Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» стартував у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.
Він приурочений до 70-річчя Черкаської області. На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.
Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».
До вашої уваги — нарис Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича.
Пісенна зірка Юлія Гамова
На сучасні пісні одягаю вуаль,
А бандура хай вічно співає.
В. Назарук
Щедра на таланти земля Богдана й Тараса виколисала не одну мистецьку знаменитість. У цій славетній когорті й осяйна зірка вітчизняної музики, народна артистка України Юлія Гамова.
Рідними пенатами відомої пісенної достойниці стало наддніпрянське село Бубнівська Слобідка, що на Золотоніщині. Майбутня зірка народилася 25 листопада 1935 року, зростала в простій селянській родині, де панував культ праці, самообмеження, вірності моральним чеснотам. Юлі випала драматична доля дитини війни, її дитяча пам’ять закарбувала вибухи бомб і снарядів, свист куль, руїни й згарища, людське горе, голод і холод. Бубнівська Слобідка опинилася в одному з епіцентрів боїв за Дніпро, а тому її мешканцям добряче дісталося від того лихоліття. У нашої героїні свій рахунок до війни, яка забрала найдорожчу людину — татуся Петра Коваля. Загинув він якраз під завісу війни, навесні 1945, на підступах до нацистської столиці.
Після визволення Бубслобідки восени 1943 року 8-річна Юля пішла разом зі своєю старшою на рік сестричкою Галинкою до першого класу місцевої школи, упродовж семи років навчання була однією із найкращих учениць. Уже в шкільну пору поріднилася з народною піснею, а любов до неї першою прищепила їй мама Олена Андріївна, яка, до речі, майстерно грала на баяні. Після закінчення школи сестри Ковалі подалися до Києва, де вступили до культосвітнього технікуму, на клубне відділення. Принагідно підкреслимо, що цей заклад знаходився тоді на території Києво-Печерської лаври, тож опановували фах кульпрацівника в особливій духовній аурі.
«Саме в цьому закладі завдяки своїй незабутній вчительці Лідії Король я остаточно поріднилася з бандурою, а згодом – з пісенним вокалом та диригуванням», – згадує Юлія Петрівна. А потім було навчання в знаменитому музичному училищі ім. Р. Глієра, але вже без сестри, яка обрала не пов’язану з мистецтвом життєву стезю. Учителем нашої землячки став відомий бандурист і диригент Володимир Андрійович Кабачок, котрий безпосередньо долучився до її творчого становлення, жорстко вимагаючи щодня й щогодини працювати над удосконаленням виконавської майстерності. Юлія Петрівна закінчила ще й Київську консерваторію, навчаючись у класі незабутнього Андрія Бобиря — знаменитого співака-бандуриста, народного артиста України. Його віртуозна техніка виконання українських пісень стала творчим дороговказом на все подальше творче життя нашої землячки.
У тому далекому й водночас близькому для мене 1954 році під орудою легендарного В. Кабачка й народилося тріо бандуристок із промовистою назвою «Дніпрянка» у складі Юлії Гамової, а також Валентини Пархоменко й Елеонори Пилипенко (Миронюк). Отак три чисті краплинки зі співучого моря попливли течіями трьох рік і, зустрівшись у рідному руслі, заспівали трьома голосами. А в парі з ними задзвеніли їхні бандури й відтак у пісні виросло два крила. З благословення великого Метра в незмінному складі зірково-творчий шлях «Дніпрянки» тривав майже півстоліття.
Успіхи й перші визнання шанувальників прийшли до юних бандуристок досить рано. За наполяганням свого наставника дівчата взяли участь у Всесоюзному конкурсі артистів естради (Москва, 1957 р.) і несподівано для себе стали його лауреатами. Успіх чекав «Дніпрянку» й на Міжнародному фестивалі молоді й студентів (Відень, 1959 р.), звідти вони повернулися зі срібними медалями.
Набувши солідного сценічного досвіду, в 1980-х упродовж п’яти років Юлія Гамова навчала студентів столичної консерваторії як викладач кафедри народних інструментів. Та все-таки їй більше до снаги була виконавська діяльність. Незаперечним було й лідерство нашої землячки у творчому колективі. Вона виконувала основоположну альтову партію, добирала репертуар, майстерно здійснювала аранжування українських пісень, пропонувала свіжі виконавські форми. Зрештою, Юлія Петрівна отримала поважний статус художньої керівниці «Дніпрянки». А візитівкою цього творчого об’єднання стали поряд з українськими народними піснями й твори сучасних українських композиторів для бандури, зокрема, О. Білаша, І. Сльоти, І. Шамо, А. Пашкевича та ін.
Ці три тендітні й казково гарні жіночки пронесли українську пісню й мову солов’їну Радянським Союзом та через усі п’ять залюднених континентів і 60 країн світу. Їм захоплено аплодували вдячні глядачі: від суворих скель Норвегії до теплих хвиль Індійського океану, від Японії й Австралії до Кордильєрів. Пам’ять героїні оповіді вкарбувала сотні цікавих гастролей. Та особливо вона особливо виділяє майже 5-місячний пісенний вояж Африкою, де тріо побувало в Кенії, Уганді, Руанді, Танзанії, Бурунді, на Мадагаскарі. «Вразила тамтешня екзотика, а ще щире сприйняття української пісні аборигенами, вочевидь далекими від нашої культури, але здатними цінувати справжнє народне мистецтво», – підкреслює Юлія Петрівна. Незабутніми стали й зустрічі зі спраглою до рідної пісні українською діаспорою в Америці, Канаді, Новій Зеландії.
На загал у «дніпрянок» було безліч зустрічей із відомими особистостями сучасності. Запам’яталася, зокрема, зустріч з тодішнім президентом США Ричардом Ніксоном, який, послухавши виступ «Дніпрянки», дав високу оцінку нашій творчості. А миттєвості спілкування з відомими артистами, композиторами, літераторами, митцями й не злічити. Особливо пам’ятною була співпраця з поетом-піснярем Д. Луценком, автором слів відомої пісні «А льон цвіте» В. Юхимовичем та багатьма іншими.
До речі, дівчат тріо «Дніпрянка» називали «білявими». І це тому, що вони й від природи світлокосі, а решту задля підтвердження цього іміджу дали «домалювати» косметичній хімії.
Прийшли й високі ступені поцінування таланту знаменитого на весь світ тріо. У 1969 р. Юлії Гамовій та її подругам було присвоєно звання заслужених артисток України, а через 10 років вони стали народними артистами. Окрім цього «дніпрянки» поціновані почесними грамотами президій Верховних Рад практично всіх республік колишнього СРСР, а в Монголії їх нагородили медалями «Дружба». Висувався творчий колектив і на Державну премію ім. Т. Шевченка, та проте з різних причин її не вдалося отримати. Та проте тріо завжди знаходилося на вершинах національного та й світового визнання, а це найважливіше для справді народного митця.
У приватній розмові Юлія Петрівна зізналася мені, що музика й пісня заполонила усе її єство й поглинула увесь її час. Відтак, поза ними ніяких захоплень у нашої героїні не може бути а пріорі. Нині ця легенда української сцени вже на заслуженому відпочинку, проживає в столичному Києві на вулиці Артема разом із сином і невісткою. Повсякчас лине серцем до своєї Бубнівської Слобідки, до тамтешніх ще й досі близьких для неї людей. Дуже шкодує, що через не вельми гарний стан здоров’я нині вже не може вклонитися рідній землі.
Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича