Поява вищої школи у Черкасах безпосередньо пов’язана з національним відродженням та становленням модерної української нації. Прикметно, що ідея заснування вищого навчального педагогічного закладу зародилася у середовищі черкаської інтелігенції у буремні роки Української революції 1917-1921 рр.
Мотивація такого кроку для громадськості, натхненою революційними змінами, була більш ніж переконливою. Так, один із членів ініціативної групи, пізніше перший керівник закладу Іван Звінський у листі до наркома освіти Григорія Гринька писав: “Без Черкаського інституту на просторі від Києва до Катеринослава не було б вищої школи”. Як вважали тодішні фундатори, це мав бути заклад саме педагогічного профілю, оскільки молода українська держава потребувала високоосвічених учителів.
З іншого боку, українська молодь, пробуджена революційними змінами, виявляла величезний потяг до здобуття освіти, насамперед – педагогічної. Суспільну атмосферу тих карколомних років доволі влучно відображають спогади сільського хлопця Микити Шумила, у майбутньому випускника Черкаського вишу, письменника та сценариста: «Черкаси! Місто! … На Гоголівській вулиці – зачарована іменем Гоголя! – містилася Педагогічна школа. Раніше вона мала назву – Учительська семінарія. Але то було страшенно давно, ще в тому світі, рік чи півтора тому. Все ж перевернулося, і назви попереверталися. Ніяких іспитів не було, наші документи про освіту і про наше соціальне походження давали нам право сісти отут за парту і вчитися. Та все ж таки приймальна комісія розгляне наші документи і здійснить мрію моїх дідів і прадідів, мрію мого роду – і одчинить двері Педагогічної школи. Яка назва хороша: Педагогічна школа. Я буду педагогом…».
Поразка у воєнному протистоянні з більшовицьким режимом не відвернула поступального руху до реалізації планів відкриття вищого педагогічного закладу. Уже 1920 року у Черкасах була сформована рада майбутнього інституту, яка розгорнула підготовчу організаційну роботу. Ініціативну групу очолював викладач логіки, латини та психології, знаний у місті громадський діяч Іван Звінський.
Як тільки дозволили обставини, передусім відкотилася від міста воєнна хвиля та вдалося відшукати приміщення і дещицю коштів, 6 лютого 1921 року у Черкаському інституті народної освіти розпочалися заняття. Викладач А. Вадимів затримку з початком навчання пояснив тим, що Черкаський відділ народної освіти ще на початку 1920 року гаряче брався за організацію інституту, бо було наявне гарне приміщення і впевненість у приїзді з Києва професорів, які підсилили б місцеві педагогічні сили. Але з початком навчального року, тобто у вересні, активність освітянських чиновників різко загальмувалася, оскільки виникли проблеми з виділенням приміщення і порушилися зв’язки із київською професурою. Тому лише після Нового року з ініціативи місцевих лекторів і випускників учительської семінарії, які бажали продовжити навчання у Черкасах, інститут було все ж відкрито. Упевненість у подальшому розвитку закладу значною мірою ґрунтувалася на ентузіазмі місцевих освітян. У протоколі педагогічної ради Черкаського ІНО від 14 квітня 1921 року зазначалося, що в Черкасах цілком достатньо педагогічних сил для сталого функціонування вищої школи.
Варто зазначити, що діяльність Черкаського ІНО розпочалась у складних матеріальних умовах. Річ у тому, що інститут спочатку не фінансувався центральними органами. Лише в серпні 1921 року його було затверджено Кременчуцькою губпрофосвітою (у той час м. Черкаси адміністративно належало до Кременчуцької губернії). Це дало змогу отримати невелику допомогу коштом місцевого бюджету, зокрема від Черкаського відділу народної освіти та Черкаського Укрпрофоса — сумарно трохи понад 220 тис. руб. Але це було лише малою часткою того, що потребував заклад, бо на завершення першого навчального року лише заборгованість за заробітною платою викладачів становила понад 1 млн руб. Для подальшого розвитку конче необхідно було включити виш у систему централізованого фінансування на рівні республіки. Колектив інституту не раз порушував це питання перед Наркоматом освіти УСРР. На початку 1922 року Черкаський ІНО було таки затверджено Головпрофосвітою Наркомпросу і включено в оперативний план умовно, що дозволяло дещо покращити його матеріальне положення, принаймні сподіватися на надходження коштів із Харкова.
Перший навчальний рік Черкаський ІНО розпочав у складі одного факультету соціального виховання, що мав три відділення – соціальне (історико-філологічне), природниче та фізико-математичне. У перспективі, при збільшенні кількості студентів, планувалося відкрити робітничий факультет і відділ дошкільного виховання.
Викладацький колектив Черкаського ІНО спочатку складався із самої ініціативної групи — фундаторів інституту. Це 3 приват-доценти та 8 викладачів. Відомими місцевими викладачами були: І. М Звінський (викладав логіку), а також П. Хоменко (педагогічні дисципліни), А. О. Вадимів (педагогічні дисципліни), М. О Карпов (математику), С. І. Гусак та інші. Із Києва до Черкас тимчасово переїхали О. Г. Архипович (викладав хімію), Г. А. Калішевський (історію літератури), К. С. Мокульський (психологію), Кулябко (історію України).
Для оптимальної організації навчального процесу і на вимогу контролюючих інстанцій НКО була створена рада Черкаського ІНО, яка у серпні 1921 року складалася з 14 осіб. До неї належали одинадцять викладачів і троє студентів – Дмитро Ніколенко, Гнат Медведенко й Іван Левченко.
Станом на 1 вересня 1921 року, на початок другого навчального року, адміністративний і викладацький склад зазнав певних змін. Посаду ректора посів О. Г. Архипович. Вочевидь це пояснювалося його більш високим освітнім рівнем (закінчив класичний університет) та досвідом попередньої викладацької роботи приват-доцентом в Університеті св. Володимира та Медичній академії. Проте реальним керівником закладу все ж, мабуть, лишався в. о. завідувача І. М. Звінський (принаймні всі доступні дослідникам офіційні документи інституту підписані саме ним). Викладали у цьому навчальному році також С. І. Гусак, П. Т. Дундук, В. Й. Іваненко, Г. А. Калішевський, Ф. А. Калитенко, М. О. Карпов, В. К. Кремінський, А. Є. Неговоров, А. О. Вадимів, С. І. Сашин. Усі викладачі, окрім останнього, зазначили свою національність як українську. Національність Сергія Сашина визначена як великоросійська. В осінньому триместрі окремі курси викладали знані київські науковці – приват-доценти М. Зеров (література) та О. Гермайзе (історія України). Крім того, Зерова і Гермайзе запросили одночасно викладати на Черкаських педагогічних курсах.
Оплата праці викладачів, як згадували сучасники, зокрема тодішній студент Д. Ніколенко, здійснювалася «натурою» — переважно борошном. Зокрема, це було важливо саме для київських викладачів, які погоджувалися на працю в Черкаському ІНО лише за умови забезпечення продуктовою платнею в повному обсязі. Це цілком зрозуміла вимога, враховуючи те, що підрадянська Україна потерпала від голоду 1921–1923 років.
Варто звернути увагу, що після відкриття Черкаського ІНО до його стін охоче пішла навчатися молодь міста та округи. Вимоги до вступу були досить поміркованими. Треба було закінчити навчання у школі другого ступеня (це колишні гімназії та вчительські семінарії), або скласти колоквіум відповідно до програми цих навчальних закладів.
Щодо кількості студентів у першому і другому навчальному роках наявні суперечливі дані, вочевидь, склад здобувачів був досить плинним, ураховуючи вкрай скрутне матеріальне становище більшості з них. Так, за одними даними, перший зимовий набір 1921 року становив 214 осіб. За уточненою інформацією тоді до інституту вступило 224 студенти. З них на природниче відділення записалося 123 особи, на історико-філологічне — 70 осіб, на фізико-математичне — 31 особа. Проте охочих навчатися було значно більше. Так, на квітневому засіданні педагогічної ради була озвучена інформація, що 80 абітурієнтам було відмовлено у вступі на навчання за браком місць.
Однак невдовзі контингент черкаських студентів почав різко скорочуватися. Далися взнаки матеріальна скрута та голод. Станом на 17 червня 1921 року в інституті залишилося лише 95 студентів. У вересні 1921 року на другий курс було зараховано 96 студентів. З них: 51 особа здобувала вищу освіту на природничому, 34 – на історико-філологічному, 11 — на фізико-математичному відділеннях. За національністю — 46 українців, а 50 зараховані до графи «інші» (очевидно, переважно євреї та росіяни). Але далеко не всі з них змогли з’явитися на навчання. На початок осіннього триместру 15 вересня 1921 р. на другому курсі навчання залишився лише 51 студент. Крім того, на перший курс було зараховано 97 студентів. Отже, сумарно студентський контингент станови 148 осіб. Була ще й категорія т. зв. «вільних студентів», переважно це місцеві вчителі, які не мали вищої освіти, яким було дозволено відвідувати заняття за власним бажанням.
Навчальні плани Черкаського ІНО були складені за зразком Київського та Чернігівського ІНО. Переважав лекційний метод викладання, хоча за окремими навчальними дисциплінами практикувались семінарські заняття і підготовка рефератів. У 1921–1922 академічному році студентам викладали такі предмети: психологію, логіку, вступ до філософії, фонетику та синтаксис української мови, російську літературу, історію, алгебру, тригонометрію, фізику, хімію, анатомію та фізіологію, англійську та французьку мови, єврейську мову, єврейську літературу. Крім того, студенти знайомилися з діяльністю навчальних закладів міста, а на третьому та четвертому курсах було передбачено провести повноцінну педагогічну практику. У перспективі очікувалося відкриття при ІНО семилітньої школи та дитячого садка, як базових для проведення практики.
Окрім обов’язкових занять, студентство відвідувало наукові та культосвітні гуртки: літературний, філософський, психолого-педагогічний, театральний.
Головний навчальний корпус Інституту був розташований у будинку колишньої жіночої гімназії (Смілянська, 33, нині ЦДЮТ). Хоча сама будівля під час революційних подій постраждала від пожежі, у розпорядженні закладу все ж перебувало 13 великих аудиторій, придатних для проведення занять. Гуртожиток із їдальнею були розташовані на вул. Бульварній, 52 (нині Благовісна). Цей будинок також використовували й Черкаські педагогічні курси. У розпорядженні інституту була бібліотека, книжковий фонд якої було сформовано із книгозбірень колишньої Черкаської чоловічої гімназії та Духовного училища. Крім того, частина книг та періодики надійшла з Києва — видання Академії наук, Археологічного комітету, Наукового товариства. У тимчасовому користуванні інститут мав фізичний кабінет, хімічну лабораторію та природничий музей. Хоча їхнє технічне забезпечення, як свідчать документи, було мізерним. Тому співробітникам інституту доводилося відшукувати вціліле обладнання та матеріали у різних дотичних міських інстанціях.
Місцева влада допомагала у забезпечені паливом та пайками для викладачів і студентів. Але цього явно не вистачало для потреб закладу, адже лише на опалення навчального корпусу і гуртожитку протягом навчального року потребувалося 50 кубічних сажнів дров.
Водночас радянський режим повсякчас намагався тримати педагогів під пильним контролем. Зокрема, у 1922 році було безпідставно заарештовано викладача інституту, одночасно й завідувача вчительської семінарії П. І. Хоменка.
Отже, два перших навчальних роки існування Черкаського ІНО, попри відсутність належного фінансування, плинність кадрів викладачів і контингенту студентів, засвідчили життєздатність вищого навчального закладу.
Попереду було наступне століття плідної роботи нашої університетської корпорації. Отже, шануємо традиції, творимо сьогодення, крокуємо у майбутнє.
Віталій Масненко, завідувач кафедри історії України