Володимир Поліщук, випускник і професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, завідувач кафедри української літератури і компаративістики, на сторінках обласного тижневика «Черкаський край» розповів про історію назви своєї almamater:

— ЧНУ ім. Б. Хмельницького відзначає 100-річний ювілей. Офіційна дата його заснування — 6 лютого, та короновірус вносить свої корективи, і ювілейні заходи перенесені.

Відомо, що університет у свої 100 літ увібрав й історію педкурсів 1920-их, й інституту соціального виховання та педінституту 1930-поч. 1990-их, і майже десятиліття «держуніверситетське» — 1995-2003-го, і, нарешті, історію найновішу, зі статусом національного.

Я ж зупинюся на тих найменуваннях, які додавалися в різні роки й за різних обставин в офіційну назву закладу. Таких найменувань було три в роках 1941-му, 1954-му і 1995-му, й кожне було по-своєму цікаво мотивоване.

Найменше відоме перше найменування закладу-ювіляра, бо сталося воно в окупованих нацистами Черкасах на початку зими 1941 року. Саме тому ця історія за комуно-радянських часів замовчувалась, як і факт існування педагогічного вишу в нашому місті тих років. Мовляв, під час окупації інститут не працював, а відновив роботу в грудні 1943-го, одразу після звільнення Черкас від гітлерівців. Архіви ж свідчать про інше: 6-7 грудня 1941 року в Черкасах відбулось урочисте відкриття (власне, продовження діяльності) педінституту, звісно, на зовсім іншій ідеологічній основі. У тій основі, як розуміємо тепер, відбилися наївні ілюзії про те, що гітлерівці звільнять Україну від більшовиків і дозволять будувати українську державу. Зокрема ухвалою районної управи й на клопотання тодішнього керівництва закладу його було найменовано «Черкаський Український (національний) педагогічний інститут імені Т.Г.Шевченка». Зауважу, що на 7 грудня 1941 року в інституті стали до навчання 1460 студентів, майже вдвічі більше, ніж наприкінці 1930. Черкаські історики знайшли вельми цікаву програму відкриття вишу за окупації. У ній українська складова значною мірою була забезпечена літературними іменами і творами, правда, затьмарювалася величальним спогадуванням Гітлера. Втім, окупаційний режим швидко розвіяв ілюзорні сподівання, національні акценти, поступово згасала й робота вишу, останні повідомлення про яку, за словами професора-історика, завідувача кафедри історії України ЧНУ Віталія Масненка, припадають на весну 1943 року. Після визволення Черкас і відновлення роботи інституту, за радянської пори «окупаційну» сторінку вишу з ім’ям Тараса Шевченка було вирвано з історії на довгі десятиліття.

Без додаткового іменування інститут проіснував до початку 1954-го, коли в його назві з’явилося «імені 300-річчя возз’єднання України з Росією». Таке «високе» найменування Черкаського педінституту, як і Дніпропетровського університету, було обумовлене тодішнім гучним відзначенням 300-річчя так званої Переяславської ради і нібито «возз’єднанням» України з Росією. Пишу «нібито» не випадково, бо в цій назві явно імперського, великодержавного характеру сама постсталінська влада своєрідно еволюціонувала.

Понад тридцять років тому, в грудні 1990 року, газета «Молодь Черкащини» публікувала мою статтю «Що в імені тому?» про топонімію в Черкасах. Чимала увага приділена там і найменуванню педінституту. Посилаючись на статтю українського історика-дисидента Михайла Брайчевського «Приєднання чи возз’єднання?», інші джерела, автор цих нотатків зауважив, що і в самому СРСР Переяславська угода ще до початку 1950-их офіційно трактувалася як «приєднання» України до Росії. Посилаючись на «Большую советскую энциклопедию» (1-е вид., М.,1935, т.59, с.818), Михайло Брайчевський зазначав: «Ще в 30-х роках Переяславський акт у радянській історіографії оцінювався як «союз українських феодалів з російськими, який, по суті, юридично оформив початок колоніального панування Росії над Україною… Відповідно до загальної концепції марксизму-ленінізму цей факт, як і всякий акт колоніального загарбання, розглядався як безумовне зло…». Отже, ЗЛО… Та після Другої світової війни на хвилі наростання в СРСР великодержавних тенденцій оте офіційно визнане, класово мотивоване, ЗЛО «чарівним» чином було перетворене на в суті своїй імперське БЛАГО, яким «ощасливили» Черкаський педінститут. Із цим титулом наш виш-ювіляр прожив понад чотири десятиліття, до осені 1995-го.

Зауважу, що й автор цих рядків, й інші люди вже на рубежі 1980-90-их, на хвилі національно-державного відродження, звертали увагу на очевидний ідеологічний анахронізм у назві педінституту. Та лише в роках 1992-93-му керівництво вишу стало прислухатися до ідей про його перейменування. Була створена відповідна ініціативна група з представників кожного з п’яти тодішніх факультетів (пригадую в ній Григорія Олексійовича Бугаєнка, Анатолія Георгійовича Морозова, входив до неї і я), яка розглядала можливе нове найменування. Цікаво, що тоді були пропоновані імена Тараса Шевченка, Миколи Зерова, деякі інші. Мій варіант був — імені Михайла Максимовича, першого ректора Київського університету, знаного вченого-енциклопедиста, науково-творча діяльність якого «накладалася» на профілі майже всіх тодішніх факультетів інституту (крім фізвиховання). Адже Михайло Максимович був і філологом, і природником, і фізиком… До того ж мали на увазі 190-річчя вченого, яке минало 1994 року. Зрештою, зійшлися саме на цьому імені. Після погодження з обласною владою відповідний пакет документів було надіслано до Кабінету Міністрів. Але…

1994 року, здається, восени, нашу ініціативну групу на чолі з ректором Федором Боєчком було запрошено до заступника голови облвиконкому Олексія Мусійовича Дубового й запропоновано інше найменування інституту, певно, ініційоване з київських владних кабінетів. Оскільки 1995 року в Україні мали широко відзначати 400-річчя з дня народження Богдана Хмельницького, теж видатного земляка, тож, мовляв, доцільно використати цей «ювілейний фактор», що допоможе легше досягти бажаної мети з перейменуванням. До того ж нам пообіцяли підвищити статус рідного вишу до університетського. Не скажу, що всі тоді були захоплені новою назвою, бо вона ім’ям Богдана Хмельницького тісно «прилягала» до тієї ж Переяславської угоди. Дехто писав, що, мовляв, у назві сутнісно нічого не змінено. Та, попри все, 6 жовтня 1995 року Черкаський педінститут імені «возз’єднання» став Черкаським державним університетом імені Богдана Хмельницького, згодом здобувши і статус національного.

Що ж до особи гетьмана Богдана в контексті з Переяславським актом, то вчені-історики глибше їх осягають і на широкому тлі історичних подій XVII століття, і з урахуванням численних брехливих московських підступів і фальсифікацій, мовлячи про великого гетьмана-державотворця, ім’я якого на фасаді університету-ювіляра.

Джерело: «Черкаський край»