В Україні Орхідних, чи то Зозуленцевих налічують 68 видів, що дорівнює 0,27% Зозулинцевих усього світу. На Черкащині їх можна зустріти трохи більше десятка різновидів, розповіла «Суспільному» кандидатка біологічних наук, доцентка кафедри біології, екології та агротехнологій Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Вікторія Осипенко.

Усі орхідеї на території області ростуть здебільшого на луках, торфових болотах і у вологих лісах, охороняються і занесені до Червоної книги України. Орхідеї можна побачити на території Канівського природного заповідника, Національних природних парків «Нижньосульський», «Холодний Яр» та низки менших заповідних територій.

— Наші зозулинцеві мало чим нагадують звичні кімнатні рослини з великими яскравими квітками, вони інколи зовсім непомітні, як, наприклад, сапротрофна гніздівка. Невелика кількість рослин в природі пояснюється тим, що насінини цих орхідей не містять запасу поживних речовин, тому для проростання насіння обов'язково необхідно їх зараження мікоризним грибом. Оскільки ймовірність цього для кожної окремо взятої насінини мізерно мала, то підтримка чисельності популяції кожного виду здійснюється завдяки величезній кількості насіння, — розповіла науковиця.

Важлива функція мікоризних грибів — допомога кореням орхідей при всмоктуванні води з поживними речовинами з ґрунту.

— Корені орхідей обплетені тисячами гіф гриба, що збільшує площу контакту рослини з ґрунтом. Число таких комунікаційних гіфів іноді дуже велике. Дослідник мікоризи орхідних П. Бургефф стверджував, що дорослу рослину любки дволистої пов’язують з ґрунтом близько 3 200 гіф. Відомо, що дикорослі орхідеї практично не піддаються грибковим захворюванням, поширеним серед інших трав’янистих рослин. Припускають, що захищають їх від хвороботворних грибів саме гриби-мікоризоутворювачі, — пояснила пані Вікторія і додала: вегетативно зозулинцеві флори України в природі практично не розмножуються.

— Усі представники родини зозулинцевих неперевершені й водночас не схожі між собою, мов люди. Серед особливостей цих рослин — їх найбільше там, де найбільше гармонії у природі. Побачити в природі орхідею — велика мрія ботаніків. Внаслідок зменшення площі незайманих територій, придатних для зростання зозулинцевих, вірогідність зустрічі з ними мізерно мала. Тож і створюються заповідні об’єкти різних категорій з метою збереження цих тендітних представників флори. В Україні є місця одиничного у світі зростання окремих видів орхідей. Їх несанкціоноване збирання та порушення умов місця зростання карається законом і тягне за собою адміністративну й кримінальну відповідальність. Якщо ви несподівано зустріли зозулинець в дикій природі, єдине, що можна буде зробити — це помилуватися його красою та сфотографувати, — зауважила науковиця.

Найбільш відомі орхідеї у Черкаської області

Любка дволиста — Platanthera bifolia (L.) Rich

Рослину було описано у 1817 році. Місцеві назви — «нічна фіалка», «польовий жасмин», «дикий бальзам», «любовний корінь». Багаторічна трав’яниста рослина, що зазвичай сягає заввишки від 20 до 50 сантиметрів.

Щорічно у рослини одна бульба відмирає, а на зміну їй наступного року виростає нова. Цвітіння любки дволистої припадає на червень-липень, а плодоношення на серпень-вересень. Квітки особливо ароматні у вечірній і нічний час, у похмуру погоду, а також в день кінця свого цвітіння. Їх аромат приваблює нічних метеликів-запилювачів.

Лю́бка зеленоквітко́ва

Рослина заввишки 30-60 см. Суцвіття — довгий, циліндричний, негустий колос, що складається з 9-23 квіток; завдовжки 7-25 см, завширшки 3,5-4 см. Квітки великі, зеленкувато-білі, майже без запаху. Зеленкуватий відтінок шпорця — характерна ознака, за якою цю рослину можна відрізнити від близького виду — любки дволистої.

Найчастіше любку зеленоквіткову можна знайти в світлих листяних та хвойних лісах, в заростях чагарників, на лісових галявинах і вологих луках. Завдяки бульбам, в яких накопичується запас поживних речовин, любка зеленоквіткова здатна переносити короткочасну посуху.

Цвітіння відбувається раз на 2-3 роки у травні-липні. Вона починає квітнути на 2-3 тижні раніше, ніж любка дволиста. Квітки запилюються нічними метеликами, яких рослина приваблює ароматом, що посилюється вночі, а також специфічною формою квіток, яка нагадує метелика, що начебто вже сидить на суцвітті.

Популяції цього виду вкрай нечисельні і зазвичай складаються з 2-3 особин. Природному відтворенню рослин заважають господарська діяльність, лісові пожежі та зміна біотопів.

Завдяки приємному запаху любку зеленоквіткову інколи культивують як декоративну рослину. В Україні її можна побачити в колекціях Нікітського ботанічного саду, Національного ботанічного саду ім. М. Гришка та ботанічного саду Національного лісотехнічного університету України.

Зозулині сльози яйцеподібні

Зростають у вологих та затінених місцях, у ярах, на узліссях та у чагарниках. Квітки на дуже скручених квітконіжках жовтувато-зелені або зеленуваті. Їхня форма нагадує крапельки, що падають, це і відбилося у назві рослини. Квітує у червні-липні, у липні-серпні плодоносить. Розмножується насінням та вегетативно.

У Черкаській області відома малочисельна популяція на території урочища Зміїні острова Канівського природного заповідника.

Основними ризиками для існування виду є руйнування місць зростання, витоптування, випасання худоби, заростання луків деревами та чагарниками.

Плодоріжка болотна (зозулинець болотний)

Вид вперше описаний в 1786 році Ніколаусом Йозефом фон Жакеном. Трав’яниста рослина заввишки 15-70 см. Суцвіття колосоподібне, негусте, складається з 10-30 квіток. Квітки великі, пурпурові, рідше — рожево-білі, центральна частина губи всіяна дрібними фіолетовими цятками. Цвітіння починається у квітні, триває у травні-липні. Плодоносить у липні-серпні. Розмножується насінням, яке розносить вітер.

Вологолюбна та світлолюбна рослина, що віддає перевагу вапняковим ґрунтам. на перезволожених луках, подах, по краях рівчаків, боліт, серед вологих чагарників. Висотний діапазон становить 0-500 м над рівнем моря.

У Черкаській області зустрічається у гирлі річки Рось, на островах Дніпра. Охороняється у Канівському природному заповіднику, Трахтемирівському регіональному ландшафтному парку, ландшафтному заказнику місцевого значення «Рогозинські острови».

Плодорі́жка рідкоквітко́ва

Відома під застарілою назвою зозулине́ць рідкоквітко́вий. Нову назву отримала у 1997 році. Стебло прямостояче, 15-80 см заввишки. Суцвіття — колос, що складається з 5-22 (зазвичай до 10) квіток. Квітки у суцвітті розташовані на відстані одна від одної, через що ця орхідея й отримала свою видову назву.

Рослина світло- та вологолюбна, віддає перевагу лужним і плодючим ґрунтам. Зростає на вологих та заболочених луках в заплавах річок, вологих піщаних дюнах, узліссях, галявинах, уздовж канав, по краях боліт. Розмножується насінням. Цвітіння відбувається у травні-липні. Квітки запилюються джмелями та ксилокопами. Плодоносить у липні-серпні. Відоме утворення гібридів із плодоріжкою болотною.

Основними ризиками існування обох видів плодоріжок є зміни гідрологічного режиму заплав, надмірне випасання худоби, збирання букетів та викопування бульб, заростання луків деревами та чагарниками.

Повну версію статті читайте на сайті «Суспільного»