наноматеріалознавства.

Нині в ЧНУ діє і продовжує розвиватися наукова школа Бориса Пилиповича. Робота школи і нині відома науковій громадськості багатьох країн світу, що засвідчують понад 1 500 посилань і цитувань праць цієї школи, що зафіксовані в таких базах даних, як «Science Citation Index», «Scopus», «Scholar» та інші. Представники цієї школи беруть активну участь у багатьох міжнародних конференціях у США, Швеції, Швейцарії, Норвегії, Польщі, Фінляндії, Чехії, Франції, Англії, Німеччині, Іспанії та Італії. За результатами досліджень опубліковано понад 600 наукових праць, із яких 250 — у провідних закордонних виданнях.