Науковий співробітник ЧНУ ім. Б. Хмельницького Ярослав Платмір добровільно пішов до Збройних Сил України.

Чоловік розповів, що після анексії Криму та коли розпочалися бойові дії на сході, не міг вчинити інакше.

Покинути роботу, Київ та кар’єру Ярослав вирішив 2014 року. Після Майдану та Революції гідності до Збройних сил України пішов добровольцем.

«Я для себе зрозумів, що інакше я не зміг би. Бачачи те, що відбувається в країні, в мене всередині все переверталося, і я вирішив піти на війну. Я тим більше знав, за що я воюю – за рідну землю».

Ярослав Платмір у 22 роки їхати воювати не боявся, хоч і не знав, яким буде перший бій:

«З нами була розмова. Ми знали, що ми їдемо в Донецький аеропорт. Ми знали, чого очікувати».

Дату та час свого найважчого бою Ярослав пам’ятає донині. Тоді він мало не загинув на підступах до Донецького аеропорту.

«Ми були в бліндажі. Нас мали змінювати, але посилився обстріл. Почали все ближче і ближче обстрілювати з міномета. 31 січня о 15:40 я побачив червону заграву. Попереду почув крик побратима. У мене був больовий шок, тому болю я не відчував. Подивився на свою ногу – зрозумів, що йти вже не зможу. Побратим почав передавати по рації, що обоє ми поранені».

Після лікування в госпіталі повернувся додому. Чоловік пригадав, що тоді біля нього постійно була кішка Анфіса:

«Вона від мене не відходила. Не відходила від ноги — днювала і ночувала біля мене».

Нині Ярославу 29 років, він науковий співробітник Черкаського національного університету. Готується отримати ступінь «доктора філософії», відвідує виставки, пише вірші. Має збірку своїх віршів, які діляться на ті, що написані до війни та після, як і ділиться все його життя.

«Там було відчуття такого братерства, воно було наскільки серйозним, ти знав, що є люди, які тебе у жодному разі не підведуть, які підставлять спину, плече», — поділився Ярослав та додав: — Жодного разу не пошкодував, що пішов захищати Україну.

Детальніше у відеосюжеті «UA: Черкаси»:

«UA: Черкаси»